Постанова № 55756988, 11.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Петра Болбочана 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

11 лютого 2016 року 09:10 справа №826/18249/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Стіларм”

до

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Стіларм” (далі по тексту – позивач, ТОВ “Стіларм”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Голосіївському районі), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2015 року №0003632208 та №00036742208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2015 року відкрито провадження у справі №826/18249/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 19 листопада 2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі від 21 травня 2015 року №0003642208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ “Стіларм” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 11 461 707,00 грн., в тому числі за основним платежем – 7 641 138,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 3 820 569,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі від 21 травня 2015 року №0003632208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ “Стіларм” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на 11 693 283,00 грн., в тому числі за основним платежем – 7 795 522,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 3 897 761,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 07 травня 2015 року №261/1-26-50-22-08/30264554 “Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Стіларм” (код 30264554) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року” (далі по тексту – акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 7 641 138,00 грн., у тому числі за квітень та липень-грудень 2012 року, січень-травень, серпень, грудень 2013 року, лютий-травень, липень 2014 року; пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012, 2013 та 2014 роки на загальну суму 7 795 522,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням до складу витрат вартості товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам із ТОВ “Запорожский коксохимремонт” (ТОВ “ЗКХР”), ТОВ “Модум”, ТОВ “Індекс-К” та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість, у зв’язку із тим, що вказані контрагенти не мали необхідних основних фондів та обладнання, трудових та виробничих потужностей для виконання господарської діяльності.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ “Стіларм” дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову повністю підтримав висновки акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред’явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ “Стіларм” з його контрагентами – ТОВ “ЗКХР”, ТОВ “Модум” та ТОВ “Індекс-К”; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції.

Як вбачається з акта перевірки та визнається сторонами, між ТОВ “Стіларм” (замовник) та ТОВ “ЗКХР” (виконавець) укладено у період з червня 2012 року по липень 2013 року укладено договори на поставку та монтаж у кількості 35 штук, а саме: договір СП №254 від 08 червня 2012 року на виконання робіт по вогнезахисту примикання перекриття до фасаду; договір СП №253 від 08 червня 2012 року на виконання робіт по вогнезахисту плитами; договір СП №226/1 від 05 липня 2012 року на виконання робіт з улаштування вогнезахисту металевого покриття; договір СП №227/1 від 05 липня 2012 року на виконання робіт по вогнезахисту плитами; договір СП №228/1 від 05 липня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту прокладених комунікацій; договір СП №229/1 від 05 липня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту сходових кліток; договір СП №237/1 від 09 липня 2012 року на виконання робіт по знепилюванню металоконструкцій; договір СП №239/1 від 09 липня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню стінових конструкцій ліфтів; договір СП №240/1 від 09 липня 2012 року на виконання робіт по вогнезахисту плитами вентиляційного короба плитами; договір СП №246/1 від 09 липня 2012 року на виконання робіт по вогнезахисту плитами; договір СП №122/1 від 09 липня 2012 року на виконання робіт по вогнезахисту плитами металевих колон; договір СП №149/1 від 09 липня 2012 року на виготовлення самонесучих стінових конструкцій; договір СП №210/1 від 09 липня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту перегородок плитами; договір СП №1304/1 від 20 липня 2012 року на виконання робіт по монтажу металевих дверей та воріт; договір СП №0812 від 07 серпня 2012 року на виконання робіт по вогнезахисту плитами металевих колон; договір СП №228/2 від 18 жовтня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту плитами; договір СП №229/2 від 18 жовтня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню перегородок вогнезахисними плитами; договір СП №287 від 18 жовтня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню перегородок вогнезахисними плитами; договір СП №289 від 18 жовтня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисними плитами; договір СП №286 від 19 жовтня 2012 року на виконання робіт по монтажу металевих дверей та воріт; договір СП №240/2 від 19 жовтня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисними плитами; договір СП №246/2 від 19 жовтня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисними плитами; договір СП №290 від 19 жовтня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту примикання плити до фасаду; договір СП №226/2 від 19 жовтня 2012 року на виконання робіт по улаштуванню стінових конструкцій ліфтів; договір СП №0110 від 12 листопада 2012 року на виконання робіт по виготовленню самонесучих стінових конструкцій; договір СП №297/1 від 28 листопада 2012 року на виконання робіт по установленню заповнень (монолітний полікарбонат); договір СП №310 від 25 січня 2013 року на виконання робіт по нарощуванню низу воріт; договір СП №296 від 31 січня 2013 року на виконання робіт по вогнезахисту кабельних проходок плитами; договір СП №286/1 від 08 лютого 2013 року на виконання робіт по монтажу металевих стійок для кріплень; договір СП №322 від 12 лютого 2013 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту вогнестійкими плитами; договір СП №0313 від 04 березня 2013 року на виконання робіт по гідрофобній обробці вогнестійких плит; договір СП №330 від 04 березня 2013 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту вогнестійкими плитами; договір СП №353 від 24 квітня 2013 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту перегородок плитами; договір СП №353/1 від 24 травня 2013 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту перегородок плитами; договір СП №253-2д від 15 липня 2013 року на виконання робіт по улаштуванню вогнезахисту перегородок плитами.

Разом з тим, позивач надав суду лише 22 договори разом із первинними документами та податковими накладними, решта документів по відносинам із ТОВ “ЗКХР” в матеріалах справи відсутня.

За умовами наявних у справі копій договорів ТОВ “ЗКХР” зобов’язувалось виконати роботи по вогнезахисту плитами; по виконанню вогнезахисту насосної, котельні, панорамних ліфтів, сходів; улаштуванню стінових конструкцій ліфтів,; улаштуванню вогнестійких перегородок в шахтах блока, монтажу кріплення обладнання; вогнезахисту колон; монтажу вогнестійких металевих дверей, на об’єкті за адресою: пл. Спортивна, 1 у м. Києві.

Крім того, в акті перевірки зафіксовано, що ТОВ “Стіларм” уклало з ТОВ “Модум” договір поставки від 02 квітня 2014 року №ПС 02/04-14, за умовами якого останнє поставило комплектуючі вироби на загальну суму 986 624,03, у тому числі податок на додану вартість 164 437,34 грн.; та ТОВ “Індекс-К” договір поставки від 02 квітня 2014 року №01/02-14 на поставку комплектуючих, відповідно до якого позивачу поставлено товар на загальну суму 307 357,21 грн., у тому числі податок на додану вартість 51 226,20 грн.

Проте, жодного документа по взаємовідносинам позивача із ТОВ “Модум” та ТОВ Індекс-К”, зокрема первинних та податкових документів, в матеріалах справи не міститься.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У зв’язку із не наданням у повному обсязі первинних документів по відносинам із ТОВ “ЗКХР” та відсутністю первинних документів по відносинам із ТОВ “Модум” та ТОВ “Індекс-К”, суд не має змоги встановити їх відповідність вимогам частини другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Крім того, деякі наявні у справі копії актів приймання виконаних будівельних робіт, складені ТОВ “ЗКХР” не містять дати складання.

Досліджуючи питання пов’язаності придбаних позивачем робіт та послуг з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Разом з тим, позивачем не вказано, яким чином придбані у ТОВ “ЗКХР” роботи та придбані у ТОВ “Модум” і ТОВ “Індекс-К” товари стосуються господарської діяльності ТОВ “Стіларм” та не надано доказів, які б підтверджували реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача отриманих робіт та товарів.

Позивач надав до суду копії господарських договорів, укладених із ТОВ “Три О”, за умовами яких ТОВ “Стіларм” взяло на себе зобов’язання по виконанню вогнезахисних робіт на об’єкті за адресою: пл. Спортивна, 1 у м. Києві, та копії первинних документів.

За відсутності у справі пояснень з приводу реальності господарських операцій, суд припускає, що документи по відносинам із ТОВ “Три О” надані позивачем як підтвердження факту виконання ТОВ “ЗКХР” ряду робіт по вогнезахисту.

Однак, суд звертає увагу, що надані документи по відносинам із ТОВ “Три О” не підтверджують реального виконання робіт ТОВ “ЗКХР”, оскільки докази, які б дозволяли ідентифікувати останнього в участі при виконанні будь-яких робіт чи послуг, в матеріалах справи відсутні, як і докази, що свідчили б про наявність у ТОВ “ЗКХР” відповідних потужностей на здійснення вогнезахисних робіт, ліцензій та дозволів.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції носять реальний характер, а придбані товари та послуги використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Матеріали справи підтверджують, що за перевірений період позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ “ЗКХР”, ТОВ “Модум” та ТОВ “Індекс-К” у зв’язку з придбанням товарів та послуг.

Проте, суд звертає увагу, що податкові накладні, виписані ТОВ “Модум” та ТОВ “Індекс-К”, позивач не надав, а податкові накладні ТОВ “ЗКХР” надані не у повному обсязі; крім того, наявність податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відпорних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям.

Як зазначено вище при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача товарів та робіт, придбаних у ТОВ “ЗКХР”, ТОВ “Модум” та ТОВ “Індекс-К”, що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими, а тому збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість є правомірним.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ “Стіларм” про скасування податкових повідомлень-рішень документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Стіларм” не підлягає задоволенню.

Частина третя статті 4 Закону України “Про судовий збір” встановлює, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Матеріали справи підтверджують, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Відповідно до частин першої-третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, решта суми судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, а саме 4 384,80 грн. (4 872,00 грн. – 487,20 грн.) має бути стягнута на користь Державного бюджету України з позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю “Стіларм” відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Стіларм” (код ЄДРПОУ 30264554; 03150, м. Київ, вул. Ямська, будинок 72) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) суму судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4 384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко