Рішення № 55765010, 12.02.2016, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2016 р.Справа № 925/2011/15

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 - сільський голова;

за позовом Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" до Гельмязівської сільської ради

про стягнення 103 158,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 103 158,18 грн., з яких: 64 716,44 грн. основного боргу, 17 538,89 грн. пені, 19367,89 грн. інфляційних та 1 534,96 грн. як 3% річних на підставі договору № 07/2240/П-15 на постачання природного газу за регульованим тарифом від 29.01.2015 року, укладеного між сторонами.

В судовому засіданні представник позивача свої вимоги підтримав повністю та просить їх задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов заявив про визнання позовних вимог лише частково, на суму основного боргу 64 716,44 грн., а решту суми, як неустойку просить зменшити на 90% або звільнити відповідача від її сплати повністю з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву (а.с. 29,35). Заявою від 12.02.2016 року представник відповідача уточнив свій відзив та просить зменшити суму стягнення по пені на 95% з підстав, що відповідач є неприбутковою організацією та має на утриманні всю соціальну сферу села.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, які були надані в ході розгляду справи та дослідивши наявні у справі письмові докази й оцінивши їх у сукупності, суд задовольняє позовні вимоги частково з наступних підстав:

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2015 року між сторонами по справі було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом № 07/2240/П-15 ( а.с. 10), у відповідності до умов якого позивач (як Постачальник) зобов'язався передати у власність відповідачу (як Споживачу) у 2015 році природний газ для забезпечення потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору ( п. 1.1. договору).

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представникам Сторін та поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.01.2015 року на строк до 28.03.2015 року ( п. 10.1 договору).

Зазначені договірні відносини по своїй суті мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 712 Цивільного кодексу України). За змістом ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Загальні умови виконання господарських зобовязань визначені статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 ЦК України, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На виконання Договору та додаткової угоди до нього, протягом січня-лютого 2015 року Позивач передав, а Відповідач прийняв природний газ в обсязі 8,466 м. куб. на загальну суму 64 716,44 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу за підписами обох сторін (а.с. 20,22).

Ціна газу визначена згідно п. 4.2.4. договору у розмірі 7 737,24 грн. за 1000 м. куб. газу та згідно цього ж пункту у редакції додаткового договору від 17.03.2015 року в сумі 7 492,44 грн. за 1000 куб.м. газу.

Доказів про існування спору між сторонами з приводу якості газопостачання у справу не подано.

Відповідно до розділу 4 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати згідно Додатку 2 до договору між сторонами. Для здійснення платежу відповідач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період, відповідач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Як вбачається із доводів та розрахунків позивача, Відповідач свої зобовязання за Договором належним чином не виконав, борг за спожитий газ у січні та лютому 2015 року на загальну суму 64 716,44 грн. не сплатив, що стало причиною виникнення спору.

Оскільки доказів проведення повного розрахунку за газ відповідач суду не надав, строк розрахунку за спожитий газ у січні та лютому 2015 року на час розгляду справи є таким, що настав, відповідач існування основного богу визнав повністю, то позов в цій частині підлягає до повного задоволення і з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути 64 716,44 грн. боргу за газ.

Позивач також просить стягнути з відповідача 17 538,89 грн. пені, 19367,89 грн. інфляційних та 1 534,96 грн. як 3% річних за порушення строків розрахунків. Проти їх стягнення у повній сумі відповідач заперечує з мотивів, що фінансове навантаження на відповідача за рахунок цих позовних вимог буде неможливим до виконання.

При розгляді даної частини позовних вимог судом встановлено таке:

За змістом пункту 1 статті 199 Господарського кодексу України та пункту 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Зазначені статті узгоджуються з приписами пункту 6.2.2 Договору між сторонами, згідно з яким у разі порушення Покупцем строків оплати за газ, з нього стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, за кожний день прострочення платежу.

Така умова договору відповідає положенням ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", за якими пеня встановлюється за умовами договору між сторонами, але при її сплаті розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Кодексом, законами, або договором.

Відповідно до ст. 549 ЦК України у разі порушення боржником зобовязань настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (штраф, пеня).

Згідно ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку (штраф, та пеня), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Дане положення позивачем дотримано.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 17 538,89 грн. пені, розрахованої за період з 06.02.2015 року по 05.08.2015 року (а.с. 9) на суму боргу за газ, яка виникла у січні та лютому 2015 року.

Відповідач просить суд зменшити розмір нарахованої пені на 95% в порядку ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України. Дане клопотання суд задовольняє, виходячи з такого:

У відповідності до п. 3 ст. 83 ГПК України, при прийнятті рішення господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. На підставі цієї норми можливість зменшення інфляційних та 3% рінчих не передбачена.

Згідно роз'яснень інформаційного листа ВГСУ від 21.11.2011 року № 01-06/1623/2011, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

У відповідності до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд вважає за можливе з урахуванням інтересів обох сторін та соціально значимого статусу відповідача, як неприбуткової організації, яка займається забезпеченням життєдіяльності місцевої громади села, несе навантаження забезпечення роботи всієї соціальної сфери села, щорічного підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери, займається ремонтом будівель, доріг, забезпечує допомогу воїнам АТО та не має дотацій з обласного та державного бюджетів, зменшити нараховану позивачем суму пені на 95% і стягнути з відповідача лише 876,94 грн. пені. Тому в решті вимог про стягнення пені (з підстав її зменшення за рішенням суду), позивачу слід відмовити.

При цьому суд враховує, що позивач крім пені нарахував відповідачу інфляційні та 3% річних на суму боргу, що теж компенсує втрати позивача від несвоєчасного проведення відповідачем розрахунку за газ. Враховуючи те, що на коштах з нарахованої пені позивач не будує показники своєї фінансової діяльності, то зменшення нарахованої до стягнення пені не є грубим порушенням прав позивача, як кредитора.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 1534,96 грн. та 19 367,89 грн. інфляційних за період з 06.02.2015 року по 01.12.2015 року ( розрахунки а.с. 9).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором, або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобовязанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Перевіривши розрахунки позивача по програмі Ліга-Закон, суд вважає, що в частині інфляційних позивач за обрані ним періоди при правильному обрахунку міг би нарахувати відповідачу 20 120,34 грн. інфляційних, однак своїх вимог в цій частині позивач не змінив. Розрахунок 3% річних є вірним.

Доказів проведення повного розрахунку за інфляційними та 3% річних відповідач суду не подав, а тому до примусового стягнення з нього на користь позивача належить 1534,96 грн. як 3% річних та 19 367,89 грн. інфляційних.

Правомірність позовних вимог доведена позивачем зібраними у справі доказами, наявність боргу перед позивачем за всіма платежами відповідачем не спростована.

На підставі викладеного, до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 64 716,44 грн. основного боргу, 876,94 грн. пені, 19367,89 грн. інфляційних та 1 534,96 грн. як 3% річних на підставі договору № 07/2240/П-15 на постачання природного газу за регульованим тарифом від 29.01.2015 року. В решті вимог по пені у позові слід відмовити через її зменшення за рішенням суду.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача, як з особи, що винна у виникненні спору, слід стягнути судові витрати у розмірі 1547,37 грн. судового збору повністю, враховуючи також, що сума пені була зменшена до стягнення за рішенням суду, а не через неправомірність її нарахування.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Гельмязівської сільської ради (ідентифікаційний код 26358880, Черкаська область, Золотоніський район, с. Гельмязів, вул. Леніна, 1) на користь публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (ідентифікаційний код 03361402, м. Черкаси, вул. Громова, 142) -- 64 716,44 грн. основного боргу, 876,94 грн. пені, 19367,89 грн. інфляційних та 1 534,96 грн. як 3% річних на підставі договору № 07/2240/П-15 на постачання природного газу за регульованим тарифом від 29.01.2015 року та 1547,37 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

3. В решті вимог у позові відмовити через зменшення пені за рішенням суду.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 12 лютого 2015 року

Суддя Спаських Н.М.