Постанова № 55765324, 08.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2016 р. Справа №914/4135/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

при секретарі судового засідання Кришталь М.Б.,

за участю представників:

від позивача (скаржника) - Сидоренко А.С.

від відповідача - Бекерська О.І.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», вих.№14/2-17в від 15.01.2016 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2016 року (підписане 05.01.2016 року), cуддя Іванчук С.В.

у справі №914/4135/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів

про стягнення заборгованості в сумі 10924929,17 грн.

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення заборгованості в загальній сумі 10924929,17 грн., з яких: 6246176,31 грн. - основного боргу, 106838,15 грн. - 3% річних, 2833641,80 грн. - інфляційних втрат та 1738272,91 грн. - пені.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.01.2016 року по справі №914/4135/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задоволено частково: присуджено до стягнення на користь останнього з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 565754,75 грн. - основного боргу, 105784,08 грн. - 3% річних, 2298762,74 грн. - інфляційних втрат та 1210248,44 грн. - пені. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що основний борг відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №1554/14-КП-21 від 22.01.2014 року в розмірі 565754,75 грн. є підставним, обґрунтованим та підлягає стягненню. Разом з тим, враховуючи лист відповідача про зарахування заборгованості відповідача в сумі 5680421,56 грн. по зазначеному вище договору, з урахуванням заяви позивача (вх.№486/16 від 05.01.2016 року), суд відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5680421,56 грн. Крім того, враховуючи, що позивач, в порушення вимог ч.5 ст.254 ЦК України щодо порядку обчислення строків, не врахував вихідні дні, на які припадали останні дні строку оплати в окремих розрахункових періодах та дні фактичної сплати сум заборгованості, місцевий господарський суд, здійснивши відповідний перерахунок, дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені. Крім того, місцевий господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, оцінивши надані сторонами докази, врахувавши ступінь виконання зобов'язання боржником та майновий стан обох сторін, прийшов до висновку про винятковість даного випадку та на підставі п.3 ст.83 ГПК України вирішив зменшити розмір пені на 30% від правомірно нарахованої.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2016 року по справі №914/4135/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 518677,90 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. З тексту апеляційної скарги вбачається, що позивач не погодився із зменшенням судом на 30% правомірно нарахованої суми пені (1728926,34 грн.), разом з тим, з відмовою у іншій частині позову позивач згідний. Так, скаржник вважає, що оскаржуване рішення в частині зменшення пені прийнято з порушенням норм матеріального права: ст.233 ГК України, ст.ст. 549-552 ЦК України та процесуального права: ст.ст.4-2, 43, 83, 84 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи. Зокрема, зазначає, що суд не врахував співвідношення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача та розміру збитків, заподіяних позивачу неналежним виконанням умов договору, що включають в себе присуджену до стягнення суму основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2016 року склад судової колегії у справі №914/4135/15 змінено: замість судді Кравчук Н.М. введено суддю Бонк Т.Б.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги, викладені в апеляційній скарзі, підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2016 року по справі №914/4135/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 518677,90 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без з мін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 05.02.2016 року). Зокрема, вказував, що судом першої інстанції правомірно задоволено клопотання відповідача про зменшення пені, оскільки, відповідач належить до комунальних підприємств, перебуває у важкому фінансовому становищі, пов'язаному із збитковістю і економічною нерентабельністю затвердженого тарифу та несвоєчасністю розрахунків споживачів за послуги з опалення та гарячого водопостачання, а позивач є монополістом в галузі постачання природного газу. Крім того, наголошував, що у відповідача існує значна заборгованість (пеня, 3% річних та інфляційні втрати) перед позивачем та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», яка стягується з відповідача в примусовому порядку.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, в тому числі і скаржника, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (в тексті договору - продавець) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (в тексті договору - покупець) укладено договір №1554/14-КП-21 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України», а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно п.1.2 Договору газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 9690,000 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу , оформлюється актом приймання-передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна за 1000 куб. м газу становить 3113,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати ціна за 1000 куб. м. природного газу - 3462,26 грн., крім того ПДВ - 20% - 692,45 грн., а всього з ПДВ - 4154,71 грн. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу. (п.п.5.2, 5.5).

Згідно з п.6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 7.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Відповідно до п.7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3 Договору передбачено 5-річний строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань.

Згідно з п.11 Договору останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Додатковими угодами до договору №1554/14-КП-21 купівлі-продажу природного газу від 22.01.2014 року сторонами вносились зміни до пункту 5.2 Договору щодо ціни за 1000 куб. м газу (додаткові угоди: №1 від 29 квітня 2014 року, №2 від 23.05.2014 року, №3 від 10 червня 2014 року, №4 від 05 вересня 2014 року, №5 від 10 листопада 2014 року і №6 від 08 грудня 2014 року).

На виконання умов договору №1554/14-КП-21 купівлі-продажу природного газу від 22.01.2014 року позивач протягом січня-грудня 2014 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 32618434,43 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу: від 31.01.2014 року на загальну суму 5952135,97 грн. (з ПДВ); від 28.02.2014 року на загальну суму 5102260,55 грн. (з ПДВ); від 31.03.2014 року на загальну суму 2955421,14 грн. (з ПДВ); від 30.04.2014 року на загальну суму 928414,21 грн. (з ПДВ); від 31.05.2014 року на загальну суму 362557,48 грн. (з ПДВ); від 30.06.2014 року на загальну суму 565257,21 грн. (з ПДВ); від 31.07.2014 року на загальну суму 494765,73 грн. (з ПДВ); від 31.08.2014 року на загальну суму 721005,51 грн. (з ПДВ); від 30.09.2014 року на загальну суму 728117,07 грн. (з ПДВ); від 31.10.2014 року на загальну суму 1634687,38 грн. (з ПДВ); від 30.11.2014 року на загальну суму 4469737,10 грн. (з ПДВ); від 31.12.2014 року на загальну суму 8704075,08 грн. (з ПДВ). Зазначені акти підписані повноважними представниками обох сторін, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб - сторін договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання щодо поставки відповідачу природного газу виконав у повній мірі, а відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, оплативши поставлений природний газ лише частково на загальну суму 26372258,12 грн., що підтверджується довідками позивача про операції та про сальдо, відтак заборгованість відповідача, станом на 21.07.2015 року становила 6246176,31 грн.

З огляду на наведене, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення заборгованості в загальній сумі 10924929,17 грн., з яких: 6246176,31 грн. - основного боргу, 106838,15 грн. - 3% річних, 2833641,80 грн. - інфляційних втрат та 1738272,91 грн. - пені.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов'язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України.

Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору №1554/14-КП-21 від 22.01.2014 року (п.6.1) встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов зазначеного вище договору, відповідач оплатив поставлений природний газ лише частково на загальну суму 26372258,12 грн., що підтверджується довідками позивача про операції та про сальдо, з огляду на що, заборгованість відповідача, станом на 21.07.2015 року, становила 6246176,31 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що 20.11.2015 року відповідач на адресу позивача надіслав лист (вих.№05-9763 від 20.11.2015 року), в якому просив позивача всю переплату в сумі 5680421,56 грн. за договором №2117/15-КП-21 від 04.12.2014 року зарахувати в рахунок погашення заборгованості за договором №1554/14-КП-21 від 22.01.2014 року.

24.11.2015 року (до подання позовної заяви), позивач зарахував переплату відповідача в розмірі 5680421,56 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором №1554/14-КП-21 від 22.01.2014 року.

В матеріалах справи знаходиться заява позивача (б/н від 05.01.2016 року), в якій останній підтвердив зазначене вище зарахування на суму 5680421,56 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором №1554/14-КП-21 від 22.01.2014 року.

З огляду на наведене, беручи до уваги зарахування позивачем переплати відповідача в розмірі 5680421,56 грн., в рахунок погашення заборгованості за договором №1554/14-КП-21 від 22.01.2014 року, підставною та обґрунтованою є основна заборгованість відповідача за вказаним договором в розмірі 565754,75 грн., відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 565754,75 грн. - основного боргу та відмову у стягненні основного боргу в сумі 5680421,56 грн.

Слід зазначити, що рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні основного боргу за договором, позивач не оскаржує.

Крім того, статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з тим, згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, у пункті 7.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У зв'язку з простроченням оплати поставленого природного газу позивач, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України та п.7.2 Договору, здійснив нарахування відповідачу 106838,15 грн. - 3% річних, 2833641,80 грн. - інфляційних втрат та 1738272,91 грн. - пені.

Разом з тим, за умовами ч.5 ст.254 ЦК України встановлено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

У пункті 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Перевіривши розрахунки заявлених до стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд встановив, що при нарахуванні останніх позивач не звернув уваги на порядок обчислення строків, що передбачений ч.5 ст.254 ЦК України, включивши в період прострочення дні, в які відповідач здійснював фактичну сплату коштів, а також не врахував вихідні дні, на які припадали останні дні строку оплати в окремих розрахункових періодах.

З огляду на наведене вище, у відповідності до перерахунків, проведених судом першої інстанції, правомірними є нарахування відповідачу інфляційних втрат в розмірі 2298762,74 грн. (із заявлених до стягнення 2833641,80 грн.), 3% річних в розмірі 105784,08 грн. (із заявлених до стягнення 106838,15 грн.) та пені в розмірі 1728926,34 грн. (із заявлених до стягнення 1738272,91 грн.).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені до стягнення інфляційні втрати, 3% річних та пеня підлягають до задоволення в частині, що перерахована судом.

Поряд з тим, з апеляційної скарги вбачається, що позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення клопотання відповідача та зменшення на 30% розмір пені.

З приводу наведеного, колегія суддів зазначає наступне:

Пунктом 3 ч.1 ст.83 ГПК України передбачено право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п.3.17.4).

Зменшуючи на 30% розмір пені, суд першої інстанції взяв до уваги, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником, той факт, що неналежне виконання зобов'язання відповідачем мало місце з урахуванням об'єктивних та незалежних від відповідача факторів, значні збитки відповідача, а також те, що порушення зобов'язання відповідачем не потягло значних втрат та збитків для позивача, врахувавши при цьому майновий стан обох сторін та їх інтереси та взявши до уваги докази, що долучені відповідачем до матеріалів справи: копію звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2015 року, копію балансу (звіт про фінансовий стан) на 30 вересня 2015 року, копії постанов органу Державної виконавчої служби про арешти коштів та інших цінностей ЛМКП «Львівтеплоенерго» (а саме: від 23.06.2015 року ВП№3445494; від 15.06.2015 року ВП №35572796; від 19.10.2015 року ВП №48981555; від 28.10.2015 року ВП№48981964; від 17.06.2015 року ВП №20668707; від 15.06.2015 року ВП№355727; від 07.09.2015 року ВП №48009500; від 28.10.2015 року ВП №48981964).

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції, відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, зменшив на 30% розмір правомірно нарахованої пені (30% від 1728926,34 грн.) та присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 1210248,44 грн. - пені.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що місцевий господарський суд не врахував співвідношення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача та розміру збитків, заподіяних позивачу неналежним виконанням умов договору, що включають в себе присуджену до стягнення суму основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.

Слід зазначити, що колегія суддів вважає безпідставним віднесення позивачем до суми збитків, крім основного боргу, також суми нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, котрі за своєю правовою природою не є збитками, оскільки їх сплата є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника та вважає, що суд першої інстанції, врахувавши конкретні обставини даної справи, на підставі ч.3 ст.551 ЦК, ч.1 ст.233 ГК та ч.3 ст.83 ГПК України, правомірно та обґрунтовано зменшив на 30 % розмір належної до стягнення пені.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ст.33 ГПК України, кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Скаржником протилежного не доведено.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи все наведене вище, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 565754,75 грн. - основного боргу, 105784,08 грн. - 3% річних, 2298762,74 грн. - інфляційних втрат та 1210248,44 грн. - пені.

За таких обставин, суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд повно і всебічно перевірив всі обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про часткове скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.101, 102, 103, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2016 року по справі №914/4135/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи №914/4135/15 повернути до Господарського суду Львівської області.

Повну постанову складено 11.02.2016 року

Головуючий-суддя Якімець Г.Г.

Судді Бойко С.М.

Бонк Т.Б.