Рішення № 55762639, 10.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2016Справа №910/28067/15

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради

про виселення з орендованого майна та стягнення 37 598,90 грн.

Головуючий суддя Полякова К.В.

Суддя Паламар П.І.

Суддя Ярмак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Акімова А.В. (довіреність №167 від 25.12.15)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про виселення з орендованого майна та стягнення 37 598,90 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на думку позивача, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за Договором №374 від 01.06.2012,внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 34 123,91 грн. Також, зазначивши про безпідставне зайняття відповідачем об'єкту оренди, після закінчення терміну дії договору оренди, просить суд виселити ФОП ОСОБА_1 з орендованого майна та зобов'язати демонтувати тимчасові споруди (МАФ).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2015 порушено провадження у справі №910/28067/15 та призначено її до розгляду на 19.11.2015 року.

Ухвалою суду від 19.11.2015 виправлено описку, допущену при виготовлені ухвали від 02.11.2015 року.

Фіксування судового процесу у задоволення клопотання відповідача від 18.11.2015 здійснюється за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 19.11.2015 представник позивача надав усні пояснення та не заперечував проти відкладення розгляду справи, зважаючи на нез'явлення представника відповідача.

У судовому засіданні 19.11.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 19.11.2015 відкладено розгляд справи на 17.12.2015 року.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному розгляд справи 17.12.2015 не відбувся, про що складено довідку секретарем судового засідання.

Ухвалою суду від 28.12.2015 розгляд справи призначено на 04.01.2016 року.

04.01.2016 відповідною ухвалою суду призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

04.01.2016 повторним автоматичним розподілом справ визначено для розгляду справи № 910/28067/15 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Паламар П.І., Ярмак О.М.

Відповідною ухвалою суду від 04.01.2016 справа №910/28067/15 прийнята вищезазначеною колегією суддів до свого провадження та призначена до розгляду на 01.02.2016 року.

За наслідками судового засідання 01.02.2016 розгляд справи відкладено на 10.02.2016 року у зв'язку із неявкою відповідача та третьої особи.

До початку судового засідання 10.02.2016 від відповідача до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київську міську раду, заяву про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами звукозапису, клопотання про витребування оригіналів документів, заява про огляд оригіналів документів, заяву про продовження строку розгляду справи, заяву про відкладення розгляду справи, заява про припинення провадження у справі та відзив на позовну заяву.

У свою чергу, позивач через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва 10.02.2016 подав до суду акт комісійного обстеження від 01.02.2016 року.

До судового засідання 10.02.2016 з'явився представник позивача та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач до судового засідання не направив свого представника, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Третя особа до судового засідання не направила свого представника, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про поважність причин неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши думку представника позивача щодо поданих відповідачем клопотань, дійшов висновку про наступне.

Заява ФОП ОСОБА_1 про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами звукозапису відхиляється судом, з підстав того,що у відповідності до положень статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, фіксація судового процесу здійснюється у межах даної справи у задоволення клопотання відповідача від 18.11.2015 року.

Норми Господарського процесуального кодексу України передбачають можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК України).

З огляду на зазначене, суд не вбачає підстав задоволення клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Київську міську раду. Суд звертає увагу відповідача, що до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивач залучено Департамент комунальної власності міста Києва, як виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Щодо клопотання про витребування оригіналів документів у Київської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Нормами частини 1, 2, 3 статті 38 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Положеннями статті 38 Господарського процесуального кодексу передбачено, що витребування доказу є правом, а не обов'язком суду.

Суд дослідивши клопотання відповідача, зазначає, що ФОП ОСОБА_1 не наведено фактів та обставин, які можуть підтвердити або спростувати витребувані документи, що зобов'язує суд відхилити дане клопотання.

Також, суд відхиляє заяву відповідача про огляд оригіналів доказів, оскільки ухвалою суду про порушення провадження у справі №910/28067/15 від 02.11.2015 було зобов'язано позивача надати до суду оригінали документів, доданих до позовної заяви для огляду у судовому засіданні, що було виконано КП «Київський метрополітен» та огляд судом був здійснений у попередніх судових засіданнях.

Відповідач просив продовжити строк розгляду справи та відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість прибуття представника ОСОБА_5 до судового засідання, що викликано хворобою його дитини.

Відмовляючи у задоволенні заяви про продовження строку розгляду спору та клопотання про відкладення розгляду справи, суд виходив з наступного.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

При цьому суд відзначає, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Суд відзначає, що із наданої до суду довіреності від 20.10.2015, вбачається надання повноважень представляти інтереси ФОП ОСОБА_1 у суді не лише ОСОБА_5, а й ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що свідчить про відсутність підстав здійснити відкладення розгляду справи через неможливість прибуття уповноваженого представника.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Із врахуванням вищевикладеного та беручи до уваги, що провадження у справі порушено 02.11.2015, суд дійшов висновку про відхилення заяви відповідача про продовження строку розгляду спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач та третя особаа не з'явились на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2012 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір № 374 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно до якого орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 12.04.2012 №115 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроекрт", тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками) орендаря) за адресою: АДРЕСА_2, для торгівлі непродовольчими товарами.

Відповідно до п. 2.1. договору об'єктом оренди є частина переходу визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрометротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 39,4 кв.м., згідно з викопіюванням схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Згідно з п. 2.3. договору опис технічного стану об'єкта оренди та дата його передачі орендарю, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1 до договору).

У п. 2.4 договору визначено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен".

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі протоколу комісії та методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору, становить 138,50 грн. за 1 м2 орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на серпень 2011 року складає 2 479,23 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 3.5. договору оплата по договору проводиться орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі, останнім днем оплати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу в оренду частину вестибюлю на АДРЕСА_2, загальною площею 39,4 кв.м, що підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 01.06.2012 року.

У п. 9.1. договору визначено, що цей договір діє до 27.07.2013 року.

За доводами позивача, відповідачем у порушення умов договору не сплачувалась орендна плата, в результаті чого утворилася заборгованість за період з травень-вересень 2015 року у розмірі 34 123,91 грн. Крім цього, термін дії договору закінчився 27.07.2013, а тому позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення № 654-813К від 01.08.2013 про закінчення терміну дії договору, відмову від його продовження та вимагав звільнити об'єкт оренди від огороджуючих конструкцій й повернути орендарю за актом приймання-передачі.

Оскільки, відповідачем об'єкт оренди не було повернуто після закінчення терміну дії договору оренди, позивач звернувся до суду з вимогами про виселення відповідача з орендованого приміщення та приведення його у належний стан та стягнення заборгованості.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, стверджує, що КП "Київський метрополітен" не довів своє право на звернення із позовом до суду з вимогою про виселення відповідача та про невірно обраний позивачем спосіб судового захисту.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України "Про оренду державного та комунального".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду, користування відповідачем приміщенням та правомірне нарахування КП "Київський метрополітен" орендної плати, згідно з умовами п. 3.5. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.6 Договору відповідач повинен сплачувати орендну плату не пізніше 20 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість відповідача по орендній платі за період користування майном з травня 2015 року по вересень 2015 року становить 34123,91 грн., а строк виконання грошового зобов'язання по її сплаті настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання по сплаті орендної плати згідно умов договору, тому вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в сумі 34 123,91 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 288,18 грн. - пені та 186,81 грн. - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так як факт прострочення виконання грошового зобов'язання встановлений судом та відповідачем не спростований, з відповідача підлягає стягненню 3 % річних.

Перевіривши розрахунок позивача суд встановив, що до стягнення підлягають сума у розмірі, заявленому позивачем.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Здійснивши математичний перерахунок пені, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягає сума пені за період травень-вересень 2015 року у розмірі 3286,49 грн.

Щодо вимог позивача про виселення та зобов'язання відповідача демонтувати огороджуючи конструкції.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем було передано відповідачу в оренду частину вестибюлю на АДРЕСА_2, загальною площею 39,4 кв.м, що підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 01.06.2012 року.

У відповідності до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до статті 651 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 17 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Строк дії договору оренди сторони визначили у пункті 9.1. договору, а саме - договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 27.07.2013 року.

Згідно з пунктом 9.4 договору даний договір припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 4.15 договору визначено, після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди орендар зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю.

Відповідно до пункту 7.6. договору у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні, орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем направлялися на адресу відповідача повідомлення № 654-813К від 01.08.2013 про закінчення терміну дії договору та відмову від його продовження, а також вимагав звільнити об'єкт оренди й повернути орендарю за актом приймання-передачі.

Отже, в даному випадку, орендодавець висловив заперечення щодо продовження терміну дії договору, у зв'язку з чим спірний договір припинив свою дію 27.07.2013 року.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно зі ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Згідно ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Аналогічний обов'язок орендаря щодо повернення орендованого майна передбачено також пунктами 4.15, 7.6 договору оренди.

Судом встановлено, що на час звернення позивача з позовом до суду договір оренди № 374 від 01.06.2012 припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, проте відповідач станом на 01.02.2016 року займає приміщення,що підтверджуєть акто комісії.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку звільнення орендованого майна, вимога позивача про виселення орендаря із займаного приміщення підлягає задоволенню.

Як наслідок, задоволенню підлягає вимога позивача про демонтаж тимчасових огороджуючих конструкції (кіоски), що належать відповідачу та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 39,4 кв.м. Судом встановлено, що відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача (звільнити орендоване майно, в тому числі і демонтувати відповідні конструкції), однак від виконання свого обов'язку відповідач ухилився. Тому вимога позивача демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції фактично є вимогою про примусове виконання обов'язку в натурі, відтак, демонтувати відповідні конструкції зобов'язаний саме відповідач, який є боржником у відповідному зобов'язанні.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Щодо заперечень відповідача проти задоволення позовних вимог, суд відзначає наступне.

Відповідно до п.31 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції місцевих рад відноситься зокрема прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно із ч.1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Частиною 5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 № 464-р Київський метрополітен передано у власність територіальної громади міста Києва.

На виконання вказаного розпорядження, розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2155 від 28.10.1998 "Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва" майно ДП "Київський метрополітен" зараховано у комунальну власність.

Актом прийому-передачі, затвердженим заступником Міністра транспорту та заступником голови Київської міської державної адміністрації ДП "Київський метрополітен" передано у комунальну власність територіальної громади міста Києва (копія вказаного акту наявна в матеріалах справи).

Згідно п. 5.2 статуту КП "Київський метрополітен" майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві господарського відання.

Наказом Головного управління комунальної власності м. Києва від 23.04.2003 за КП "Київський метрополітен" на праві повного господарського відання закріплено основні засоби, згідно з додатками 1-14.

Отже, твердження представника відповідача про відсутність належних та допустимих доказів того, що нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 передано КП "Київський метрополітен", як балансоутримувачу, на праві повного господарського відання, тому позивач, як підприємство(балансоутримувач) за договором оренди, має право на звернення із відповідним позовом до суду, у випадку неналежного виконання орендарями зобов'язань за договором оренди.

Щодо зауваження відповідача стосовно того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки нормами ЦК України не передбачено такого способу захисту порушеного права як виселення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, вказана стаття визначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Так, відповідно до приписів статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду негаторного позову.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо ж на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Таким чином, КП "Київський метрополітен", звертаючись із даним конкретним позовом до відповідача фактично вимагає орендаря усунути перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні майном, що знаходиться у його повному господарському віданні, шляхом виселення, що не суперечить чинним нормам законодавства України.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому позов КП "Київський метрополітен" підлягає частковому задоволенню.

Наразі, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі з підстав відсутності доведених відповідачем обставин, з якими законодавець пов'язує припинення провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-33, 44, 49, 75 ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради про виселення з орендованого майна та стягнення 37 598,90 грн. - задовольнити частково.

Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (03067, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) з нерухомого майна (частини переходу), згідно з викопіюванням з Схеми тимчасового розташування МАФ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 39,4 м кв.

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (03067, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення законної сили, демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоск), що належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 39,4 м кв.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03067, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на корить Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 35; ідентифікаційний код 03328913) заборгованість у розмірі 34 123 (тридцять чотири тисячі сто двадцять три) гривні 91 копійку основного боргу, 3 286 (три тисячі двісті вісімдесят шість) гривень 49 копійок пені, 3 % річних у розмірі 186 (сто вісімдесят шість) гривень 81 копійку та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 653 (три тисячі шістсот п'ятдесят три) гривні 95 копійок.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 10.02.2016 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 12.02.2016 року.

Головуючий суддя К.В. Полякова

Суддя П.І. Паламар

Суддя О.М. Ярмак