Рішення № 55742466, 08.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/361/15 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/783/449/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. А.

Категорія:21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Гірник Т.А.

суддів Бакуса В.Я., Мусіної Т.Г.

секретар Симець В.І.

з участю позивача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3, його представників ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, з участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з указаним позовом до відповідача. Заявою від 16 вересня 2015 року позовні вимоги уточнив та в кінцевому просив ухвалити рішення, яким визнати дії приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 щодо укладення Договору дарування від 23 січня 2014 року протиправними; визнати недійсним Договір дарування від 23 січня 2014 року ? частки квартири АДРЕСА_1, як такий, що укладений з порушенням ЗУ «Про нотаріат (ст.ст. 43, 44, 100, 103), ЦК України (317, 319, 369), Гаазької Конвенції 1961 року (ст.ст. 1, 2 3), ЗУ «Про міжнародне приватне право; зобовязати нотаріуса ОСОБА_6 скасувати внесені зміни до Державного реєстру речових прав щодо набуття прав власності ОСОБА_3

Ухвалою судового засідання від 30.04.2015 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_3.

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення оскаржив позивач ОСОБА_8 Вважає його незаконним та таким, що ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з»ясуванні обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків обставинам справи.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити повністю.

Мотивує тим, що у нього наявний оригінал Свідоцтва на право власності на квартиру - №8000055 від 07.11.2001 року, відповідно до якого квартира №9 на вул. ОСОБА_9академіка, 36 у м. Львові на момент приватизації знаходилась у спільній сумісній власності.

Після розірвання шлюбу 24.02.2006 року, рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.09.2008 року задоволено позов ОСОБА_10 в частині визначення часток сторін у спільній власності, які в силу прямої вказівки є рівними. Суд визнав за колишнім подружжям право власності по ? за кожним на вказану квартиру. Відповідно до даного рішення ОСОБА_10 зареєструвала ? частку квартири як приватну спільну часткову власність витяг №27456946 Про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.09.2010 року.

У п.5 оспорюваного Договору дарування приватний нотаріус вдаючись до прямих і грубих фальсифікацій зазначила про наявність заяви ОСОБА_10, яка свідчить про те, що ? частка квартири є її особистою власністю, тоді як дане твердження не відповідає дійсності.

Зазначає, що рішенням від 30.09.2008 року не встановлено факту особистої власності, і дане рішення не є документом, що посвідчує право власності, а документом на підставі якого видається свідоцтво на право власності яке не було видано.

Таким чином, третя особа в даному випадку отримала неправомірну вигоду у незаконному набутті права власності на нерухоме майно вартістю 279771 грн.

Звертає увагу на те, що приватний нотаріус посвідчила договір дарування на підставі довіреності від імені ОСОБА_10, як «дарувальника», яка надрукована українською мовою на звичайному чистому аркуші паперу без необхідних реквізитів. У заголовку тексту написано «Сполучені Штати Америки», штат ОСОБА_11, округ Лос-Анжелес місто Лос-Анжелес. Довіреність підписана ОСОБА_10 До довіреності додано два аркуші англійською мовою і четвертий аркуш українською мовою під заголовком Російський Документаційний Центр з посиланням на Гаазьку Конвенцію від 05.10.1961 року та реєстраційним номером Апостилю. Вважає, що дана довіреність не відповідає ст. 1 ЗУ «Про нотаріат», а тому не могла братись нотаріусом до уваги, оскільки дія апостилю не поширюється на зміст офіційного документа на якому поставлено апостиль, який засвідчує лише підпис нотаріуса ОСОБА_12.

Наголошує на тому, що нотаріусом ОСОБА_6 не враховано роз»яснення, що у листі Міністерства юстиції України від 11.05.2010 р. №26-26/291, чим було порушено норми ст.ст. 100, 103 ЗУ «Про нотаріат». Окрім того, відповідно до ст. 43 цього Закону не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб її учасників або їх уповноважених представників.

В додаткових письмових поясненнях від 05.02.2016 року, в тому числі в зв»язку з ознайомленням із запереченнями нотаріуса на апеляційну скаргу ОСОБА_2 звертає увагу на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, безпідставне зазначення в такому про те, що заслуховувались учасники процесу, неузгодженість змісту одних абзаців судового рішення змісту, викладеному у інших абзацах, як і в цілому невідповідність висновків суду мотивам судового рішення, посилання на документи, які не підтверджують обставин, які суд вважав встановленими, відображення певних існуючих фактів в минулому часі, в той час, коли такі існували на час вирішення справи, має місце посилання на законодавство котре не є чинним. Суд безпідставно не визнав порушеними нотаріусом вимог ряду статей Гаазької Конвенції 1961 року в тому числі в частині, що стосується легалізації документів, а відтак і вимоги до документа, складеного на території іноземної держави за яких такий документ може бути використаний на території України та в частині, що стосується питань представництва особи.

В письмових поясненнях на заперечення нотаріуса на апеляційну скаргу ОСОБА_2 звертає увагу на те, що є співвласником неподільної квартири, тому предметом оспорюваного договору дарування є і його майно, як належне на праві спільної часткової власності. За змістом статей 358,361, 362 ЦК та відповідно до ч.2 ст. 35 ЦПК суд залучає до участі у справі про визнання такого договору недійсним усіх співвласників. Вважає, що поняття «особиста частка майна» видумане нотаріусом і таке поняття не передбачене чинним законодавством. У наданих нотаріусу документах для посвідчення договору дарування не вказано про виділення дарувальнику частини квартири. Така частка лише визначена відповідним судовим рішенням. Звертає увагу на те, що у рішенні суду є посилання на довіреність від 13 грудня 2011 року, на підставі якої посвідчено оспорюваний договір дарування, хоча такої довіреності нотаріусу надано не було і така не долучалась до матеріалів справи.

За таких обставин просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_2 при розгляді справи за апеляційною скаргою, доводи такої та письмові пояснення підтримав.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивача приватний нотаріус Львівського нотаріального округу ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає мотиви апеляційної скарги необґрунтованими. Звертає увагу на те, що з врахуванням ст.1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус наділений державою певними обов»язками. Нотаріус є публічною особою якій державою надано повноваження посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення та вчинення інших нотаріальних дій визначених законом, які породжують певні правовідносини і не може бути учасником цих правовідносин, які виникають у осіб внаслідок вчинення нотаріусом нотаріальної дії. Основною ознакою сторін у цивільній справі є особиста та безпосередня заінтересованість, а тому нотаріус не може бути відповідачем і у даній справі. Позивач не надав доказів порушення його прав посвідченням оспорюваного ним правочину. Зазначена нотаріальна дія вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства, у тому числі і міжнародного. Згідно судового рішення та проведеної на його підставі реєстрації 28.09.2010 року права власності на ? частину АДРЕСА_2 у Львові за ОСОБА_10 за належною довіреністю вправі була посвідчити оспорюваний правочин. За наявності даних про реєстрацію права власності за дарувальником на ? частину квартири, Свідоцтво про право власності на таку часту не вимагалось, а відповідне Свідоцтво за змістом якого квартира належала позивачу та ОСОБА_10 на праві спільної сумісної втрачало силу і не могло бути враховано при посвідченні договору дарування. При посвідченні договору дарування частини майна, що у спільній частковій власності не вимагається підтвердження повідомлення іншого співвласника про намір іншого подарувати належну йому частку, що визначено у п.п. 5.5 п.5 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року № 296/5. Довіреність дарувальника на ОСОБА_13 посвідчена уповноваженою особою на території іноземної держави у встановленій формі.

З врахуванням положень Гаазької конвенції від 5.10.1961 року, яка скасувала вимогу легалізації офіційних іноземних документів, до якої в 2003 році Україна приєдналась - визначено про перехід на спрощену систему легалізації поставлення Апостилю. Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї із договірних держав і мають бути представлені на території іншої держави. Для цілей цієї конвенції є конкретний перелік офіційних документів, в тому числі нотаріальні акти, тобто в даному випадку довіреність на представництво. Згідно п. 4 глави 4 розділу І Порядку від 22.02.2012 року перевірка дійсності нотаріально посвідченої довіреності за Єдиним реєстром довіреностей, які посвідчені за кордоном компетентними органами іноземних держав, за умови їх легалізації уповноваженими органами не вимагається. Без легалізації такі довіреності приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами в яких бере участь Україна. Тому довіреність видана на території США вважається офіційним документом, оскільки на неї поширюється дія Конвенції і була проведена процедура поставлення Апостилю. Оспорюваний договір посвідчено у відповідності до вимог закону.

В судове засідання приватний нотаріус не з»явилась. В клопотанні до суду апеляційної інстанції просить проводити розгляд у її відсутності.

Третя особа ОСОБА_3 та його представники підтримали письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача, котрі надані суду апеляційної інстанції 17.12.2015 року представником ОСОБА_4 Вважають що рішення суду є законним та обґрунтованим. З врахуванням мотивів апеляційної скарги просять врахувати, що термін «особиста власність» визначено у Сімейному кодексі України, відтак такою власністю мала право без погодження з позивачем розпорядитись укладенням договору дарування ОСОБА_10 Довіреність, якою дарувальник уповноважила на вчинення такої дії відповідає вимогами вітчизняного та міжнародного законодавства. Нотаріусом було взято до уваги довіреність від 19.12.2013 року про що зазначено в оспорюваному договорі дарування. Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу на те, що судом не було враховано роз»яснення у листі Міністерства юстиції України від 11.05.2011 року № 26-26/291, відповідно до якого, як зазначає позивач - США та Росія не є договірними країнами, тому після проставляння апостилю не можна вважати довіреність офіційною та дієвою на території України, то ним не враховано, що 10.01.2002 року Верховною Радою України прийнято Закон № 2933-ІІІ, відповідно до якою Україна приєдналась до Конвенції 1961 р. Гаазька Конвенція діє на території тих держав, які її уклали. У списку держав, які до неї приєдналися є США та Росія. ОСОБА_14 містить роз»яснення, що стосується скасування вимоги легалізації офіційних документів, виданих компетентними органами договірних сторін, стосуються держав які не є учасниками конвенції та мають окремі договори щодо врегулювання міжнародних відносин цій сфері. Просять апеляційну скаргу відхилити. Рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи неявку в судове засідання нотаріуса ОСОБА_6 повторно, котра належним чином повідомлена про розгляд справи, клопотання про розгляд справи за апеляційною скаргою в її відсутності, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності учасника, який не з»явився повторно, що узгоджується з вимогами ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково. Рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити у справі нове рішення по суті вимог. До такого висновку колегія суддів приходить з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст.11,59,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповіднсті до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законим є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обргунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача, суд першої інстанції мотивував своє рішення з посиланням на відповідне судове рішення від 30.09.2008 року яким вирішено питання поділу майна колишнього подружжя ОСОБА_10 та ОСОБА_2, дані про реєстрацію права власності ОСОБА_10 на ? частину квартири, посилався на довіреність від 13.12.2011 року, яка на думку суду була взята до уваги приватним нотаріусом при посвідченні 23.01.2014 року договору дарування ? частини квартири третій особі ОСОБА_3 та дію від імені дарувальника іншої особи згідно цієї довіреності. Суд, у тому числі керувався положеннями неіснуючої норми, а саме ч. 4 ст. 89 ЖК України, хоча вимоги ст. 89 ЖК України, котра не містить частин взагалі не поширюється на спірні правовідносини. Суд, в тому числі надав оцінку довіреності від 19.12.2013 року, як на правочин на підставі якого від імені дарувальника діяла повірена особа ОСОБА_13, попередньо зазначивши про вчинення оспорюваного позивачем правочину, вчинено з врахуванням зовсім іншої довіреності. Суд врахував, у тому числі судові рішення по правовідносинам сторін у сфері кримінального судочинства, які не мають значення для вирішення спору, що в цілому дає підстави для скасування рішення суду, незалежно від того, що дійшов висновку про відмову у позові.

Колегія суддів також враховує мотиви апеляційної скарги щодо невідповідності рішення суду першої інстанції вимогам ч.3 ст. 213 ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові позивачу, колегія суддів виходить з наступного.

За даними Свідоцтва про право власності на квартиру № 8000055 від 7.11.2001 року, квартира № 9 по вул. Лазаренка Є. академіка, 36 у м. Львові, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_10 /а.с. 18/.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.09.2008 року, що залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21.05.2009 року, про що зазначено у копії цього рішення, судом вирішено спір між ОСОБА_10 та ОСОБА_2І про поділ майна подружжя /а.с 56 зв./. Зазначеним судовим рішенням визнано за ОСОБА_10 право власності на ? частину цієї квартири.

На іншу ? частину квартири цим же судовим рішенням визнано право власності за ОСОБА_2 / у рішенні прізвище особи зазначено «Підгорецький»/. В зазначений частках право власності сторін по цьому спору вирішено в порядку поділу майна подружжя. Аналогічно вирішено питання поділу іншого майна транспортного засобу.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.09.2010 року за ОСОБА_10 зареєстровано право приватної спільної часткової власності на ? частку зазначеної квартири. Реєстрація такого права здійснена на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 30.09.2008 року, про що зазначено у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Видача відповідного Свідоцтва про право власності в таких випадках не вимагається. У відповідності до вимог ч.4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону./а.с. 57/.

Пояснення ОСОБА_2 про те, що вказаним судовим рішенням визнано право власності на ? частину квартири на іншу особу, оскільки прізвище такої особи у рішенні від 30.09.2008 року зазначено «Підгорецький», коли його прізвище «Підгородецький» - не спростовує факту припинення права спільної сумісної власності співвласників квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_10 та виникнення в останніх на підставі зазначеного судового рішення права спільної часткової власності на вказану вище квартиру із визначенням часток співвласників, одним з яких є ОСОБА_2 Про наявність такого права наведено відповідні мотиви у позовній заяві ОСОБА_2 в тому числі з посиланням на це ж рішення суду та свідчать матеріали даної цивільної справи, в тому числі копія зазначеного судового рішення, котре долучено позивачем ОСОБА_2 до позовної заяви. Наявність описки у судовому рішенні, що в даному випадку є очевидним - не обґрунтовує зазначені мотиви апеляційної скарги. Виправлення такої описки регламентовано ЦПК України.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.09.2010 року за ОСОБА_10 зареєстровано право приватної спільної часткової власності на ? частку зазначеної квартири. Реєстрація такого права здійснена на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 30.09.2008 року, про що зазначено у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно /а.с. 57/.

19 грудня 2013 року ОСОБА_10 уповноважила у спосіб складання довіреності на ОСОБА_13 за змістом якої уповноважила на вчинення наступних правочинів від її імені подарувати належну на праві приватної власності /на підставі рішення суду від 30.09.2008 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27456946 від 28.09.2010 року, технічного паспорта на приватизовану квартиру № 55347 від 19.08.2009 року / ? частку квартири за номером 9 у будинку номером 36 по вул.Академіка ОСОБА_9 в місті Львові ОСОБА_3 / а.с. 11/.

За змістом довіреності ОСОБА_13 також надано право представництва інтересів ОСОБА_10 перед всіма юридичними та фізичними особами, в тому числі право подання заяв, документів, в тому числі укладати договір дарування, підписувати від її імені документи, про що детально зазначено у довіреності.

Довіреність видана на три роки, посвідчена акредитованим нотаріусом штату ОСОБА_11, округу Лос-Анджелес, яка діяла на підставі ліцензії № 1945851 виданої секретарем штату ОСОБА_11 та дійсної до 29.07.2015 року.

Довіреність чинна до 19 грудня 2016 року і її дія ніким не припинена, недійсною не визнана. По формі та змісту відповідає вимогам, що до неї ставляться.

23 січня 2014 року, між ОСОБА_10 як дарувальником, від імені якої на підставі означеної довіреності діяла ОСОБА_13 та ОСОБА_3, як обдаровуваним укладено договір дарування 1/2 частки квартири № 9 по вул.Лазаренка Є. академіка у м. Львові.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 до якого пред»явлено вимоги позивачем у даній справі. За цим договором ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар ? частку вказаної квартири./а.с. 54/

Копія договору яка міститься у матеріалах справи та документи надані відповідачем, підтверджують факт укладення такого договору.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 колегія суддів враховує , що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільного права та інтересів. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з позовом провизнання дій приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 щодо укладення Договору дарування від 23 січня 2014 року протиправними та визнання недійсним Договору дарування від 23 січня 2014 року ? частки квартири №9 по вул. ОСОБА_9 академіка, 36 у м. Львові, як такого, що укладений з порушенням ЗУ «Про нотаріат (ст.ст. 43, 44, 100, 103), ЦК України (317, 319, 369), Гаазької Конвенції 1961 року (ст.ст. 1, 2 3), ЗУ «Про міжнародне приватне право та зобовязання нотаріуса ОСОБА_6 скасувати внесені зміни до Державного реєстру речових прав щодо набуття прав власності ОСОБА_3 - позивач зазначав про порушення його прав, яке полягало у розпорядженні майном, що є у спільній частковій власності, яке має здійснюватись за згодою всіх співвласників з посиланням на п. 2 ст. 369 ЦК України /стор 1 позовної заяви/. Інші мотиви позову зводяться до незаконності, на думку позивача, дій нотаріуса ОСОБА_6, котра посвідчила договір без участі дарувальника, як сторони договору та за відсутності належно оформленої довіреності на ОСОБА_13, навівши перелік законодавства, в тому числі міжнародного, вимоги якого, на думку позивача порушені нотаріусом, а тому відсутність у нотаріуса правових підстав для посвідчення оспорюваного договору на підставі довіреності від 19.12.2013 року, по яку вказано вище.

За змістом ч. 2 ст. 369 ЦК України вказана норма передбачає наступне. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та / або/ державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Посилаючись у позовній заяві на цю норму, як п. 2 ст. 369 ЦК України / абзац 6-й позовної заяви/ позивач невідповідно зазначив зміст цієї норми, замінивши словосполучення «… що є у спільній сумісній власності..» як зазначено у статті , на словосполучення «… що є у спільній частковій власності …» , що не узгоджується з положенням ч.2 ст. 369 ЦК України.

Право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_10 припинилось реєстрацією права власності відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28.09.2010 року за ОСОБА_10 права приватної спільної часткової власності на ? частку зазначеної квартири на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 30.09.2008 року, про що зазначено вище. Таким чином, за оспорюваним договором ОСОБА_10 розпорядилась своєю часткою у праві спільної частковій власності. Тому положення ст. 369 ЦК України здійснення права спільної сумісної власності на спірні правовідносини не поширюються.

За змістом ч.1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більще осіб/співвласників/, належить їм на праві спільної власності./спільне майно./.

Згідно ч.2 цієї норми - майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно вимог статті 361 ЦК України - яка визначає право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності визначає, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності .

Таким право скористалась ОСОБА_10, уклавши через представника згідно довіреності від 19.12.2013 року договір дарування, розпорядившись своєю ? часткою у праві спільної часткової власності на квартиру.

За змістом ч.4 ст. 720 ЦК України - Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник.

Мотиви апеляційної скарги про неподільність квартири, як одна із перешкод для розпорядження належною ОСОБА_10 часткою оспорюваним правочином - не спростовує висновків колегії суддів з огляду на наступні обставини.

За змістом договору дарування ОСОБА_10 розпорядилась часткою квартири, що не вимагає встановлення обставин можливості її реального поділу. Вимоги ч.2 ст. 719 ЦК України дотримано.

За змістом ст.362 ЦК України лише у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю, крім випадків визначених законом.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача оспорюваним правочином не є порушеними. За таких обставин відсутні підстави для визнання його недійсним та відповідно відсутні підстави для задоволення інших вимог позивача.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідачем у даний справі визначено приватного нотаріуса, що посвідчувала оспорюваний позивачем правочин та не заявлено жодної вимоги до сторін цього договору, який укладено між ОСОБА_10 та ОСОБА_3, отже позивач не вбачає порушення його прав сторонами оспорюваного ним договору.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що укладенням договору дарування ? частки квартири, посвідченого нотаріусом ОСОБА_6 23 січня 2014 року права позивача не є порушеними, а відтак підстав для задоволення його вимог про визнання неправомірними дій нотаріуса, визнання недійсним договору та зобов»язаання вчинити дії щодо скасування внесених змін до Державного реєстру речових прав щодо набуття права власності ОСОБА_3 немає.

Інші мотиви позовної заяви та апеляційної скарги щодо невідповідності довіреності посвідченої акредитованим нотаріусом штату ОСОБА_11 ОСОБА_12 від 19.12. 2013 року вимогам вітчизняного та міжнародного законодавства, то з врахуванням змісту та форми цієї довіреності, про що вказано вище, на підставі якої як належної діяла довіритель сторони договору дарування не спростовують висновків судової колегії.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 314, ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6, з участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання дій протиправними, визнання недійсним договору дарування відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді