Рішення № 55762380, 04.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.02.2016Справа №916/4493/15Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Нечай О.Н.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 916/4493/15

за позовом Міністерства інфраструктури України, м. Київ,

до Міністерства юстиції України, м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», м. Одеса, Кабінет Міністрів України, м. Київ, Фонд державного майна України, м. Київ, державне підприємство «Одеський морський торговельний порт», м. Одеса,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Одеська обласна державна адміністрація, м. Одеса, дочірнє підприємство «ГПК Україна», м. Одеса, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, м. Київ,

про визнання права власності,

за участю представників:

позивача Задоя В.І. (довіреність від 04.02.2016 № 512/15/14-16);

відповідача Даценко Т.М. (довіреність від 18.01.2016 № 319/19/22-16);

третьої особи-1 Задоя В.І. (довіреність від 03.12.2015 №б/н); Гончарова Ж.К. (довіреність від 03.12.2015 №б/н);

третьої особи-2 Тищенко А.В. (довіреність від 28.12.2015 № 936/9/22-15);

третьої особи-3 Зубенко М.О. (довіреність від 31.12.2015 № 542);

третьої особи-4 Казакова К.О. (довіреність від 08.07.2015 № 20/7-1188);

третьої особи-5 не з'явилися;

третьої особи-6 Колодяжний Д.П. (довіреність від 03.09.2015 № б/н);

третьої особи-7 Сотін В.І. (довіреність від 17.11.2015 № ДС-9-28-0.17-14502/23-15).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство інфраструктури України (далі - Міністерство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної реєстраційної служби України (далі - Реєстраційна служба) про визнання права власності на гідротехнічні споруди (причали № 1 К, № 2 К), що розташовані за адресою: Одеська область, м. Одеса, Митна площа, 1/1, за державою Україна в особі Міністерства.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.11.2015 №916/4493/15 позовну заяву Міністерства до Реєстраційної служби про визнання права власності разом з доданими до неї документами відповідно до частини п'ятої статті 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) за виключною підсудністю передано до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 було порушено провадження у справі № 916/4493/15; призначено розгляд справи на 17.12.2015; залучено до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - Адміністрація); Кабінет Міністрів України (далі - КМУ); Фонд державного майна України (далі - Фонд); державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» (далі - Порт); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Одеську обласну державну адміністрацію (далі - ООДА).

16.12.2015 дочірнє підприємство «ГПК Україна» (далі - ДП «ГПК Україна») подало суду заяву про вступ у справу у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

16.12.2015 третя особа-4 подала суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю надання часу на підготовку до судового засідання.

17.12.2015 позивач подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

17.12.2015 учасниками процесу у судовому засіданні було подано клопотання про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2015 відкладено розгляд справи на 13.01.2016; продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ДП «ГПК Україна».

21.12.2015 ООДА подала суду письмові пояснення та документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвал суду. Так, третя особа-5 пояснила таке:

- постановою КМУ від 18.03.2009 № 223 «Про межі акваторії морського порту Одеса» із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 03.06.2013 № 406 «Деякі питання акваторій морських портів», визначено межі акваторії морського порту Одеса згідно з додатком та відповідно до пункту 2 даної постанови визначено Адміністрацію забезпечити безпеку мореплавства в межах акваторії, визначених у додатку;

- розпорядженням КМУ від 07.10.2009 №1333-р Порту надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 19,3 гектара, розташовану в північній частині Одеської затоки в межах, що прилягає з північної сторони до Рейдового молу, із заходу до зовнішньої сторони Карантинного молу завдовжки 1030 метрів та віддалена на півдні на 1200 метрів від місця сполучення з Рейдовим молом, із сходу на захід на 300 метрів від хвилевідбивної стінки Карантинного молу завдовжки 600 метрів, для розширення Карантинного молу та проведення реконструкції контейнерного термінала;

- пунктом 2 зазначеного розпорядження ООДА та Держкомзему доручено забезпечити виконання пункту 1 цього розпорядження;

- начальник Порту звернувся до ООДА з проханням про розгляд питання щодо належного оформлення правовстановлюючих документів на державні об'єкти, а саме причали №1К та №2К (від 10.02.2015 лист №19- 20А-2/10-150);

- на вказаний лист була підготовлена та направлена відповідь, в якій зазначено, що вказана земельна ділянка є ділянкою морського дна територіального моря, що знаходиться за межами Одеської області та її адміністративно-територіальних утворень, та за обліковими даними у межах Одеської області не рахується;

- відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

- отже, ООДА не може забезпечити виконання зазначеного розпорядження (лист від 10.04.2015 №823/02-23/01/2165);

- також, необхідно зазначити, що вказана земельна ділянка є ділянкою морського дна територіального моря України (українська частина акваторії Чорного моря є водним об'єктом загальнодержавного значення), що не входить у межі жодного адміністративно-територіального утворення Одеської області, міста Одеси чи будь-якого з суміжних із містом районів та за обліковими даними у межах одеської області не рахується;

- відповідно до статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього кодексу, та земельних ділянок дна територіального моря належить до повноважень КМУ.

30.12.2015 ДП «ГПК Україна» подало суду документи для долучення до матеріалів справи та додаткові письмові пояснення, в яких вказало таке:

- третя особа-6 як інвестор повністю виконало зобов'язання, передбачені інвестиційною угодою;

- у пункті 1 додаткової угоди від 15.11.2010 (далі - Додаткова угода) до генеральної інвестиційної угоди № КД-8268 (далі - Інвестиційна угода) зазначено, що об'єктом інвестування є новий контейнерний термінал на Карантинному молу потужністю не менше ніж 600 000 TEU на рік;

- пункт 2 Меморандуму про взаєморозуміння від 15.11.2010 до Додаткової угоди (далі - Меморандум) уточнює, що об'єктом інвестування є новий контейнерний термінал на Карантинному молу Одеського порту, загальною площею 19,3 гектарів, із запланованим обсягом вантажопереробки 600 000 TEU на рік та довжиною причальною стінки 650 метрів;

- умовами Додаткової угоди та Меморандуму, зокрема, підпунктом 2.1.4 пункту 2.1 Додаткової угоди та пунктом 2 Меморандуму передбачений відповідний розподіл обов'язків інвестора та Адміністрації щодо реалізації інвестиційного проекту, зокрема, розподіл робіт, спрямованих на створення об'єкта інвестування, між сторонами. Зокрема, такий розподіл передбачає виділення: частини робіт інвестора, що включає в себе комплекс робіт зі створення складської території, будівництва берегоукріпних споруд, які з'єднують нові причальні споруди на півночі з існуючим хвилеломом та на півдні з існуючим терміналом, а також придбання перевантажувальної техніки; частини робіт Адміністрації - днопоглиблювальні роботи в районі Карантинної гавані, роботи з будівництва хвилелому та гідротехнічних причальних споруд (причалів № 1к та № 2к);

- всі наведені вище об'єкти, включаючи ті, що увійшли до складу 1-го та 2-го пускових комплексів, введених в експлуатацію згідно з актом готовності об'єкта до експлуатації від 01.08.2014 та сертифікатом відповідності закінченого будівництвом об'єкта від 12.08.2014 серії ІУ № 164142240393 (як новоутворена територія загальною площею 193 га, північне і південне берегоукріплення, під'їзна автодорога з існуючого терміналу на причали 1к та 2к уздовж південного берегоукріплення, покриття території вздовж причалів 1к та 2к на відстані 65 метрів від лінії кордону тощо, які були збудовані за рахунок інвестора, так і причали 1к та 2к (визнання право власності на які є предметом спору у цій справі), які були збудовані за рахунок Адміністрації, є складовими частинами об'єкта інвестування;

- у позовній заяві позивач просить суд визнати право державної власності на причали № 1к та № 2к Одеського морського порту (далі - Причали);

- вказані Причали не є ані штучно створеною новою територією, ні складською територією з новоутвореною територією, а являють собою гідротехнічні причальні споруди, які були збудовані та введені в експлуатацію як складові частини вищезазначеного об'єкта інвестування (у складі 1-го пускового комплексу, збудованого за рахунок Адміністрації);

- втім, як було зазначено у попередніх письмових поясненнях інвестора та підтверджено доданими до таких пояснень документами, у позові Міністерство просить суд визнати право власності на Причали шириною, яка зазначена у паспортах гідротехнічних споруд на Причали та становить 52 метри від лінії кордону Причалів, що накладається на іншу частину об'єкта інвестування - складську територію тилу Причалів, яка була створена за рахунок інвестора; саме це і є причиною того, що інвестор заперечує проти визнання права державної власності на заявлену ширину Причалів;

- з акта готовності об'єкта до експлуатації від 01.08.2014 вбачається, що: 1-й пусковий комплекс у складі об'єкта інвестування, до складу якого входять Причали та акваторія контейнерного терміналу, був збудований силами та за рахунок Адміністрації; 2-й пусковий комплекс у складі об'єкта інвестування, до складу якого, входять новоутворена територія загальною площею 19,3 га, північне та південне берегоукріплення, під'їзна автодорога з існуючого терміналу на Причали уздовж південного берегоукріплення, покриття території вздовж Причалів на відстані 65 метрів від лінії кордону, три контейнерних перевантажувача, мережі та споруди електропостачання, зовнішнього освітлення, водопроводу та зливової каналізації, зв'язку і сигналізації з будівництвом трансформаторної підстанції, був збудований за рахунок інвестора.

04.01.2016 Міністерство юстиції України (далі - Мінюст) подало суду клопотання про заміну відповідача (Реєстраційної служби) його правонаступником, а саме Міністерством в порядку статті 25 ГПК України.

12.01.2016 Порт подав суду заяву про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду від 25.11.2015.

12.01.2016 Фонд подав суду письмові пояснення та витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 розгляд справи було відкладено на 27.01.2016; здійснено процесуальне правонаступництво та замінено відповідача зі справи № 916/4493/15 із Реєстраційної служби на її процесуального правонаступника - Мінюст; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Служба з питань геодезії).

27.01.2016 позивач подав суду документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення, в яких, зокрема, вказав таке:

- пунктом 4.1 Інвестиційної угоди (у редакції Додаткової угоди) стони погодили, яким чином здійснюється повернення інвестицій, а саме шляхом надання інвестору права користування рухомим та управління нерухомим майном, а також користування послугами Адміністрації на умовах визначених вказаним пунктом договорів, надання інвестору права на здійснення виробничої діяльності на новому контейнерному терміналі до 31.12.2044;

- пунктом 3 Меморандуму сторони підтвердили, що у результаті інвестування інвестор отримує право користування та володіння частиною об'єкта інвестування відповідно до обсягу робіт, що виконуються інвестором, з моменту введення його в експлуатацію. Після спливу строку дії цієї угоди інвестор зобов'язаний передати майнові права на об'єкт інвестування державі в особі Адміністрації;

- таким чином, відповідно до умов Інвестиційної угоди та Меморандуму інвестор не отримує право власності на об'єкт інвестування (відповідно до обсягу робіт, що виконуються інвестором), лише право володіння та користування, а, отже, оформлення права власності на Причали як складову частину об'єкта будівництва (об'єкта інвестування) не впливає, не порушує та жодним чином не обмежує його прав щодо об'єкта інвестування, які передбачені Інвестиційної угодою;

- відповідно до положень Закону України «Про морські порти України» стратегічні об'єкти портової інфраструктури, до яких належать, зокрема, гідротехнічні споруди, об'єкти портової інфраструктури загального користування, є об'єктами права державної власності;

- більш того, і на момент укладення як Інвестиційної угоди, так і Додаткової угоди причали належали до категорії об'єктів, які відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» не підлягали приватизації, що виключало можливість їх перебування у приватній власності;

- з урахуванням змісту позовної заяви, всього вищевикладеного позивач підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

27.01.2016 Адміністрація подала суду письмові пояснення та реєстр гідротехнічних споруд морських портів України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 розгляд справи було відкладено на 04.02.2016, у зв'язку з неявкою відповідача, третьої особи-5 та третьої особи-7.

04.02.2016 КМУ подав суду письмові пояснення, в яких просив прийняти законне та обґрунтоване рішення.

04.02.2016 ДП «ГПК Україна» подало суду додаткові письмові пояснення, в яких заперечило проти доводів позивача та просило у задоволенні позову відмовити повністю. Також, третя особа-6 просила суд витребувати у Адміністрації належний документ, який буде підтверджувати величину ширини причалів № 1к та № 2к Одеського морського порту, що була визначена станом на момент укладення Портом та ДП «ГПК Україна» Додаткової угоди та/або станом на момент проектування зазначених причалів та/або станом на момент початку будівництва цих причалів.

Відповідно до частин першої та другої статті 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Суд визнав клопотання третьої особи-6 щодо витребування доказів необґрунтованим, оформленим з порушенням вимог статті 38 ГПК України та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, ДП «ГПК Україна» не визначило які саме документи мають бути витребувані, не довело необхідності вказаних документів, як доказів у даній справі та не підтвердило неможливість самостійного отримання таких документів.

04.02.2016 Служба з питань геодезії подала суду пояснення, в яких вказала таке:

- відповідно до статті 8 Закону України «Про морські порти України» межами морського порту є межі його території та акваторії;

- межі території морського порту визначаються і змінюються КМУ, виходячи з положень ЗК України;

- межі акваторій морських портів визначаються і змінюються КМУ без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення КМУ відповідно до закону;

- збільшення території морського порту може відбуватися за рахунок штучно створених земельних ділянок та земельних ділянок, які відведені в установленому законодавством порядку для розміщення, обслуговування та будівництва об'єктів портової інфраструктури, підприємств, основні продукція та/або сировина яких є об'єктами експортно-імпортних операцій і обслуговуються як вантажі у морському порту;

- порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України;

- відповідно до статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами;

- згідно зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав;

- формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру;

- формування земельних ділянок здійснюється, зокрема: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

- сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі;

- земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера;

- формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

- державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі;

- статтею 26 Закону України «Про землеустрій» визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі;

- розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів- землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою;

- взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором;

- подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором;

- крім того, слід зазначити, що окремий порядок формування новоутвореної штучно створеної земельної ділянки водного фонду в акваторії морського порту законодавством України не закріплений.

04.02.2016 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав на те, що спору між Міністерством та Мінюстом не існує, а тому провадження у справі слід припинити на підставі пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Разом з тим, позов мотивовано тим, що Реєстраційна служба, правонаступником якої є Мінюст, не визнає право власності на гідротехнічні споруди.

Представник позивача підтвердив про наявність спору та невизнання права власності саме зі сторони Реєстраційної служби.

З огляду на викладене підстав для припинення провадження у справі не вбачається.

У судовому засіданні 04.02.2016 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечив повністю.

Представники третіх осіб-1,2,3,4,6,7 надали пояснення по суті спору, посилаючись на викладене у письмових поясненнях поданих суду.

Представники третьої особи-5 у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвали Господарського суду міста Києва було надіслано учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 Постанови № 18 зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене та з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 04.02.2016 за наявними в ній матеріалами (стаття 75 ГПК України).

У судовому засіданні 04.02.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб-1,2,3,4,6,7, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

На підставі розпорядження КМУ від 07.10.2009 № 1333-р «Про надання державному підприємству «Одеський морський торговельний порт» у постійне користування земельної ділянки»; розпорядження КМУ від 23.12.2009 № 1632-р «Про затвердження проекту та титулу будови «Будівництво 1-ої черги (гідротехнічні споруди) контейнерного термінала на Карантинному молу державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» за рахунок штучно створеної території»; розпорядження КМУ від 21.11.2012 № 938-р «Про затвердження скоригованого проекту та титулу «Будівництво 1-ої черги (гідротехнічні споруди) контейнерного термінала на Карантинному молу державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» за рахунок штучно створеної території»; в межах виконання Інвестиційної угоди здійснювалось будівництво гідротехнічних споруд, а саме причалів №№ 1К, 2К контейнерного терміналу на Карантинному молу Порту.

У серпні 2014 року перший пусковий комплекс об'єкта «Будівництво 1-ої черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП «Одеський морський торговельний порт» за рахунок штучно створеної території» (у складі: причали 1к та 2к. акваторія контейнерного терміналу -14,792 м в БСВ (днопоглиблення акваторії до мінус 14,792 м в БСВ)) та другий пусковий комплекс (у складі: утворення території у повному обсязі - 19,3 га, будівництво північного та південного берегоукріплень - 430 м, будівництво під'їзної автодороги з існуючого терміналу на причали 1к і 2к уздовж південного берегоукріплення загальною площею 4306 м2, будівництво покриття території вздовж причалів 1к і 2к на відстані 65 м від лінії кордону загальною площею 40059 м2, встановлення трьох контейнерних перевантажувачів Liebher Р178L(GS)-Super в/п 65 т кожний на причалах 1к і 2к для обробки суден-контейнеровозів, мережі та споруди електропостачання, зовнішнього освітлення, водопроводу та зливової каналізації, зв'язку сигналізації з будівництвом трансформаторної підстанції 6/0,4 кВ, що забезпечують функціонування першого та другого пускових комплексів), введено в експлуатацію, що підтверджується такими документами:

- актом готовності об'єкта до експлуатації від 01.08.2014;

- сертифікатом відповідності закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) серії ІУ №164142240393 Державної архітектурно-будівельної інспекції України;

- наказу адміністрації Порту від 12.08.2014 № 429 «Про введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що входять до складу проекту «Будівництво 1-ої черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП «Одеський морський торговельний порт» за рахунок штучно створеної території (Перший пусковий комплекс)».

На виконання замовлення Адміністрації приватним підприємством «Проект» було розроблено технічний паспорт на гідротехнічні споруди (Причали) № 29-12/14.

Відповідно до Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 № 581/2011, Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики, зокрема, у сфері транспорту.

Відповідно до покладених на Міністерство завдань останнє здійснює державне управління в галузі транспорту, здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, майном підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління, забезпечує ефективне його використання, здійснює внутрішній фінансовий контроль (як в апараті Міністерства і центральних органах виконавчої влади, так і на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління Міністерства), забезпечує ефективне використання державного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління; затверджує фінансові плани підприємств, що належать до сфери його управління тощо.

Відповідно до частину другої статті 65 Господарського кодексу України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Відповідно до пунтку 1.1 Статуту Адміністрації, затвердженого наказом Міністерства від 24.03.2014 № 149, третя особа-1 є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна Фонду причали № 1К, № 2К, розташовані за адресою: м. Одеса, Митна площа, 1/1, знаходяться на балансі Одеської філії Адміністрації, суб'єктом управління, який здійснює управління майном, є Міністерство.

Міністерство як уповноважений орган управління звернулося до Реєстраційної служби з метою проведення державної реєстрації права власності на Причали (заява прийнята 16.01.2015 та зареєстрована за № 9807049).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частинами першою та третьою статті 3 Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 4 Закону передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Державний реєстратор, розглянувши заяву Міністерства, прийняв рішення від 22.01.2015 № 18782424 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на підставі статті 24 Закону, пунктів 20, 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2013 № 868, посилаючись на таке:

- надані додатково заявником документи не містять відомості щодо виникнення речових прав та земельну ділянку і присвоєння новоствореному об'єкту нерухомого майна адреси;

- документи щодо виконання ООДА та Держкомземом пункту 1 Розпорядження КМУ від 07.10.2009 № 1333-р про надання у постійне користування земельної ділянки не подані;

- відповідно до сертифікату у розділі «характер будівництва» зазначено саме нове будівництво, а не реконструкція.

Міністерство розцінило вказане рішення як оспорення та невизнання Реєстраційною службою права власності держави України в особі позивача на Причали.

Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частинами першою та другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами першою та другою статті 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм ЦК України випливає, що позов про визнання права власності може пред'являтись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права.

На момент подання заяви та прийняття рішення про відмову, державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснювалась на підставі Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2013.

Вказаним Порядком передбачається необхідність подання заявником повного пакету документів, на підставі яких оформлюється свідоцтво про право власності у передбачених випадках.

Так, пунктом 16 Порядку передбачено, що у разі подання документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, не в повному обсязі державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.

З матеріалів справи вбачається, що державний реєстратор зупиняв розгляд заяви, у зв'язку з необхідністю подання Міністерством повного пакету документів для реєстрації.

Відповідно до пункту 49 Порядку у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на такий об'єкт нерухомого майна, заявник не подає.

За результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації (пункт 20 Порядку).

Відповідно до пункту 28 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У рішенні про відмову в державній реєстрації прав зазначаються всі підстави прийняття такого рішення.

Так, в статті 24 (у редакції чинній на момент прийняття рішення про відмову) вказано, що державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;

3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;

4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

5 1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

5 2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;

5 3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

5 4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;

5 5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

5 6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;

6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пунктах 4, 5 2 - 5 6 частини першої цієї статті, не позбавляє заявника права повторно звернутися із заявою за умови усунення перешкод для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, не може здійснюватися у разі, якщо об'єкт нерухомого майна розміщений у межах території, на якій діють два і більше органів державної реєстрації прав, одним з таких органів на вибір заявника, а також у разі проведення державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, не може здійснюватися у разі наявності помилки в Державному земельному кадастрі, яка виникла після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у результаті зміни методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів).

Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Відповідно до ч.2.ст.2 КАС України будь-які рішення,дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження можуть бути оскаржені до адміністративних судів.

У Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 8 від 20.05.2013 року зазначено,що за змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку,коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт,на якого покладаються (делегуються) функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону № 1952 дії або бездіяльність державного реєстратора,державного кадастрового реєстратора,нотаріуса,державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації. Спори,які виникають у цих відносинах,підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.Разом з тим, позивачем при зверненні до господарського суду про захист права не надано доказів незаконної відмови державного реєстартора Державної реєстарційної служби України, правонаступником якої є Мінюст, - не подано доказів оскарження дій в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки, Міністерство звертаючись до Реєстраційної служби не надало всіх документів, які повинні бути надані згідно із Порядком, у державного реєстратора не було підстав для оформлення права власності на вищевказаний об'єкт нерухомості. При цьому, відповідач не здійснював жодних дій, які б свідчили про невизнання чи оспорювання ним права власності позивача на об'єкт нерухомості.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06.02.2012 у справі № 3-2гс12; від 06.02.2012 у справі № 3-4гс12; від 06.02.2012 у справі № 3-5гс12; від 13.02.2012 у справі № 3-3гс12; від 13.02.2012 у справі № 3-6гс12.

Так, Верховний Суд України зазначає таке: відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Уповноважений орган, який здійснює оформлення права власності та видає свідоцтво про право власності, не перебуває з позивачем у правовідносинах зі здійснення ним права володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності. У зв'язку з цим відмова зазначеного органу в оформленні права власності на об'єкти нерухомого майна з підстав ненадання усіх необхідних документів не є оспорюванням чи невизнанням права власності (постанови).

Відповідно до частини першої та другої статті 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Отже, позов є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Слід зазначити, що під час розгляду даної справи було встановлено відсутність у чинному законодавстві України норм, які регулюють порядок формування новоутвореної штучно створеної земельної ділянки водного фонду в акваторії морського порту.

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Відповідно до пункту 2.3 Постанови 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не подав суду належних та допустимих доказів (у розумінні статі 32 ГПК України) наявності обставин та підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене у позові слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 11.02.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук