Рішення № 55765122, 08.02.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2016 р.Справа № 922/6484/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпекс", м. Харків про стягнення 132551,04 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю № б/н від 21.09.2015 року;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агродар" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпекс" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки № 07/08-1 від 07.08.2014 року щодо оплати поставленого товару в сумі 213713,24 грн., з яких 81162,20 грн. основна заборгованість, 65277,44 грн. штраф у розмірі 20%, 21471,30 грн. пені, 2821,78 грн. 3% річних та 42980,52 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.12.2015 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 25.01.2016 року о 12:40 год.

Ухвалою суду від 25.01.2016 року була прийнята заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 07/08-1 від 07.08.2014 року у розмірі 132551,04 грн., з яких: 65277,44 грн. штраф у розмірі 20%, 21471,30 грн. пеня, 2821,78 грн. 3% річних та 42980,52 грн. інфляційні втрати та розгляд справи продовжений з її урахуванням. Цією ж ухвалою було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розгляд справи був відкладений до 08.02.2016 року до 11:50 год.

Втім, відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 08.02.2016 року не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як розяснив Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму № 18 від 26 грудня 2011 року (з подальшими змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК України та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 року № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі. Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Оскільки суд вже відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи. На думку суду, обставини справи свідчать про наявність у ній матеріалів достатніх для розгляду справи по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 08.02.2016 року представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

07 серпня 2014 року між ТОВ Торговий дім Агродар (далі за текстом - постачальник, позивач) та ТОВ ТД Агроімпекс (далі за текстом - покупець, відповідач) був укладений договір поставки №07/08-1 (далі за текстом - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця шрот соняшниковий вироблений з насіння соняшника, врожаю 2013 року, українського походження, (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п.4.2. договору, зобов'язання постачальника по поставці товару за цим договором вважаються виконаними з моменту підписання належним чином оформлених видаткових накладних.

Згідно п. 4.5. договору, датою поставки партії товару є дата у видатковій накладній або у іншому належним чином оформленому первинному документі, який підписано повноважними представниками сторін.

Так, на виконання вказаного договору позивач поставив на користь відповідача товар на загальну суму 326387,20 грн. Вказаний товар було отримано відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №08/08-1 від 08.08.2014 року на суму 105225,00 грн. та видатковою накладною №06/10-2 від 06.10.2014 року на суму 221162,20 грн. Дані видаткові накладні підписані сторонами договору та наявні в матеріалах справи ( арк. 12-13).

Отже, підписані сторонами договору видаткові накладні підтверджують факт поставки товару за вказаним договором і отримання даного товару зі сторони покупця.

Відповідно до п. 5.2. договору, оплата кожної окремої партії товару здійснюється покупцем шляхом оплати 100% (сто відсотків) вартості поставленої партії товару протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати фактичної поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи на момент звернення до суду з вказаним позовом, відповідач з порушенням умов договору, сплатив на користь позивача лише 245225,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: №1904 від 19.08.2014 року на суму 30000,00 грн.; №2035 від 03.10.2014 року на суму 40000,00 грн.; №2050 від 08.10.2014 року на суму 15225,00 грн.; №2391 від 17.02.2015 року на суму 40000,00 грн.; №2642 від 13.05.2015 року на суму 60000,00 грн.; №3012 від 22.09.2015 року на суму 40000,00 грн.; №72 від 08.12.2015 року на суму 20000,00 грн. Після звернення до суду з даним позовом, відповідачем на користь позивача за вказаним договором було сплачено 40000,00 грн. (платіжне доручення №98 від 18.12.2015 року) та 41162,20 грн. (платіжне доручення №133 від 06.01.2016 року), що загалом становить 81162,20 грн. Таким чином, станом на 06.01.2016 року відповідачем на користь позивача в повному обсязі сплачено суму основного боргу за договором.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 2821,78 грн. 3% річних та 42980,52 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2821,78 грн. та інфляційних втрат в розмірі 42980,52 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 65277,44 грн. штрафу, 21471,30 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.4. договору, у разі несвоєчасної оплати товару згідно умов даного договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від загальної вартості товару.

Крім того, пунктом 8.2. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання покупцем свого зобов'язання за цим договором.

Судом перевірений розрахунок позивача щодо нарахування штрафу та враховуючи те, що відповідачем були порушені умови договору щодо строків і порядку оплати поставленого товару, а саме: п. 5.2 договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 65 277,44 грн. є обґрунтованими, вони підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем та є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 21471,30 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що право нарахування пені виникає у кредитора з наступного дня після спливу кінцевого терміну виконання зобов'язань і з врахуванням приписів ст. 232 ГК України припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено без урахування положень зазначених норм законодавства - було заявлено невірний період нарахування, а саме пеня за накладною від 08.08.2014 р. нарахована не з моменту прострочення зобов'язання, тобто з 16.08.2014 року по 14.02.2015 року ( 183 дні) та за накладною від 06.10.2014 р. - з 14.10.2014 р. по 14.04.2015 р. з врахуванням здійснених проплат, а з 09.06.2015 року по 09.12.2015 року.

Проте судом було перевірено розрахунок пені, та сума пені, заявлена позивачем, є вірною, у зв"язку з чим суд визнав позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 21471, 30 грн. обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 1988,26 грн. .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 173, 174, 179, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агроімпекс" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, оф. 406/2, код ЄДРПОУ 33411410, п/р 26003001311258 в АТ "ОТП Банк" м. Київ, МФО 300528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агродар" (61064, м. Харків, Комсомольське шосе, 51, кв. 56, код ЄДРПОУ 36036864, р/р 26002000316597 ПУАТ "Фідобанк" м. Харків, МФО 300175) - 65277,44 грн. штрафу, 21471, 30 грн. пені, 2821,78 грн. 3% річних, 42980,52 грн. інфляційних втрат та 1988,26 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення, відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.02.2016 р.

Суддя ОСОБА_2