Рішення № 55757996, 04.02.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/380/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 39 Коваль А. Б. Доповідач в апеляційній інстанції Міщенко С. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоМіщенка С. В.суддівБородійчука В. Г. , Трюхана Г. М. при секретаріКолеснику Я. В.

з участю : ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7 - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку в майні та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа Уманський державний районний нотаріус Ящук Дмитро Олегович про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_7 про припинення права на частку в майні.

У позові зазначила, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 квітня 2014 року спадкоємцями після смерті ОСОБА_10, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_6, як дочка померлого та, як спадкоємець обов'язкової частки, її сестра - відповідач по справі ОСОБА_7

Спадщина складається із 3/4 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки під вказаним будинком, у порядку спадкування згідно рішення Уманського міськрайонного суду від 03 липня 2014 року.

Позовні вимоги ОСОБА_6, обґрунтовувала тим, що частка ОСОБА_7 складає 1/4, тобто є незначною, а також тому, що за таких обставина спільно користуватися вказаним майном є категорично неможливим.

ОСОБА_6 просила суд:

- ухвалити рішення, яким припинити за відповідачем ОСОБА_7 право власності на 1/4 частину будинку із надвірними спорудами та 1/4 частку земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_6 право власності на дане майно, стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошову компенсацію в сумі 16 705, 50 грн.;

- стягнути з ОСОБА_7 судові витрати.

У грудні 2014 року ОСОБА_7 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_6, третя особа державний нотаріус Уманського району, про визнання права власності на спадкове майно /а.с. 40-42/.

У своєму позові ОСОБА_7 зазначає, що вони з ОСОБА_6 є рідними сестрами. Їх батьки, ОСОБА_10 і ОСОБА_11, померли і після їх смерті залишилося спадкове майно.

Мати ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, але за життя належним їй майном не розпорядилася і тому спадкування здійснювалося за законом.

Спадщину після смерті матері прийняла тільки одна ОСОБА_7

Батько сторін, ОСОБА_10, помер ІНФОРМАЦІЯ_1, але він за життя розпорядився своїм майном і склав заповіт на користь ОСОБА_6, який був посвідчений 10 грудня 2009 року. Відповідно до цього заповіту, усе майно, яке належало йому на день смерті, він заповів ОСОБА_6

При цьому, оскільки на день смерті батька вона була непрацездатною, то відповідно до вимог ст. 1241 ЦК України, незалежно від змісту заповіту, вона має право на половину частки, яка належала б кожному із них, у разі спадкування за законом.

Видаючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_6 на житловий будинок по АДРЕСА_1, державний нотаріус Уманської державної нотаріальної контори, не врахував ту обставину, що цей будинок с спільною сумісною власність батьків, кожному із них належало по 1/2 частині будинку.

За таких обставин ОСОБА_7 вважає, що її частка у будинку АДРЕСА_1, складає не 1/4, а 62,5/100 частин цього будинку, тобто державним нотаріусом при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_6 було порушено її право на спадщину за заповітом та незаконно зменшена її частка будинку.

ОСОБА_7 просила суд:

- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 8 квітня 2014 року державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_6 на 3/4 частин будинку, розташованого по АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_7 право власності на 62,5/100 частин будинку, розташованого по АДРЕСА_1, після смерті батька ОСОБА_10, який помер 23.01.2013 року.

В подальшому ОСОБА_7 збільшила позовні вимоги та просила суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого 08 квітня 2014 року державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_6, на 3/4 частини житлового будинку, розташовані по АДРЕСА_1, зареєстрованого в реєстрі за № 1-552;

- визнати за ОСОБА_7 право власності на 62,5/100 частки житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, після смерті матері - ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та після смерті - батька ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

- визнати за ОСОБА_6 право власності на 37,5/100 частки; житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, після смерті матері - ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті батька ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1;

- виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дані про реєстрацію права власності, запис за № 5264390, про право власності за ОСОБА_6 на 3/4 частки житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 /а.с. 90/.

У лютому 2015 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_7 про визнання відмови від спадщини недійсною та скасування свідоцтва про право на спадщину.

Просила суд:

- поновити строк позовної давності як такий, що пропущений з поважних причин;

- ухвалити рішення, яким визнати недійсною відмову ОСОБА_6 від спадщини після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати недійсним і скасувати Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім'я ОСОБА_7. після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2;

- судовій збір стягнути з ОСОБА_7 /а.с. 110-113/.

У квітні 2015 року ОСОБА_6 уточнила позовні вимоги щодо визнання відмови від спадщини недійсною та скасування свідоцтва про право на спадщину.

Просила суд надати додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 145-148/.

А у листопаді 2015 року подала заяву про залишення без розгляду позовну заяву про визнання відмови від спадщини недійсною та скасування свідоцтва про право на спадщину /а.с. 168/.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку у майні - відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_6 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого 08 квітня 2014 року державним нотаріусам Уманської районної державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_6, на 3/4 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, зареєстрованого в реєстрі за № 1-552.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на 62,5/100 частин житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 після смерті матері - ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та після смерті батька ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 37,5/100 частин житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис за № 5264390, про право власності за ОСОБА_6 на 3/4 частки житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

Не погодившись з даним рішенням, у грудні 2015 року ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу.

Апеляційні вимоги ОСОБА_6 обґрунтовувала тим, що між нею та ОСОБА_7 склалися неприязні стосунки, тому проживання їх в одному будинку є неможливим і, враховуючи, що частка ОСОБА_7 в будинковолодінні є незначною, то в суду є підстави для задоволення її первісного позову. Але суд не врахував дійсних обставин, не надав належної оцінки показанням свідків, не взяв до уваги висновки ПП «Технобудексперт» № 30/008-14БУД від 28 лютого 2014 року та без належних підстав не застосував норму ст.365 ЦК України й безпідставно відмовив в її позові.

Також ОСОБА_6 зазначає, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив вимоги ОСОБА_7, не врахувавши, що на час смерті їх матері право власності на будинок належав виключно їх батьку, і здійснюючи оформлення права власності в порядку спадкування ОСОБА_7 й оформила на своє ім'я лише 1/4 частину від даного будинку в порядку спадкування обов'язкової частки після смерті батька. І ця обставина була встановлена судовим рішенням, ухваленим з приводу визнання права власності на земельну ділянку на якій розташований спірний будинок. А також протиправно відхилив її заяви про пропуск ОСОБА_7 строку позовної давності щодо вимог з приводу спадщини, яка відкрилася після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_3. А, здійснюючи поділ згідно позову ОСОБА_7, невірно визначив частки в спадковому майні, які належать до виділу сторонам.

Апелянт просила:

- скасувати рішення Уманського міськрайонного суду від 17 грудня 2015 року;

- задовольнити позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_7, припинити за відповідачем ОСОБА_7 право власності на 1/4 частину будинку із надвірними спорудами та 1/4 частку земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_6 право власності на дане майно, стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошову компенсацію в сумі 16 705, 50 грн.;

- відмовити ОСОБА_7 у зустрічному позові до ОСОБА_6 повністю;

- стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апелянта, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_11 (мати ОСОБА_6 та ОСОБА_7) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 45/.

Батько ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 46/.

Відповідно до заяви № 1661 від 23 жовтня 2006 ОСОБА_10 та ОСОБА_6 відмовилися від прийняття спадщини яка залишилася після смерті ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7 /а.с. 67/.

Після смерті ОСОБА_10 спадщину за заповітом прийняла його дочка ОСОБА_6 та, в порядку спадкування за законом обов'язкової частки, непрацездатна дочка спадкодавця ОСОБА_7 /а.с. 50/

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 27 листопада 2006 року, ОСОБА_7 отримала у власність після смерті своєї матері ОСОБА_11 земельну ділянку розміром 2,6450 га розташованої на території Степківської сільської ради Уманського району Черкаської області /а.с. 79/.

20 січня 2012 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого ОСОБА_7 успадкувала після ОСОБА_11 вклади з відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у філії № 056 Уманського відділення № 225 ПАТ «Державний ощадний банк України» на суму 9 076,92 грн. /а.с. 84/.

На інше майно, яке належало ОСОБА_11 на час її смерті, ОСОБА_6 свідоцтва про право власності в порядку спадкування не отримувала, а в матеріалах справи відсутня письмова відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування на частину будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому представник ОСОБА_6 пояснила, що з даного питання до нотаріуса від часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_11 - ОСОБА_6 не зверталася.

Згідно свідоцтва на спадщину за заповітом від 08 квітня 2014 року ОСОБА_6 в порядку спадкування після ОСОБА_10 отримала у власність 3/4 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 /а.с. 4/.

ОСОБА_7, прийнявши спадщину після смерті батька, свідоцтва про право власності на її частку в спадщині не отримувала і відмови нотаріуса у видачі свідоцтва на 1/4 частину від спадщини - не отримувала.

Також, відповідно до рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 липня 2014 року, за ОСОБА_6 було визнано право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_10 на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,56 га на якій розташовано зазначений вище будинок з надвірними спорудами. Цим же рішенням було встановлено, що власником цієї земельної ділянки на час смерті був лише ОСОБА_10

ОСОБА_6, звертаючись з первісним позовом до ОСОБА_7, про припинення права на частку в майні, послалась на ту обставину, що вона є власником 3/4 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки під вказаним будинком, у порядку спадкування згідно рішення Уманського міськрайонного суду від 03 липня 2014 року, а частка ОСОБА_7 в цьому майні складає 1/4, тобто є незначною і через сварки спільно користуватися вказаним майном є категорично неможливим, тому на підставі ст.365 ЦК України просила припинити за відповідачем ОСОБА_7 право власності на 1/4 частину будинку із надвірними спорудами та 1/4 частку земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_6 право власності на дане майно, стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошову компенсацію в сумі 16 705,50 грн., яка була визначена позивачем на підставі висновку ПП «Техбудексперт» № 30/08-14БУД, складеного 28.08.2014 року /а.с.12-24/.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

У постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. у справі N 6-81цс11 визначено правову позицію, що частиною 1 ст. 365 ЦК передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, зокрема: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

За змістом зазначеної норми для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України ця постанова є обов'язковою для всіх судів.

Ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

А позивач ОСОБА_6, як правильно було встановлено судом першої інстанції, - не довела жодної з підстав передбачених ч.1 ст.365 ЦК України за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні.

Також вона не довела, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача .

У Постанові від 12 вересня 2011 року по справі N 6-27 цс11, Верховний Суд України вирішив, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до положення ч. 2 статті 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди, інакше буде вважатися, що особа незаконно позбавлена .

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Постанови КМУ від 21 серпня 2014 року № 358 «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов'язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» строк для звіту про оцінку майна становить не більш як шість місяців з дати оцінки, яка зазначається в такому звіті.

А як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6, звернувшись до суду з даним позовом, не внесла на депозитний рахунок суду кошти. А внесені нею 16 705, 50 грн. не відповідають реальній ринковій вартості частки ОСОБА_7 в спільному майні на час розгляду справи. Оскільки з дати виготовлення звіту про оцінку майна (28.08.2014р.) /а.с. 12-26/, та до часу внесення зазначених коштів на депозит (16.11.2015р.) /а.с. 172/ і розгляду судом спору (17 грудня 2015 року), - минуло більше одного року. Тому даний звіт правомірно не був врахований судом як доказ визначення вартості спірного майна, оскільки за цей період часу відбулася зміна його вартості в бік збільшення за рахунок інфляційних процесів та зміни кон'юнктури ринку.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини справи, відсутність доказів про наявність визначених законом підстав для припинення права відповідача на частку у спільному майні та недотримання позивачем умови про внесення на депозитний рахунок суду коштів, які б відповідали реальній ринковій вартості частки ОСОБА_7 в спільному майні на час розгляду справи , суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку.

Водночас, ухвалюючи рішення в частині вимог за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа Уманський державний районний нотаріус Ящук Дмитро Олегович, про визнання права власності на спадкове майно, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невірно оцінив надані сторонами докази, допустив неповноту розгляду справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення.

Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

А згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що на час смерті ОСОБА_11 останній належало на праві власності 1/2 частина за адресою: АДРЕСА_1 і відповідно до ст.1218 ЦК України ввійшло до складу спадщини.

Хоча в матеріалах справи наявне свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок НОМЕР_1 від 18 жовтня 1989 року, в якому зазначено, що будинок із спорудами до нього за адресою: АДРЕСА_1 належить колгоспному двору головою якого є ОСОБА_10 /а.с. 47/.

Відповідно до витягу з погосподарської книги № 1 на 2006-2010 рік членами домогосподарства є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 /а.с.51/, але доказів про те, що співвласником даного будинку крім ОСОБА_10 також була його дружина - ОСОБА_11 у справі відсутні. З приводу визнання за нею права власності на відповідну частку в даному будиноковолодіння остання за життя не зверталася.

Тому такий висновок суду не відповідає матеріалам справи, оскільки на час смерті ОСОБА_11 єдиним власником будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, - був лише ОСОБА_10, а остання права власності на частку в даному будинковолодінні - не мала, з приводу визнання за нею права власності на дане майно до суду не зверталася, тому це нерухоме майно на момент відкриття спадщини, відповідно до положень ст.1218 ЦК України, не входило до спадкової маси на яку була відкрита спадщина після її смерті.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про нотаріат" при відмові у вчиненні нотаріальної дії нотаріус не пізніше ніж у триденний строк виносить постанову про таку відмову.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року роз'яснено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Листом Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 також роз'яснено, що у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції на зазначені положення закону також уваги не звернув.

Зокрема суд не взяв до уваги той факт, що відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 27 листопада 2006 року та від 20 січня 2012 року, ОСОБА_7 отримала у власність після смерті своєї матері ОСОБА_11 земельну ділянку розміром 2,6450 га розташованої на території Степківської сільської ради Уманського району, Черкаської області /а.с. 79/ та вклади з відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходяться у філії № 056 Уманського відділення № 225 ПАТ «Державний ощадний банк України» на суму 9 076,92 грн. /а.с. 84/. При цьому на інше майно, яке належало б ОСОБА_11 на час її смерті, ОСОБА_6 свідоцтва про право власності в порядку спадкування не отримувала, і в матеріалах справи відсутня письмова відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування на частину будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. А представник ОСОБА_7 пояснила, що з даного питання до нотаріуса від часу відкриття спадщини взагалі не зверталася.

Тому, враховуючи, що ОСОБА_7 постанови нотаріуса про відмову у видачі їй свідоцтва на право власності на 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_11 отримано не було, а також відсутність такої постанови про відмову у видачі свідоцтва про право власності на її 1/4 частку в спадщині після смерті батька, право власності на яку ніким не оспорюється та визнається іншим спадкоємцем ОСОБА_6, висновок суду про визнання за позивачем по зустрічному позову ОСОБА_7 права власності за ОСОБА_7 в порядку спадкування на 62,5/100 частин житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 після смерті матері - ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та після смерті батька ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, - є помилковим, оскільки, за вказаних обставин, законних підстав для задоволення цих позовних вимог не має.

Також, задовольняючи зустрічний позов, суд залишив поза увагою ту обставину, що, як вбачається з Акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 09.10.2104 року, було встановлено, що ОСОБА_7 без відповідних дозволів здійснила самочинну реконструкцію житлового будинку розташованого по АДРЕСА_1 з облаштуванням дверного прорізу замість віконного та зміною кількості житлових кімнат. Що відповідно до ст.376 ЦК України є самочинним будівництвом. А визнавши за сторонами право власності на відповідну частку в будинку, суд в порушення вимог ст. 331, ст. 376 ЦК України, допустив узаконення даного самочинного будівництва. Що суперечить вказаним нормам права та правовим висновкам Верховного Суду України, ухваленим по справам з подібних правовідносин (справа №6-225цс14).

Відповідно, з зазначених вище підстав помилковим є й рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 і в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 08 квітня 2014 року державним нотаріусам Уманської районної державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_6, на 3/4 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, зареєстрованого в реєстрі за № 1-552, а також в частині виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис за № 5264390, про право власності за ОСОБА_6 на 3/4 частки житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Тому враховуючи, що суд першої інстанції, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невірно оцінив надані сторонами докази, допустив неповноту розгляду справи та невідповідність висновків суду обставинам справи в частині вимог зустрічного позову, невірно застосував норми матеріального права, - рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку в майні та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа Уманський державний районний нотаріус Ящук Дмитро Олегович про визнання права власності на спадкове майно, в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа Уманський державний районний нотаріус Ящук Дмитро Олегович, про визнання права власності на спадкове майно - належить скасувати. Та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа Уманський державний районний нотаріус Ящук Дмитро Олегович про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

У решті рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року належить залишити без змін.

Відповідно до норм ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, то належить стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 367,52грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року - задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку в майні та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа Уманський державний районний нотаріус Ящук Дмитро Олегович про визнання права власності на спадкове майно, в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа Уманський державний районний нотаріус Ящук Дмитро Олегович, про визнання права власності на спадкове майно - скасувати.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа Уманський державний районний нотаріус Ящук Дмитро Олегович про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

У решті рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 грудня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 367,52грн. сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :