Ухвала суду № 55740086, 09.02.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/12757/15-ц Головуючий у І інстанції Жарікова О. В.Провадження № 22-ц/780/655/16 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 18 09.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

09 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Українська кредитно-фінансова група» про захист прав споживача,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про захист прав споживача. Заявлені позовні вимоги мотивувала тим, що 26 червня 2008 року між нею та КС «Українська кредитно-фінансова група» укладено кредитний договір № БЦ-00830/1306, згідно якого кредитна спілка надала позичальнику кредитні кошти в розмірі 7930 грн. на придбання товару, а той у свою чергу зобов'язався повернути їх у встановлені договором строки з врахуванням процентів. Станом на 27 червня 2013 року борг заявника перед спілкою становив 55,53 грн., які були нею сплачені 20 серпня 2013 року, після сплати вказаного платежу від спілки до позичальника вимог сплатити борг не надходило. Разом із тим у березні 2015 року кредитор звернувся до постійно діючого третейського суду при асоціації виробничих підприємств «Бона Деа» про стягнення заборгованості із позичальника в розмірі 23224,93 грн.; зазначений розрахунок суми боргу складено згідно п. 3.7 кредитної угоди, який передбачає, що у разі ненадходження планового платежу повністю або частково такий кредит визначається кредитом з підвищеним ризиком і кредитодавець, починаючи від третього дня від дати планового надходження платежу, здійснює нарахування процентів за подвійною ставкою, зазначеною у п. 3.1 кредитного договору. Вважає, що п. 3.7 кредитного договору і дії відповідача щодо нарахування позивачу відсотків у подвійному розмірі є незаконними, оскільки вона сплатила заборгованість по кредитній угоді, а відповідач діяв всупереч вимог ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч. 12 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 7.1 кредитного договору. В свою чергу, п. 3.7 кредитного договору порушує п. 4. ч. 5 ст. 11 та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Просила визнати недійсним положення п. 3.7 кредитного договору та дії відповідача щодо нарахування позивачу відсотків у подвійному розмірі по кредитному договору від 26 червня 2008 року.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що суд в порушення вимог п. 4 ст. 1056 ЦК України, п. 5.3.2 договору вирішив, що кредитна спілка не зобов'язана повідомляти позичальника про зміну процентної ставки; сторона відповідача не надала належних доказів щодо дійсної заборгованості по кредитному договору зі сторони позивача, графік розрахунків взагалі не містить інформації про сплату платежів боржником. Згідно ж розрахунку заборгованості станом на 27 червня 2013 року борг позивача по кредиту становив 13171,49 грн., тоді як у повідомленні до боржника від цього ж числа значиться заборгованість по кредитному договору 55,53 грн. Суд першої інстанції на дані суперечності не звернув уваги, в порушення вимог ч. 1 ст. 58 та ч. ч. 3, 4 ст. 60 ЦПК України прийняв дані докази як належні та допустимі. Також суд не звернув уваги на п. 4 ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», висновки Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, що призвело до порушення норм матеріального права.

Сторони, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

01 лютого 2016 року до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки позивач та її представник належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, в заяві про відкладення розгляду справу поважних причин неявки до суду зазначено не було, колегією суддів відхилено клопотання про відкладення розгляду справи і розглянуто справу у відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи позивачу ОСОБА_2 в задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що сторони добровільно визначили умови вказаного кредитного договору, зокрема погодили п. 3.7 кредитного договору, за яким кредитодавець у разі ненадходження планового платежу повністю або/частково, починаючи з третього дня від дати планового надходження платежу, здійснює нарахування процентів за подвійною ставкою, зазначеною у п. 3.1, а тому, оскільки із жовтня 2009 року позивач не здійснювала планових платежів, відповідач правомірно застосував дане положення кредитного договору, здійснюючи нарахування відсотків за подвійною ставкою. Передбачені законом підстави для визнання недійсним п. 3.7 кредитного договору відсутні.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 26 червня 2008 року між КС «Українська кредитно-фінансова група» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № БЦ-00830/1306, за умовами якого кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 7930 грн. на засадах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. При цьому кредит надається строком 36 фактичних місяців від дати надання позичальнику кредиту.

Згідно п.п. 3.1, 3.2, 3.3 кредитного договору, плата за користування кредитом (проценти) становлять 0,148 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту. Нарахування процентів за цим договором здійснюється з урахуванням числа днів у календарному році. Сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіку розрахунків, що є додатком № 1 до цього договору.

Згідно п. 3.6 кредитного договору, прострочення сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом (згідно графіку розрахунків) не зупиняє нарахування процентів, крім випадку прийняття окремого рішення про це кредитодавцем.

Згідно п. 3.7 кредитного договору, у разі ненадходження планового платежу повністю або частково, такий кредит визначається кредитом з підвищеним ризиком. У такому випадку кредитодавець, починаючи з третього дня від дати планового надходження платежу, здійснює нарахування процентів за подвійною ставкою, зазначеною у п. 3.1.

Згідно п. 3.8 кредитного договору, з дати виконання позичальником своїх поточних зобов'язань у повному обсязі, включаючи сплату процентів за ставкою, визначеною п. 3.7 цього договору, такий договір вважатиметься кредитом з нормальним режимом сплати і плата за користування ним справлятиметься за процентною ставкою, встановленою в п. 3.1 цього договору.

Згідно п. 5.3 кредитного договору, кредитодавець зобов'язаний письмово повідомляти позичальника про зміну процентної ставки, визначеної п. 3.1 цього договору, у семиденний строк з моменту прийняття рішення про таку зміну (за умови виникнення обставин, визначених п. 5.4.2 цього договору, а саме у разі зміни вартості кредитних ресурсів або зміни порядку виконання зобов'язань сторін за цим договором внаслідок прийняття, зміни або скасування нормативно-правових актів органів державної влади та/або органів місцевого самоврядування, що регулюють правовідносини сторін за цим договором).

За умовами п. 5.4.4 кредитного договору, кредитодавець має право вимагати дострокового повернення кредиту і сплати процентів за весь фактичний строк користування кредитом та/або розірвання цього договору у випадку затримання сплати позичальником частини кредиту та/або процентів за користування кредитом на строк, що перевищує один календарний місяць.

Згідно п. 6.1 кредитного договору, сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору згідно чинного законодавства України.

Згідно п. 8 кредитного договору, при укладенні цього договору позичальник стверджує, що його волевиявлення є вільним і відповідає його внутрішній волі; він не перебуває під впливом тяжкої для нього обставини, що змушує його укласти цей договір; він чітко усвідомлює всі умови цього договору та не перебуває під впливом помилки чи обману; він вважає умови договору вигідними для себе.

Як вбачається із видаткового касового ордеру від 26 червня 2008 року, ОСОБА_2 отримала 7930 грн. за кредитним договором № БЦ-00830/1306.

Згідно протоколу № 78 засідання кредитного комітету КС «Українська кредитно-фінансова група», із 23 вересня 2009 року розпочато нарахування подвійної відсоткової ставки за кредитним договором за несвоєчасну сплату по кредиту та порушення умов виконання зобов'язань за кредитними договорами.

27 червня 2013 року КС «Українська кредитно-фінансова група» направила на адресу ОСОБА_2 вимогу про погашення заборгованості в сумі 55,53 грн., яку ОСОБА_2 сплатила 20 серпня 2013 року.

В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості ОСОБА_2, згідно якого позивач сплатила в 2008 році: в липні 1000 грн., в серпні 900 грн., у вересні 200 грн., в жовтні 570 грн., в листопаді 600 грн., в грудні 600 грн., в 2009 році: в січні 530 грн., в лютому 900 грн., в березні 500 грн., в квітні 200 грн., в травні 300 грн., в червні 600 грн., в липні 400 грн., в серпні 500 грн., у вересні 150 грн., всього 7950 грн. Із жовтня 2009 року ОСОБА_2 припинила сплату щомісячних платежів, при цьому залишок боргу становив 3380,06 грн. по тілу кредиту та 175,09 грн. по відсоткам. Станом на момент направлення ОСОБА_2 повідомлення про наявність заборгованості в сумі 55,53 грн. актуальна заборгованість становила 16521,55 грн.

В матеріалах справи наявні копії листів КС «Українська кредитно-фінансова група» на адресу ОСОБА_2 від 25 вересня 2009 року № 349 про визнання кредитного договору з підвищеним ризиком, від 22 січня 2010 року, від 22 липня 2010 року, від 24 листопада 2010 року, від 26 травня 2011 року, від 21 жовтня 2011 року, від 28 березня 2012 року, від 21 вересня 2012 року, від 28 липня 2013 року, від 21 грудня 2013 року, від 17 липня 2014 року про наявність заборгованості.

Рішенням постійно діючого третейського суду при асоціації виробничих підприємств «Бона Деа» від 30 березня 2015 року у справі № 1603-15/12 стягнуто із ОСОБА_2 на користь КС «Українська кредитно-фінансова група» суму заборгованості в розмірі 23224,93 грн. за кредитним договором № БЦ-00830/1306.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Доказів щодо недійсності окремих положень кредитного договору позивачем не надано, відтак суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання їх недійсними.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи із положень п. 1.1 договору кредиту, позивачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання були надані кредитні кошти у сумі 7930 грн. зі сплатою 0,148 % річних від суми залишку за кожен день користування. Крім того, між позивачем та кредитною спілкою при укладенні цього договору кредиту з метою дотримання викладених принципів кредитування була досягнута спільна згода щодо інших умов кредитного договору, а саме визначення методу нарахування розміру процентів за користування кредитом (п. 3.1, 3.7 договору кредиту), визначення черговості внесення платежів (п. 3.5 договору кредиту), визначення підстав та механізму зміни розміру процентів за користування кредитом (п. 5.4.2 договору кредиту), визначення підстав дострокового погашення кредиту (п. 5.4.4 договору кредиту), визначення переліку застосування умов відповідальності сторін за невиконання чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за кредитним договором (ст. 6 договору кредиту), визначення порядку врегулювання спорів між сторонами кредитного договору (ст. 7 договору кредиту).

Контекстний аналіз змісту цих умов укладеного кредитного договору в своїй сукупності спростовує ряд доводів апеляційної скарги позивача, зокрема щодо необхідності письмового попередження боржника щодо застосування подвійної процентної ставки, оскільки, згідно п. 5.3.2 кредитного договору, таке повідомлення передбачене лише у випадку зміни процентної ставки, а не застосування її штрафного подвійного розміру.

Із цих же підстав відхиляються посилання апелянта на п. 4 ст. 1056-1 ЦК України, відповідно до якої кредитодавець зобов'язаний письмово повідомляти позичальника про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 днів до дати, з якої буде застосовуватися нова ставка. Крім того, станом на вересень 2009 року, коли було застосовано штрафний розмір процентної ставки, дана редакція ст. 1056-1 ЦК України не діяла, оскільки набрала законної сили із 16 жовтня 2011 року.

Всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України позивачем ОСОБА_2 не надано доказів, що свідчать про недійсність окремих положень кредитного договору та про факт своєчасного та повного погашення нею заборгованості, і відтак що відповідач не мав права застосовувати подвійну відсоткову ставку при обчисленні заборгованості.

Так, умовами п. 3.5 кредитного договору передбачено, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом відбувається в такому порядку: першочергово проценти, а в наступну чергу - сума кредиту.

Аналізуючи розмір та систематичність внесення позивачем щомісячних платежів, колегія суддів враховує, що відсоткова ставка за кожен день користування кредитом при його нормальному погашенні згідно графіка становить 0,148 % річних.

15 липня 2008 року ОСОБА_2 внесено 1000 грн., із яких першочергово мали бути погашені відсотки, нараховані таким чином: за 19 днів користування кредитом з 27 червня 2008 року залишок кредиту в розмірі 7930 грн. становить 7930 * 0,148 / 100 * 19 = 222,91 грн., а решта в сумі 777,09 грн. відноситься на погашення тіла кредиту.

Аналогічним чином розраховані інші щомісячні платежі, внесені ОСОБА_2 до 19 вересня 2009 року включно, із чого можна дійти висновку, що тіло кредиту станом на зазначену дату залишилося непогашеним і заборгованість по тілу кредиту дійсно становила 3380,06 грн.

Доказів погашення заборгованості у іншому розмірі та інші дати позивачем не надано, наданий позивачем розрахунок є чітким, зрозумілим і приймається колегією суддів за достовірний.

При цьому колегія суддів враховує, що в червні 2013 року позивачу направлено повідомлення про погашення заборгованості в розмірі 55,53 грн., але приходить до висновку про очевидну помилковість такого повідомлення, виходячи із вищевикладеного.

Доводи апеляційної скарги, що графік розрахунків взагалі не містить інформації про сплату платежів боржником, вважається колегії суддів надуманим і відповідно відхиляється, оскільки графік розрахунків є додатком до договору і зазначені відомості до нього вноситися не повинні; разом із тим вся інформація щодо розміру і динаміки погашення заборгованості наявна в розрахунку, наданому відповідачем, який позивачем не спростований.

Відхиляються колегією суддів доводи апеляційної скарги щодо стягнення відповідачем заборгованості в березні 2015 року, оскільки вимоги про стягнення заборгованості судом першої інстанції в даній справі не вирішувались, а рішення третейського суду може бути оскаржено позивачем в передбаченому законом порядку, про що і зазначено в тексті рішення третейського суду.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються послуги з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи. Фінансові установи зобов'язані на вимогу клієнта надати інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України.

Ч. 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не набрала законної сили на момент укладення кредитного договору, а тому посилання апелянта на неї безпідставні.

За таких обставин колегією суддів не вважається порушення судом першої інстанції зазначених норм матеріального права.

Відповідно до ч. 12 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та другому цієї частини.

Разом із тим, позивачем не доведено, що вона взагалі зверталася до відповідача із заявою про відмову від договору. В цей же час, застосування штрафних санкцій у вигляді подвійної відсоткової ставки саме по собі не свідчить про збільшення вартості наданих послуг, оскільки пов'язане із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору.

Посилання апелянта на п. 7.1 кредитного договору, згідно якого усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами, висновків суду не спростовують, оскільки наявність таких умов в договорі не позбавляє кредитора права звернутися до суду за захистом.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Однак, як встановлено судом, відсоткова ставка не змінювалася, а лише застосовано її штрафний подвійний розмір, тому посилання позивача на зазначену норму є безпідставним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

В рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року зазначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору.

Разом із тим, позивачем не зазначено, в чому полягає несправедливість умов п. 3.7 кредитного договору щодо збільшення відсоткової ставки як штрафної санкції за несвоєчасне виконання умов договору, дані доводи належними та допустимими доказами не підтверджені, а тому колегія суддів їх відхиляє.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.