Рішення № 55761827, 08.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2016Справа № 910/15285/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Промзв'язок»

до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_1

про стягнення 126 599, 93 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Нєдова Н.С. за довіреністю б/н від 03.02.2016 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Промзв'язок» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (далі - відповідач) про стягнення 126 599, 93 грн., в тому числі 86 029, 00 грн. страхового відшкодування, 18 926, 38 грн. інфляційних втрат, 19 657, 63 грн. пені, 1 986, 63 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просив покласти на відповідача витрати, понесені ним у зв'язку зі сплатою судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 22.12.2013 р. внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено належний йому автомобіль. Постановою Київського районного суду м. Одеса водія автомобіля, який здійснив зіткнення з вказаним авто, було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП була застрахована у відповідача, з огляду на що позивач звернувся до відповідача із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування. Оcкільки відповідач так і не здійснив відповідну виплату, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2015 р. порушено провадження у справі № 910/15285/15, залучено до участі у розгляді справи на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, розгляд справи призначено на 14.07.2015 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування серії АС № 5344478.

01.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ щодо полісу обов'язкового страхування серії АС № 5344478.

14.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.07.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 14.07.2015 р. не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2015 р. розгляд справи, з огляду на неявку представників відповідача та третьої особи, було відкладено на 04.08.2015 р.

16.07.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли додаткові документи у справі.

04.08.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 р. в порядку ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у справі № 910/15285/15 було призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз; оплату витрат по проведенню експертизи покладено на позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 р. на підставі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Через відділ діловодства господарського суду міста Києва від судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2015 р. поновлено провадження у справі № 910/15285/15, витребувано у сторін додаткові документи, необхідні для проведення експертизи, провадження у справі № 910/15285/15 зупинено на час проведення судової експертизи.

25.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок № 4797 судової комісійної автотоварознавчої експертизи за визначенням вартості відновлювального ремонту та суми матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу від 13.01.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2016 р. було вирішено поновити провадження у справі № 910/15285/15 та призначено її до розгляду на 08.02.2016 р.

08.02.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 08.02.2016 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 08.02.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Київського районного суду міста Одеса від 22.01.2014 р. у справі № 520/302/14-п, вбачається, що 22 грудня 2013 року о 14 годині 45 хвилин, ОСОБА_1, керуючи автомобілем «ВАЗ», державний номер НОМЕР_2, рухаючись по а/д Одеса - Черноморка, не обрав безпечну швидкість руху, не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем «Хюндай», державний номер НОМЕР_1. Внаслідок ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження.

Вказаною постановою районного суду ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № 125322 серія ВНС від 18.04.2008 р. автомобіль марки «Hyundai», модель «Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_1, належить позивачу.

Як вбачається з Довідки ДАІ автомобіль марки «Hyundai», модель «Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_1, внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди отримав наступні пошкодження: деформація переднього лівого крила, передньої лівої двері, задньої лівої двері, арки заднього лівого колеса, пошкоджено передній бампер.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «ВАЗ», державний номер НОМЕР_2 була застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/5344478, строк дії з 14.08.2013 р. по 13.08.2014 р.

Відповідно до п. 2 Поліса № АС/5344478 страхова сума (ліміт відповідальності) за ним на одного потерпілого складає: за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 100 000, 00 грн., за шкоду, заподіяну майну - 50 000, 00 грн. Розмір франшизи - 0, 00 грн.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування щодо події, яка відбулася 23.12.2013 р.

Так, зокрема, позивачем було подано відповідачу повідомлення потерпілої особи про дорожньо-транспортну пригоду.

25.12.2013 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 2283, яким просив забезпечити явку представника відповідача для огляду автомобіля марки «Hyundai», модель «Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_1.

Листом від 19.02.2014 р. № 548 відповідач повідомив позивача про те, що йому потрібно надати заяву про порядок отримання страхового відшкодування.

17.03.2014 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

24.03.2014 р. позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Оскільки відповідач не здійснював виплати страхового відшкодування, позивач звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг зі скаргою, у відповідь на яку листом від 05.09.2014 р. № 7127/13-11 його було повідомлено, що Комісією встановлено ознаки порушення страховиком вимог законодавства у сфері фінансових послуг щодо нездійснення виплати страхового відшкодування у строк, встановлений Законом.

Оскільки в подальшому відповідач так і не виплатив страхове відшкодування за спірним страховим випадком, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Обґрунтовуючи розмір заявленого до стягнення страхового відшкодування, позивач відзначає, що ремонт пошкодженого автомобіля ним не було проведено в силу відсутності грошових коштів, проте ремонтною організацією - ДП «Автотрейдінг-Одеса» було виставлено з метою оплати необхідних запчастин рахунок-фактуру № АС-0003700 від 19.03.2015 р. на суму 57 109, 81 грн. та оплати робіт рахунок-фактуру № ЗН000017249 від 20.03.2015 р. на суму 28 920, 00 грн., всього 86 029,81 грн. При цьому, до стягнення у даній справі позивачем заявлено 86 029, 00 грн.

Крім того, до матеріалів справи позивач надав копію проведеного на замовлення ОСОБА_3 Висновку № 518/13 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріальної шкоди, завданого власнику КТЗ від 16.01.2014 р., згідно з яким матеріальна шкода складає 24 140, 64 грн.

Відповідно до листа Верховного Суду України «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 року, роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Оскільки згідно з поясненнями позивача, ремонт спірного автомобіля не проводився, а також враховуючи вказані розбіжності між заявленою до стягнення сумою, представленими позивачем рахунками-фактурами ремонтної організації та висновком експертного автотоварознавчого дослідження, - суд під час провадження у даній справі дійшов висновку, що для встановлення дійсного розміру завданої позивачу шкоди необхідним є проведення судової автотоварознавчої експертизи.

Як зазначалось вище, ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 р. було призначено у справі № 910/15285/15 судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:

- який розмір відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу - автомобілю марки «Hyundai», модель «Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження в ДТП, яке мало місце 22.12.2013 р.?

- якою є вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу - автомобілю марки «Hyundai», модель «Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок його пошкодження в ДТП, яке мало місце 22.12.2013 р.?

Відповідно до висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4797 судової комісійної автотоварознавчої експертизи за визначенням вартості відновлювального ремонту та суми матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу від 13.01.2016 р., встановлено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу - автомобілю марки «Hyundai», модель «Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_1, визначається рівною 36 606, 10 грн.; вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу - автомобілю марки «Hyundai», модель «Santa Fe», д.н.з. НОМЕР_1, визначається рівною 36 606, 10 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина водія транспортного засобу марки «ВАЗ», державний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку, а відповідальність власника вказаного автомобіля застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість відновлювального ремонту пошкодженого майна потерпілої сторони з урахуванням зносу складає 36 606, 10 грн.

Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

Враховуючи приписи зазначених норм законодавства, слід дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині виплати страхового відшкодування в сумі 36 606, 10 грн., яка встановлена висновком Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4797 судової комісійної автотоварознавчої експертизи за визначенням вартості відновлювального ремонту та суми матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу від 13.01.2016 р.

Відповідно до п. 36.5. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Позивач нарахував відповідачу у зв'язку з порушенням строків виплати страхового відшкодування пеню в сумі 19 657, 63 грн. за період з 17.06.2014 р. по 24.03.2015 р., розрахунок якої є невірним, так як нарахування здійснено на суму боргу, не підтверджену належними доказами (86 029, 00 грн.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з вірним розрахунком пені за обраний позивачем період на суму страхового відшкодування в розмірі 36 606, 10 грн., вона має складати 8 222,84 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 06.06.2012 р. № 6-49цс12) зобов'язання страховика про виплату страхувальнику страхових виплат у разі настання страхового випадку є грошовим зобов'язанням, у разі невиконання якого одночасно можуть застосовуватись наслідки, передбачені як нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, так і нормами ст. ст. 549 - 550 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 1 986, 92 грн. 3 % річних за період з 17.06.2014 р. по 24.03.2015 р., розрахунок яких є невірним.

Згідно з вірним розрахунком 3 % річних за обраний позивачем період на суму страхового відшкодування в розмірі 36 606, 10 грн., вона має складати 845,45 грн.

Крім того, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в сумі 18 926, 38 грн. за період з червня 2014 року по лютий 2015 року включно.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат на суму страхового відшкодування в розмірі 36 606, 10 грн., суд встановив, що вони мають складати 7 870,31 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати вказаної вище суми страхового відшкодування або ж його погашення станом на дату вирішення спору по суті.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, місто Київ, Печерський район, провулок Новопечерський, будинок 19/3; код ЄДРПОУ 16467237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Промзв'язок» (65043, Одеська область, місто Одеса, вулиця Комарова, будинок 10; код ЄДРПОУ 33720519) 36 606 (тридцять шість тисяч шістсот шість) грн. 10 коп. страхового відшкодування, 8 222 (вісім тисяч двісті двадцять дві) грн. 84 коп. пені, 845 (вісімсот сорок п'ять) грн. 45 коп. 3 % річних, 7 870 (сім тисяч вісімсот сімдесят) грн. 31 коп. інфляційних втрат, 1 070 (одну тисячу сімдесят) грн. 89 коп. витрат по сплаті судового збору та 3 686 (три тисячі шістсот вісімдесят шість) грн. 40 коп. витрат на оплату судової експертизи.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.02.2016 р.

Суддя В.С. Ломака