Рішення № 55759265, 18.12.2015, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/17492/15-ц

Провадження № 2/752/6471/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 грудня 2015 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Мирошниченко О.В.,

при секретарі Мархотко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», про визнання припиненим договору застави транспортного засобу та припинення обтяження, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 Звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в якому просив:

-визнати припиненим договір застави автотранспортного засобу № РС-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року, укладений між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим номером 4608;

-припинити обтяження, зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 03.01.2012 року за номером 12036569, тип обтяження - застава рухомого майна, об'єкт обтяження - автобус, номер об'єкта НОМЕР_3, номер державної реєстрації НОМЕР_2, обтяжувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», код ЄДРПОУ 36789421, боржник - ОСОБА_1, ідентифікаційний код - НОМЕР_1.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що 17 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», який в свою чергу відступив право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № PC-SME007/015/2006.

Крім того, 17 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», який в свою чергу відступив право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_1 укладено договір застави автотранспортного засобу № РС-SME007/015/2006, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передано в заставу автобус марки «TOUYI» модель ZGT6831DH, рік випуску - 2006.

05 листопада 2010 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, а також договір про відступлення права вимоги, за якими до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за вказаними вище кредитним договором та договором застави. Рішенням Господарського суду Київської області від 09.08.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено у задоволенні позовних вимог до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17.06.2010 року. Крім того, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14.10.2014 року виконавчий напис, вчинений 22.07.2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, яким звернуто стягнення на заставне рухоме майно в рахунок погашення залишку заборгованості за кредитним договором від 17.06.2010 року у розмірі 8321,13 доларів США, визнано таким, що не підлягає виконанню.

У зв'язку із викладеним,на підставі ст. 593 ч. 1 ЦК України, позивач просить визнати таким, що припинив свою дію, договір застави зазначеного транспортного засобу від 17.07.2006 року, а також припинити обтяження, зареєстроване 03.01.2012 року щодо вказаного вище транспортного засобу у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача, який на підставі довіреності представляє інтереси також третьої особи, у судому засіданні заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що хоча рішеннями судів і відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, однак жодним з вказаних рішень не встановлено припинення основного зобов'язання за кредитним договором, а тому відсутні підстави і для припинення застави, як забезпечення основного зобов'язання.

Вислухавши пояснення та заперечення осіб, які приймають участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи судом встановлено наступне.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 17 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», який в свою чергу відступив право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № PC-SME007/015/2006, за умовами якого банк надав позичальнику кредит, в розмірі, що не перевищує ліміт кредиту, який складає 37 227 доларів США, а позичальник зобов'язувався належним чином використати його та повернути суму отриманого кредиту, а також оплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати інші зобов'язання, передбачені умовами договору.

Крім того, 17 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», який в свою чергу відступив право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № PC-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року, укладено договір застави автотранспортного засобу № РС-SME007/015/2006, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим номером 4608. Відповідно до умов зазначеного договору застави ОСОБА_1 передано в заставу банку автобус марки «TOUYI» модель ZGT6831DH, рік випуску - 2006, державний номерний знак НОМЕР_2.

03.01.2012 року у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за номером 12036569 зареєстровано обтяження - застава рухомого майна, на підставі договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим номером 4608, з наступними параметрами: об'єкт обтяження - автобус марки «TOUYI» модель ZGT6831DH, рік випуску - 2006, державний номерний знак НОМЕР_2; обтяжував - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»; боржник - ОСОБА_1, що підтверджується даними витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 35023354 від 24.02.2012 року.

05 листопада 2010 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, за якими до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за вказаними вище кредитним договором та договором застави від 17.07.2006 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.08.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 року, у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17.07.2006 року № PC-SME007/015/2006, відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК, ст. 1054 ЦК).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 593 ЦК України, право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Застава має похідний характер від основного зобов'язання, що забезпечується нею, вона втрачає чинність з припиненням основного зобов'язання, незалежно від підстав такого припинення. Проте, саме з припиненням основного зобов'язання шляхом його виконання закон (ст. 593 ЦК України, ст. 28 Закону України від 02.10.1992 № 2654-ХІІ «Про заставу») пов'язує виникнення у заставодержателя обов'язку внесення відповідних даних припинення права застави до державного реєстру.

Застава як акцесорне зобов'язання (зобов'язання яке існує лише у зв'язку з головним, основним зобов'язанням), що забезпечує основне зобов'язання, припиняється з припиненням цього основного зобов'язання.

Пунктом 7 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Відповідно до правової позиції викладеної в Постанові Верховного Суду України у справі № 6-243 цс14 від 04.02.2015, встановивши акт припинення основного зобов'язання належним його виконанням, суд на підставі ст. 599, частини першої статті 559, пункту першого частини першої статті 593 ЦК України обґрунтовано визнав припиненими й додаткові (акцесорні) зобов'язання за договорами іпотеки і поруки.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду з даним позовом, позивач зазначає, що оскільки судовими рішеннями відмовлено ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у стягненні заборгованості за кредитним договором від 17.07.2006 року, то станом на 11.10.2015 року заборгованість у суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 відсутня, а тому кредитний договір № PC-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року є припиненим.

У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, які б доводили обставини щодо припинення основного зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за кредитним договором № PC-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року, позивачем надано суду не було та матеріали цивільної справи таких доказів не містять.

Враховуючи положення ст. 61 ЦПК України, стосовно преюдиційності фактів, встановлених рішеннями Господарського суду Київської області від 09.08.2013, Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2013 року, суд зазначає наступне.

Так, з мотивувальної частини вказаних вище судових рішень вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 17.07.2006 року, є звернення до господарського суду з такою вимогою поза межами, встановленими ст. 257 ЦК України, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленого у три роки.

Разом з тим суди дійшли висновку про те, що позовна вимога ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17.07.2006 року у розмірі 8 321,13 доларів США, є обґрунтованою, а існування боргу існування боргу позичальника перед кредитором за кредитним договором від 17.07.2006 року - доведеним.

Жодним з вказаних вище судових рішень не встановлено обставини щодо припинення основного зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за кредитним договором № PC-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року, а пред'явлення вимоги про стягнення заборгованості поза межами строку, встановленого ст. 257 ЦК України, є лише самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року, суд має виходити з того, що правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов'язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин, не є преюдиційними.

А тому, у даному випадку, суд виходить з того, що передбачене звільнення від доказування не має абсолютного значення і не може сприйматися судом як неможливість спростування стороною у справі під час розгляду справи обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Враховуючи викладене вище, суд надходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання припиненим договору застави автотранспортного засобу № РС-SME007/015/2006 від 17.07.2006 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. за реєстровим номером 4608, не підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині припинення обтяження, зареєстрованого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 03.01.2012 року за номером 12036569, оскільки дані вимоги є похідними від вимог про визнання припиненим договору застави від 17.07.2006 року.

Керуючись ст.ст. 593, 599 Цивільного кодексу України, ст. ст. 10, 12, 30, 60, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», про визнання припиненим договору застави транспортного засобу та припинення обтяження, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя