Рішення № 55762238, 04.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2016

Справа №910/27924/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем"

про стягнення 133 724,82 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євросем" про стягнення 133 724,82 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2015 порушено провадження у справі № 910/27924/15 та призначено її до розгляду на 19.11.2015 року.

У судовому засіданні 19.11.2015 представник позивача надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та не заперечував проти відкладення розгляду справи, зважаючи на нез’явлення представника відповідача.

Відповідач явку уповноваженого представника до судового засідання не забезпечив, проте у наданому 17.11.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва клопотанні просив розгляд справи відкласти.

Ухвалою суду від 19.11.2015 відкладено розгляд справи на 02.12.2015 року.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. на лікарняному розгляд справи 02.12.2015 не відбувся, про що складено довідку секретарем судового засідання.

02.12.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем подано до суду документи, на виконання вимог ухвал суду, та відзив на позовну заяву, яким частково визнав позовні вимоги.

Ухвалою суду від 28.12.2015 розгляд справи призначено на 04.01.2016 року.

До судового засідання 04.01.2016 позивач та відповідач не направили уповноважених представників, проте про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлені шляхом направлення ухвали суду на адресу місцезнаходження юридичних осіб позивача та відповідача.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації –адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач та відповідач не з'явились на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

24.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євросем» (замовник) укладено Договір №71653 про надання послуг з організації перевезення відправлень.

За умовами п.2.1.Договору, експедитор зобов'язується за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу послуг, пов’язаних із перевезенням відправлення (надалі – послуги), а замовник зобов'язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором.

Відповідно до п.5.1.Договору, оплата вартості наданих експедитором послуг відбувається за чинними тарифами Експедитора шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100 % вартості наданих послуг упродовж 2 (двох) банківський днів після виконання замовлення на підставі актів наданих послуг експедитора.

Згідно п.5.2.Договору, експедитор складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає замовнику підписані та скріплені печаткою акти наданих послуг у двох примірниках для підписання замовником.

Пунктом 5.3.Договору передбачено, що замовник упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів наданих послуг від експедитора підписує надані експедитором 2 (два) примірники актів наданих послуг (далі за текстом - акт) та повертає експедитору 1 (один) примірник підписаного акту або в той самий строк надає експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання замовником актів упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів від експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання замовником повного виконання експедитором своїх зобов'язань за договором. У такому разі вважається, що акти погоджено, послуги експедитора надано в повному обсязі та відповідно до умов договору, претензії замовника відсутні й замовник зобов’язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманим рахунком та актами наданих послуг.

На виконання умов Договору, позивачем надавались відповідачу акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №НП/2-0194303 від 30.04.2015 на суму 35503,25 грн., №НП/2-0205827 від 20.05.2015 на суму 12309,52 грн., які підписані та скріплені печатками обох сторін.

Також, у матеріалах справи наявні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №НП/2-0200558 від 10.05.2015 на суму 59660,20 грн., №НП/2-0201042 від 10.05.2015 на суму 290,00 грн. та №НП/2-0213723 від 31.05.2015 на суму 1463,00 грн., які залишились відповідачем не підписаними.

Зазначені акти направлялись позивачем на адресу відповідача 05.08.2015 разом із претензією вих.№693-15 від 30.07.2015, у якій позивач просив погасити наявний у відповідача борг у розмірі 109225,97 грн.

Листом вих.№21/05 від 21.05.2015 відповідач висловив прохання щодо відстрочення заборгованості у розмірі 107762,97 грн., яка виникла перед позивачем.

Оскільки, відповідач так і не здійснив погашення заборгованості, позивач звернувся із даним позовом до суду, у межах якого просить стягнути 109225,27 грн. основного боргу, 16333,04 грн. пені та 30% річних у розмірі 8166,51 грн.

Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на недоведеність позивачем первинними документами, а саме товарно-транспортним накладними, факт надання послуг за не підписаними відповідачем актами на суму 61413,20 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір №71653 від 24.03.2015 за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який регулюється Главою 63 Цивільного кодексу України.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У частині 2 статті 902 ЦК України зазначено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов’язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов’язані взаємними правами та обов’язками (зобов’язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов’язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач надав відповідачу обумовлені Договором послуги на загальну суму 47812,77 грн., факт прийняття яких підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами надання послуг №НП/2-0194303 від 30.04.2015 та №НП/2-0205827 від 20.05.2015 року.

Щодо заперечень відповідача на не підтвердження позивачем факту надання послуг за актами №НП/2-0200558 від 10.05.2015, №НП/2-0201042 від 10.05.2015 та №НП/2-0213723 від 31.05.2015 на загальну суму 61413,20 грн., то суд зазначає, що згідно п.5.1.,5.2. Договору, оплата за надані послуги здійснюється за відповідними актами, складеними на підставі фактично наданих послуг та надісланими відповідачу.

Із матеріалів справи вбачається, що зазначені акти направлені відповідачу 05.08.2015, проте мотивованої відмови від їх підписання упродовж двох робочих днів, як-то передбачено п.5.3.Договору, відповідачем не надавалось та матеріали справи не містять, а відтак вказані акти вважаються погодженими та мають бути відповідачем оплачені.

Спираючись на вищевикладені норми чинного законодавства, виходячи із наявних у матеріалах справи документах, суд дійшов висновку, що заборгованість за надані позивачем послуги у розмірі 109225,27 грн. підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Окрім того, у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору по оплаті послуг, позивач просить стягнути з відповідача 30% річних у розмірі 8166,51 грн. та пеню у розмірі 16333,04 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п.6.3.1. Договору, за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих експедитором послуг замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 30% річних від суми заборгованості. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань є більшим, ніж це передбачено ч.6 ст.232 ГКУ, і становить 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.

Суд відзначає, що за приписами частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, за умовами п.5.1., 5.2. Договору, оплата вартості наданих послуг здійснюється упродовж двох банківських днів після виконання замовлення на підставі надісланих замовнику актів виконаних робіт.

Як вбачається із матеріалів справи, акти виконаних робіт №НП/2-0200558 від 10.05.2015 на суму 59660,20 грн., №НП/2-0201042 від 10.05.2015 на суму 290,00 грн. та №НП/2-0213723 від 31.05.2015 на суму 1463,00 грн. надіслані відповідачу лише 05.08.2015 разом із претензією.

З огляду на вищезазначене, з урахуванням приписів ч.2 ст.530 ЦК України та умов Договору, прострочення виконання зобов’язання за вищевказаними актами мало місце з 13.08.2015, тобто після спливу 7-денного строку з дати відправлення претензії 05.08.2015 року.

Відтак, пеня за заявлений позивачем період з 13.05.2015 по 10.08.2015 за актами №НП/2-0200558 від 10.05.2015, №НП/2-0201042 від 10.05.2015 та №НП/2-0213723 від 31.05.2015 не нараховується та стягненню не підлягає. З аналогічних підстав, не підлягає нарахуванню й 30% річних за заявлений позивачем період по вищенаведеними актам.

Здійснивши арифметичний перерахунок заявленої позивачем пені у розмірі 5719,43 грн. за період з 05.05.2015 по 10.08.2015 за актом №НП/2-0194303 від 30.04.2015 та пені у розмірі 1578,32 грн. за період з 25.05.2015 по 10.08.2015 за актом №НП/2-0205827 від 20.05.2015, суд вважає його обґрунтованим, а тому вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково у загальному розмірі 7297,75 грн.

Перевіривши розрахунок позивача 30% річних у розмірі 2859,71 грн. за період з 05.05.2015 по 10.08.2015 за актом №НП/2-0194303 від 30.04.2015 та 30% річних у розмірі 12309,52 грн. за період з 25.05.2015 по 10.08.2015 за актом №НП/2-0205827 від 20.05.2015, суд вважає його обґрунтованим, а тому вимога позивача про стягнення 30% річних підлягає задоволенню частково у загальному розмірі 3648,87 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросем» про стягнення 133724,82 грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросем» (02132, місто Київ, вулиця 161 Садова, 78; ідентифікаційний код 39007360) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (36039, місто Полтава, вулиця Фрунзе, 57; ідентифікаційний код 31316718) 109225 (сто дев'ять тисяч двісті двадцять п’ять) гривень 97 копійок основного боргу, 7297 (сім тисяч двісті дев'яносто сім) гривень 75 копійок пені, 3648 (три тисячі шістсот сорок вісім) гривень 87 копійок 30% річних та 1802 (одну тисячу вісімсот дві) гривні 59 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині позову відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 04.01.2016 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п’яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 11.01.2016 року

Суддя К.В. Полякова