Рішення № 55762000, 02.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2016Справа №910/28825/15

За позовом Приватного комунально-побутового підприємства «Теплокомунсервіс»

до Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна»

про стягнення 6 009,38 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

від позивача: Калюжна К.П. - представник за довіреністю № 660 від 28.10.2015 р.

від відповідача: Коваленко М.Г. представник за довіреністю № 254 від 31.12.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне комунально-побутове підприємство «Теплокомунсервіс» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» (далі - відповідач) про стягнення 6 009,38 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/28825/15 та призначено її до розгляду на 01.12.2015 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.12.2015 р. в порядку ст. 30 ГПК України викликано було в судове засідання для дачі пояснень працівника відповідача - оператора заправочних станцій ОСОБА_3, та на підставі ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 12.01.2015 р.

18.12.2015 р. Управління пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва через відділ діловодства подало письмі пояснення по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 12.01.2015 р. подав письмові пояснення по справі та документи.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.01.2016 р. подав письмові пояснення від ОСОБА_3, та заяву на підставі ст. 69 ГПК України про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.01.2016 р., керуючись ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, суд продовжив строк вирішення спору в справі № 910/28825/15 на п'ятнадцять днів; розгляд справи № 910/28825/15 відклав на 28.01.2016 р.; повторно в порядку ст. 30 ГПК України викликав у судове засідання для дачі пояснень працівника відповідача - оператора заправочних станцій ОСОБА_3.

Представник позивача в судовому засіданні 28.01.2016 р. надав суду письмові пояснення по суті спору, які залучені до матеріалів справи; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.01.2016 р. надав суду додаткові письмові пояснення; проти позову заперечив.

Громадянин ОСОБА_3 на виклик суду для дачі пояснень в судове засідання 28.01.2016 р. не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду від 12.01.2016 р. не виконав.

Керуючись ст. 77 ГПК України, Господарський суд м. Києва оголосив перерву в судовому засіданні 28.01.2016 р. до 02.02.2016 р.

Щодо поданого 01.12.15. клопотання позивача про заміну первісного відповідача - Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» на належного - фізичну особу ОСОБА_4, суд відзначає наступне.

Набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин між сторонами та відповідно кореспондуючого обов'язку відповідача здійснити певні дії на користь позивача або утриматись від їх вчинення задля захисту та реалізації прав і законних інтересів позивача, а лише з фактом пред'явлення позову до особи.

Водночас, належним відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом позову. В інших випадках задоволення позову унеможливлюється, оскільки у такого відповідача відсутні будь-які зобов'язання перед позивачем щодо припинення порушення його прав та законних інтересів, оскільки не він є особою, що має відповідати за спірними правовідносинами.

Так, у випадку, коли суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка має відповідати перед позивачем у матеріально-правовому правовідношенні, він за згодою позивача заміняє неналежного відповідача на належного, або ж відмовляє в позові, у зв'язку з відсутністю правових підстав.

З огляду на те, що згоди на заміну відповідача позивачем надано не було, та враховуючи викладене, зазначене клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Представник позивача в судовому засіданні 02.02.2016 р. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.02.2016 р. заперечив проти позову.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/28825/15.

У судовому засіданні 02.02.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на наступне. 10.08.2015 р. о 12:17 год. працівник Приватного комунально-побутового підприємства «Теплокомунсервіс» здійснював заправку пальним автомобіля Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1, який є власністю позивача, на АЗС з магазином № 11-21, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить Підприємству з іноземними інвестиціями «Амік Україна». За твердженням позивача, водій вказаного автомобіля повідомивши заправника про необхідність заправити автомобіль дизельним паливом, та при здійсненні замовлення на касі вказав, що йому необхідне дизельне паливо на 200,00 грн. Далі позивач стверджує, що отримавши фіскальний чек № 2665008000, не ознайомившись з його змістом, він виїхав з АЗС, проте через приблизно 200 метрів двигун автомобіля заглох. Виявивши, що клапан, який знаходиться в заливній горловині і який служить запобіганню заправки бензину в автомобіль було зламано, водій звернувся до працівників зазначеної АЗС.

Позивач наголошує на тому, що підставами для стягнення матеріальної шкоди є наявна в матеріалах справи розписка, в якій заправник ОСОБА_4 зобов'язався відшкодувати позивачу витрати з ремонту автомобіля Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1, оскільки заправив вказаний автомобіль бензином замість дизеля.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається зі змісту ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.

При цьому, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у певних витратах.

Частиною 1 статті 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває з організацією в трудових відносинах і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 28.01.2015 р. у справі № 6-229цс14).

Пунктом 4 листа Верховного Суду України від 01.07.2015 р. «Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2015 р.» дано наступні роз'яснення.

Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.

Відсутність шкоди як елемента цивільно-правової відповідальності не дає підстав і для застосування судом норми ст. 1172 ЦК України, оскільки для застосування цієї норми необхідне встановлення факту заподіяння шкоди (постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 03.06.2015 р. у справі № 6-305цс15).

В підтвердження викладених в позовній заяві обставин позивачем надано: фіскальний чек ПІІ «Амік Україна» № 2665008000 від 10.08.15. 12:17:51 на суму 200,13 грн.; розписку від 10.08.15., завірену штампом ПІІ «Амік Україна» АЗС № 11-21, складену за присутності ОСОБА_5, в якій вказується на те, що ОСОБА_4 зобов'язується сплатити втрати з ремонту автомобіля марки Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1, в яку замість дизеля він залив бензин; акт виконаних робіт № 6175856 від 12.08.15. Віннер Автомотів на суму 5 329,25 грн. по ремонту автомобіля марки Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1; акт виконаних робіт № 6175858 від 12.08.15. Віннер Автомотів на суму 480,00 грн. за послуги з евакуації вказаного авто; платіжне доручення № 1555 від 20.08.15. на суму 480,00 грн., платіжне доручення № 1634 від 04.09.15. на суму 2 329,25 грн.,платіжне доручення № 1695 від 21.09.15. на суму 3 000,00 грн. про сплату позивачем грошових коштів ТОВ «Віннер Автомотів» за зазначеними раніше рахунками.

Вирішуючи питання щодо доказів, необхідно враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Особа, яка обґрунтовує письмовим чи речовим доказом свої вимоги чи заперечення, повинна вказати, які обставини підтверджуються цим доказом, за якою адресою він знаходиться, із зазначенням особи, що володіє цим доказом.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Водночас суд не повинен приймати доказів, що не стосуються встановлення обставин у справі.

Разом з тим, наданий позивачем фіскальний чек ПІІ «Амік Україна» № 2665008000 від 10.08.15. 12:17:51 на суму 200,13 грн. підтверджує лише те, що на АЗС з магазином № 11-21 ПІІ «Амік Україна» 10.08.15. о 12:17:51 певний автомобіль було заправлено на суму 200,13 грн. Бензином А-95 Екто Плюс, без зазначення ідентифікаційних ознак такого автомобіля. Тобто зазначений чек не підтверджує заправку Бензином А-95 Екто Плюс саме автомобіля позивача - Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1.

Стосовно розписки від 10.08.15., завіреної штампом ПІІ «Амік Україна» АЗС № 11-21, складену за присутності ОСОБА_5, в якій вказується на те, що ОСОБА_4 зобов'язується сплатити втрати з ремонту автомобіля марки Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1, в яку замість дизеля він залив бензин, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 6. Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами (надалі - Правил), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. № 1442 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», відпуск нафтопродуктів здійснюється операторами АЗС, з якими суб'єктами господарювання укладаються договори про колективну чи індивідуальну матеріальну відповідальність.

Згідно з п. 12. Правил, до роботи оператором АЗС допускаються особи, яким виповнилося 18 років і які пройшли навчання на спеціальних курсах з одержанням відповідного посвідчення.

Усі працівники АЗС та спеціалізованих магазинів повинні виконувати умови утримання території АЗС і приміщень магазинів у належному санітарному стані, дотримуватися правил пожежної та екологічної безпеки, правил користування засобами вимірювальної техніки, вимог нормативно-правових актів до охорони праці, продажу нафтопродуктів, супутніх товарів, а також торговельного обслуговування споживачів.

За умовами п. 13. Правил, забороняється допускати в службові приміщення АЗС, спеціалізованих магазинів, інших пунктів продажу нафтопродуктів сторонніх осіб, за винятком службових осіб органів виконавчої влади та державного нагляду за наявності у них посвідчень для проведення перевірок у межах їх компетенції.

Відповідно до п. 34 Правил, заправка автомобілів та інших транспортних засобів населенню провадиться оператором АЗС через паливо-, масло- та газороздавальні колонки. Дозволяється також відпускати нафтопродукти (крім скрапленого вуглеводневого газу) в тару споживача (металеві каністри).

Згідно з п. 35 Правил, заправка автотранспортних засобів провадиться за допомогою оператора АЗС або водієм самостійно під наглядом оператора.

Господарський суд м. Києва зауважує, що відповідно до наказу № 379-к від 01.07.2011 р. ОСОБА_3 був прийнятий на посаду оператора заправних станцій АЗС № 11-02 комплексу АЗС № 2, після чого, відповідно до наказу № 592-к від 12.06.2015 р., ОСОБА_3 з 15.06.2015 р. був переведений на посаду начальника АЗС № 11-14 та звільнений з посади оператора АЗС № 11-02. Згідно наказу № 181-0 від 29.07.2015 р. у зв'язку з відпусткою начальника АЗС № 11-21 ОСОБА_6, виконання його зобов'язань в період з 10 по 23 серпня 2015 р. поклали на начальника АЗС № 11-14 ОСОБА_3

Так як 10.08.2015 р. ОСОБА_3 виконував обов'язки начальника АЗС № 11-21 та мав доступ до штампу цієї АЗС, тому на розписці від 10.08.2015 р. ним було проставлено штамп АЗС № 11-21. При цьому, сам ОСОБА_3 в письмових поясненнях зазначає, що засвідчення розписки було здійснено з метою уникнення конфлікту між двома фізичними особами на АЗС, та лише із зазначенням, що у присутності працівника АЗС складено розписку. Однак, як пояснив відповідач, дії щодо посвідчення будь-яких розписок не передбачені посадовими обов'язками начальника АЗС та використання штампу АЗС було здійснено безпідставно з порушенням посадової інструкції начальника АЗС.

Господарським судом міста Києва з метою встановлення фактичних обставин справи було направлено запит до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва, згідно з яким просив надати відомості стосовно того, чи працював у Підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» (ідентифікаційний код 30603572) за період з 01.07.2015 р. по 01.12.2015 р. (станом на 10.08.2015 р.) фізична особа ОСОБА_4 (чи здійснювались Підприємством з іноземними інвестиціями «Амік Україна» (ідентифікаційний код 30603572) відрахування до пенсійного фонду на вказану особу обов'язкових платежів).

Проте, так як зазначена розписка містить виключно прізвище, імя та по-батькові фізичної особи без зазначення її ідентифікаційного коду, отже ідентифікувати таку фізичну особу не вбачається за можливе.

При цьому, згідно наданої відповідачем довідки № 12/14 від 27.11.15. за підписом директора з персоналу С.Г.Есауленко та завіреної печаткою відділу кадрів відповідача, ОСОБА_4 не працював і на даний час не працює на Підприємстві з іноземними інвестиціями «Амік Україна».

Отже, господарському суду не надано жодних належних та допустимих доказів у підтвердження того, що ОСОБА_4 перебував з ПІІ «Амік Україна» в трудових стосунках, зокрема, не надано наказів про зарахування чи звільнення даного працівника, не надано звітності до Пенсійного фонду України та ДПІ Фіскальної служби України на офіційних працівників компанії по заробітній платі та сплаті податків і обов'язкових платежів за період, коли було спричинено матеріальну шкоду власнику автомобіля Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1, а позивачем зворотнього не доведено.

Твердження Приватного комунально-побутового підприємства «Теплокомунсервіс» про те, що означена фізична особа здійснювала заправку інших автомобілів, була одягнена у фірмовий одяг та мала бейджик, та що таку фізичну особу особисто знав працівник ОСОБА_3, не підтверджується жодними доказами.

Акт виконаних робіт № 6175856 від 12.08.15. Віннер Автомотів на суму 5 329,25 грн. по ремонту автомобіля марки Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1; акт виконаних робіт № 6175858 від 12.08.15. Віннер Автомотів на суму 480,00 грн. за послуги з евакуації вказаного авто; платіжне доручення № 1555 від 20.08.15. на суму 480,00 грн., платіжне доручення № 1634 від 04.09.15. на суму 2 329,25 грн.,платіжне доручення № 1695 від 21.09.15. на суму 3 000,00 грн. про сплату позивачем грошових коштів ТОВ «Віннер Автомотів» за зазначеними раніше рахунками, підтверджують лише те, що автомобіль марки Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1 ремонтувався в зв'язку з тим, що «заправочний клапан зламаний, а в бак автомобіля замість дизельного пального було залито бензин», проте, не підтверджують внаслідок чиїх дій, на якій АЗС, і в який час відбулась така подія, як і не підтверджують того, що зазначений автомобіль евакуювався саме від АЗС з магазином № 11-21 ПІІ «Амік Україна» 10.08.15.

Отже, вказані докази не є належними, допустимими чи такими, що підтверджували б факти, що мають значення для справи.

Інших доказів на підтвердження факту вчинення працівником відповідача протиправних дій, які мали наслідком завдання шкоди автомобілю марки Ford Kuga, державний номер НОМЕР_1, Приватним комунально-побутовим підприємством «Теплокомунсервіс» не надано.

Таким чином, позивачем не доведено протиправної поведінки працівника відповідача під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, наявності завданих збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками.

З огляду на викладене позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Обов'язок доведення покладається законом на позивача.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.

Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.16.

Суддя Т.М. Ващенко