Ухвала суду № 55753488, 15.02.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 729/686/15-ц Провадження № 22-ц/795/372/2016 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції Демченко Л. М. Доповідач - Онищенко О. І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3, при секретарі:ОСОБА_4, за участю:позивача ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7 та її представників ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_10 ОСОБА_6 огли про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_10 ОСОБА_6 огли про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2015 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

На думку ОСОБА_5 суд першої інстанції невірно зазначив, як одну з підстав для відмови в задоволенні її позовних вимог - обрання позивачем невірного способу захисту порушеного права, оскільки позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію є самодостатньою вимогою, яка встановлена у законі і за своїм правовим наслідком має скасування, як рішення про державну реєстрацію, так і запису у реєстрі про право власності.

Крім того, апелянт вважає, що не відповідає дійсності, зазначена в рішенні суду підстава для відмови в задоволенні позовних вимог про те, що Чернігівським окружним адміністративним судом постановою від 19.02.2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог за тотожнім предметом спору. Ототожнення справи, що слухалась в адміністративному суді із справою, рішення по якій оскарджується не вірне, оскільки підстави звернення з позовами зазначені різні.

Не погоджується ОСОБА_5 з висновком суду про те, що позивачем не надано доказів порушення її прав чи законних інтересів, оскільки позивачкою надано ряд письмових доказів про те, що починаючи з 2012 року постійно, систематично, методично, наполегливо та невтомно намагається відстояти своє порушене право на безоплатне отримання у власність спірної земельної ділянки і про те, що на шляху до реалізації такого права її права постійно порушуються.

В апеляційній скарзі апелянт звертає увагу на те, що суди адміністративної юрисдикції розглянувши позови про скасування розпорядження Бобровицької РДА № 484 від 19 грудня 2012 про передачу у власність відповідачам земельної ділянки, встановили факт порушення прав позивача щодо безоплатної передачі земельної ділянки позивачу у власність в результаті систематичного порушення закону. Незаконна передача земельної ділянки у власність іншим особам, незаконність якої встановлена рішенням суду, порушує по відношенню до неї ст. 1 Протоколу № 1, а також п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Численними рішеннями судів встановлено, що позивачка має право на спірну земельну ділянку, яка повинна їй бути виділена в порядку встановленому законом. І виходячи із Рішень Європейського суду з прав людини таке право особи, а також невиконання рішення суду, вважається, за уявленням конвенції, власністю.

Також, ОСОБА_5 зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на правові висновки Верховного Суду України на які вона посилалася в позовній заяві та надавала в ході судового розгляду та не врахував їх при винесенні рішення, чим порушив ст. 360-7 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.06.2012 року позов ОСОБА_11, ( ОСОБА_5, згідно свідоцтва про шлюб) було задоволено та зобов'язано Бобровицьку РДА розглянути заяву про надання дозволу на виготовлення технічної документації про приватизацію земельних ділянок у порядку та строки, передбачені Земельним Кодексом України (а.с.13-15).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2013 року скасовано розпорядження голови Бобровицької РДА № 82 від 24.04.2013 року щодо неможливості надання ОСОБА_11, дозволу на розробку технічної документації на земельну ділянку № 156 та 1/2 земельної ділянки № 155 в садовому товаристві «Автомобіліст-1» для наступної приватизації у зв'язку з відсутністю в місцевих державних адміністрацій відповідних повноважень (а.с.21-24).

Розпорядженням голови Бобровицької РДА № 303 від 13 грудня 2013 року ОСОБА_11 ( ОСОБА_5В.) було надано дозвіл на розробку технічної документації на земельні ділянки № 155, 156 (1/2) у СТ «Автомобіліст 1»( а.с.11).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року(а.с.65-66), вищезазначене розпорядження в частині надання ОСОБА_11 (ОСОБА_5В ) дозволу на розробку технічної документації на земельні ділянки № 156 та № 155(1/2) у садівничому кооперативі « Автомобіліст 1» визнано протиправним та скасовано.

Розпорядженням голови райдержадміністрації за № 484 від 19.12.2012 року спірні земельні ділянки передані у власність ОСОБА_10 ОСОБА_6 огли та ОСОБА_7 (а.с.11, 12).

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрів до 2013 року, щодо обєкта нерухомого майна внесено відомості : рішення про державну реєстрацію права власності №2634805 від 28.05.2013 року на нерухоме майно - земельну ділянку № 156, яка знаходиться у СТ «Автомомбіліст-1» с. Соколівка, Бобровицького району, Чернігівської області, кадастровий номер 7420687400:09:000:1884 за ОСОБА_10 ОСОБА_6 огли: Номер запису про право власності 1082155. Правовстановлюючий документ: свідоцтво про право власності № 4022399 від 28.05.2013 року; рішення про державну реєстрацію права власності 2636058 від 28.05.2013 року на нерухоме майно - земельну ділянку № 155,яка знаходиться у СТ «Автомомбіліст-1» с.Соколівка, Бобровицького району. Чернігівської області, кадастровий номер 7420687400:09:000:1883 за ОСОБА_7: Номер запису про право власності 1082644. Правовстановлюючий документ: свідоцтво про право власності, серія та номер: 4024252, виданий 28.05.2013 року .( а.с.7-10)

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 року (а.с.30-34) залишена без змін, вищезазначене розпорядження в частині передачі у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_10 ОСОБА_6 огли та ОСОБА_7 скасовано (а.с.25-29).

ОСОБА_5 зверталася до Чернігівського адміністративного суду з позовом до Реєстраційної служби Бобровицького районного управління юстиції у Чернігівській області про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Предметом розгляду якої було скасування рішення про державну реєстрацію права власності зазначених вище земельних ділянок, що належать відповідачам на праві власності та розташовані у СТ «Автомомбіліст-1». Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року (а.с.59-60, 62-63) залишена без змін, відмовлено в задоволенні вказаних вище позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що розпорядження Бобровицької РДА № 484 від 19.12.2012 року в частині передачі у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_10 ОСОБА_6 огли та ОСОБА_7 скасоване, але вищезазначені особи права власності на спірні земельні ділянки позбавлені не були, і позовна заява ОСОБА_5 не містить вимог щодо скасування свідоцтва про право власності на підставі яких у вищезазначених осіб виникло право власності на спірні земельні ділянки, а містить вимоги тільки про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, які вже були предметом судового розгляду адміністративного суду. Крім того, постановою Чернігівського адміністративного суду від 21 травня 2015 року, яка набрала законної сили, скасовано п.2 розпорядження голови Бобровицької районної державної адміністрації від 13 грудня 2013 року № 303, яким позивачці було надано дозвіл на розробку технічної документації на спірні земельні ділянки, інших документів які б містили докази порушення прав позивача суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про відсутність порушень прав позивача.

Такий висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав правильну оцінку і не суперечать нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. Отже посилання суду на ч.1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 41 Конституції України, п. 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою КМУ № 703 від 22.06.2011 року слід визнати правильними.

Не може бути задоволена апеляційна скарга позивачки ОСОБА_5, щодо висновку суду про обрання нею невірного способу захисту порушеного права, оскільки у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

ОСОБА_10 ОСОБА_6 огли та ОСОБА_7 права власності на спірні земельні ділянки позбавлені не були, позови про позбавлення вказаних осіб права власності на належні їм земельні ділянки ніким не подавались, свідоцтва про право власності, на підставі яких у зазначених осіб виникло право власності на спірні земельні ділянки, в установлено чинним законодавством України порядку не були скасовані.

Відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема, у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24 червня 2003 року), самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самої фізичної особи.

Позивачем не зазначається в позові про порушення, які були допущені відповідачами при набутті ними права власності на спірні земельні ділянки, як і не порушується питання про позбавлення їх права власності на них.

Крім того, вчиненню реєстраційної дії передує встановлення державним реєстратором відповідності заявленого права і поданих документів відомостям, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон щодо наявності обтяжень на нерухоме майно або заборон вчинення реєстрації дії щодо майна.

Державний реєстратор не здійснює перевірки наявності чи відсутності спору щодо майна, відносно якого подано заяву про державну реєстрацію та не уповноважений ставити під сумнів авторитетність документів, на підставі яких здійснюється реєстраційна дія, якщо такі документи відповідають встановленій законом формі та містять необхідні реквізити.

ОСОБА_5 зверталася до Чернігівського адміністративного суду з позовом до Реєстраційної служби Бобровицького районного управління юстиції у Чернігівській області про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно,зазначаючи в позовній заяві аналогічні підстави для задоволення її позову. В задоволені позову - відмовлено.

Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

У матеріальному розумінні предмет позову це річ, щодо якої виник спір.

Позов з яким ОСОБА_5 звернулася до відповідачів не є тотожнім з позовом з яким вона зверталася до адміністративного суду та судом першої інстанції не розцінювався, як тотожній позов, а рішення ухвалене в адміністративній справі оцінювалось судом , як доказ в сукупності з іншими доказами наданими по справі. Тому доводи апеляційної скарги щодо ототожнення судом справ розглянутих за правилами різної юрисдикції, та твердження, що вказане стало підставою для відмови в задоволенні її позову є безпідставним.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги позивачки, щодо надання нею доказів про порушення її прав чи законних інтересів, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів порушення її прав.

Щодо посилань апелянта ОСОБА_5 на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду щодо порушення прав позивача на безоплатну передачу земельної ділчянки позивача у власність колегія суддів апеляційного суду Чернігівської області виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обовязок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ Про Державний бюджет на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу Рисовський проти України (№ 29979/04) 20 жовтня 2011 року, установив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що при вирішенні питання щодо процедури скасування ухвали органу владних повноважень не було передбачено достатніх гарантій недопущення зловживання зі сторони субєкта владних повноважень.

Міжнародною судовою установою встановлено порушення національним субєктом владних повноважень прав заявника на отримання належного відшкодування шкоди, завданої припиненням помилково наданого йому права на землю; встановлено відсутність строку, протягом якого відповідні рішення можуть бути скасовані, а також відношення субєктів владних повноважень до ситуації заявника було непослідовним, нескоординованим, що створило тривалий стан невизначеності щодо права заявника на земельну ділянку.

У справі «Федоренко проти України», на рішення Європейського суду з прав людини від 1 червня 2006 року, на яке поситлається апеллянт в своїй апеляційній скарзі, встановлено такі обставини: 9 квітня 1997 року заявник продав свій будинок Головному управлінню юстиції в Кіровоградській області. Згідно з договором купівлі-продажу продавець мав виплатити за будинок кошти в розмірі 35 000 грн. в два етапи: 5 та 30 000 грн. відповідно 1 травня та 1 вересня 1997 року. У договорі також зазначалося: «У випадку падіння валютного курсу гривні загальна сума, що підлягає сплаті, не може бути меншою за гривневий еквівалент 17 000 доларів США».

В подальшому покупець своєчасно розрахунку за придбаний будинок не провів, а тим часом курс гривні відносно долара США значно знизився, у звязку з чим, на думку заявника, він втратив приблизно 6 553 долари США.

Зважаючи на такі обставини справи, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше «законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець «законні сподівання» заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору.

За таких обставин Європейський суд зробив висновок, що в цій справі мало місце непропорційне втручання в мирне володіння своїм майном, а отже було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішенням ухваленим у справі « Сук проти України» встановлено порушення ст.1 « Захист власності» Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у справ « Сук проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що національні суди проігнорувавши вимоги ст. 28 Закону України « Про бюджетну систему», яка забороняла внесення змін до законодавства законом « Про Державний бюджет України «, та що відсутність коштів не може бути підставою для недотримання своїх зобовязань, у звязку з чим відмова національних органів у праві заявника на виплати, передбачені Указом Президента від 04.10.1996 року № 926/96 « Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ», є свавільною та такою, що не ґрунтується на законі.

Однак у справі, яка переглядається, обставини справи є істотно відмінними, від тих справ на які посилається апеллянт, адже ОСОБА_5 не набула права власності на земельну ділянку, можливість натуття такого права шляхом пред»явлення вказаного позову не може бути реалізоване, оскільки позов повинен бути предявлений безпосередньо до органу, який здійснює функції реєстрації.

Своїм правом на звернення та оскарження дій Державної реєстраійної служби ОСОБА_5 скористалась.

Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги, щодо не відображення та не застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду України на які ОСОБА_5 посилалася в позовній заяві та надавала в ході судового розгляду, оскільки вони стосуються оскарження та скасування, як актів що посвідчують право власності на землю так і рішення органів державної влади на підставі яких особа набула права власності на земельну ділянку, а в даному випадку позивач просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування апеляційний суд не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: