Ухвала суду № 55738468, 11.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 310/234/15Головуючий у 1-й інстанції Ліхтанська Н.П.№22-ц/778/151/16Суддя-доповідач Гончар М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Стрелець Л.Г., Каракуші К.В.

при секретарі Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 жовтня 2015 року у справі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування п.5.13 рішення Бердянської міської ради № 32 від 24.12.2009р., визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИЛА:

Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-8), в якому просив визнати незаконним та скасувати п.5.13 рішення сімдесят сьомої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання № 32 від 24.12.2009року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким передана у приватну власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,0602га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою м. Бердянськ Запорізької області, АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт направо власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0602га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою м. Бердянськ Запорізької області, АДРЕСА_1, вартістю 35662,48грн., виданий Бердянською міською радою на ім'я ОСОБА_2 та зареєстрований в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі» за реєстраційним номером НОМЕР_2 від 05.02.2010 року; витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0602га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою м. Бердянськ Запорізької області, АДРЕСА_1 та повернути за належністю територіальній громаді м. Бердянська; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування свого позову прокурор зазначав, що прокурорською перевіркою встановлено, що п. 5.13 рішення сімдесят сьомої сесії Бердянської міської ради V скликання № 32 від 24.12.2009 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0602га, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва. На підставі зазначеного рішення 05.02.2010р. за ОСОБА_2 проведена державна реєстрація за реєстраційним номером НОМЕР_2 державного акту на право власності серії НОМЕР_1 на зазначену земельну ділянку(кадастровий номер НОМЕР_3).

П. 5.13 рішення Бердянської міської ради № 32 від 24.12.2009р. підлягає скасуванню, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку повинен бути визнаний недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню з наступних підстав. В ході прокурорської перевірки було встановлено, що згідно Генерального плану м. Бердянська, затвердженого рішенням Бердянської міської ради № 8 від 25.06.2009 року, зазначені у рішенні території запроектовані для розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку, зелених насаджень загального користування, громадських центрів.

Відповідно до п.3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» будівництво нових дачних районів в межах міських населених пунктів не допускається. Перевіркою також встановлено, що станом на час прийняття Бердянською міською радою рішення №32 від 24.12.2009 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» посадовими особами виконкому міськради не розроблена та відповідно Бердянською міською радою не затверджена передбачена Законом України «Про планування і забудову територій» містобудівна документація м. Бердянська, а саме відсутні детальні плани територій окремих районів міста, зокрема території Бердянської коси. Таким чином, за відсутності містобудівної документації м. Бердянська прийняття рішень щодо планування, забудова, проектування та будівництва об'єктів житлово-цивільного та виробничого призначення впорядкування та благоустрою території Бердянської коси, неможливо.

Також, під час винесення спірного рішення суттєво порушено порядок надання земельних ділянок у власність.

Бердянською міською радою рішенням № 32 від 24.12.2009р. затверджено проекти відведення та передано у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва з порушенням вимог ст..ст..51,60,61,116,118,123 ЗУ України, ст.ст.85,88,90 Водного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» п.2.9 Порядку погоджені природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок без проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації, чим грубо порушено вимоги законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

На підставі постанови прокурора від 08.12.2014р. винесеної в межах кримінального провадження №12014080130005963 Приватним підприємством «Азовгеопроект» проведено геодезичне дослідження розташування спірної земельної ділянки відносно урізу води Азовського моря. Результати вказаного дослідження оформлено у вигляді ситуаційній схеми, відповідно до якої виділена відповідачу пунктом 5.13 рішення Бердянської міської ради № 32 від 24.12.2009р. земельна ділянка знаходиться на території Бердянської коси в межах визначеної ст.88 Водного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а саме на відстані 41м від урізу води Азовського моря.

Крім того, п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004року № 434, встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови КМУ від 08.05.96р. № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації. Однак, у затвердженому рішенні Бердянської міської ради №32 від 24.12.2009р. проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

За таких обставин прокурор прийшов до висновку, що Бердянська міська рада під час прийняття рішення № 32 від 24.12.2009р. грубо порушила положення чинного законодавства в частині підстав та порядку надання земельних ділянок у власність визначених Конституцією, Земельним кодексом України та Водним кодексом України, і не мала права надавати у власність громадянам земельну ділянку по АДРЕСА_1 в м. Бердянську. Відповідно, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку повинен бути визнаний недійсним, а земельна ділянка повернута територіальній громаді міста Бердянська.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 січня 2015 року (а.с.51, 56)накладено арешт на вищезазначену земельну ділянку відповідача в порядку задовлення позову прокурора у цій справі.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 жовтня 2015 року (а.с. 143-150) позов задоволено частково.

Визнано недійсним п.5.13 рішення сімдесят сьомої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання № 32 від 24.12.2009року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким передана у приватну власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,0602га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою м. Бердянськ Запорізької області, АДРЕСА_1.

Визнано недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0602 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою м. Бердянськ Запорізької області, АДРЕСА_1, вартістю 35662,48грн., виданий Бердянською міською радою на ім'я ОСОБА_2, зареєстрований в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі» за реєстраційним номером НОМЕР_2 від 05.02.2010року (кадастровий номер НОМЕР_3).

Зобов'язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 0,0602га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою м. Бердянськ Запорізької області, АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_3) за належністю територіальній громаді м Бердянська, (код ЄДРПОУ 20525153).

В решті частині позову відмовлено.

Всі особи, які беруть участь у цій справі із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували, окрім відповідача ОСОБА_2

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 157-158) просив рішення суду першої інстанції скасувати (фактично лише в частині задоволення позовних вимог позивача у цій справі), постановити нове рішення, яким відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Прокурор подав апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі (а.с. 170-173).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 17 грудня 2015 року, був відкладений (а.с. 179) в порядку задоволення клопотання відповідача Бердянської міської ради Запорізької області в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 (а.с. 175-177)

У судове засідання 11 лютого 2015 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час та місце розгляду цієї справи (а.с. 180-184) всі особи, які беруть участь у цій справі, не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів визнала неповажною причини неявки у дане судове засідання всіх осіб, які беруть участь у цій справі, та, беручи до уваги вимоги ст. 305 ч. 2 ЦПК України, ухвалила розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутністю останніх.

В силу вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі частково, керувався ст. ст. 51,58,59,60,84,118,123 ЗК України, ст.ст. 88,90 Водного кодексу України, ст.ст. 17, 18 Закону України «Про основи містобудування», ст.ст. 216, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 10-11, 58,60, 212- 215ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доказаності позовних вимог позивача у цій справі в частині їх задоволення.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що рішенням Бердянської міської ради № 32 від 24.12.2009року 77 сесії п'ятого скликання "Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (а.с. 10) п. 5 затверджено проект відведення земельних ділянок та пунктом 5.13 передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0602га, яка розташована по АДРЕСА_1 в м. Бердянську для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації, що підтверджується копією цього рішення.

На підставі цього рішення відповідач ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 (т.с. 11) площею 0,0602га для ведення індивідуального дачного будівництва в м. Бердянську по АДРЕСА_1 і за відповідачем 05.02.2010р. була проведена державна реєстрація за реєстраційним номером НОМЕР_2 державного акту на право власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0602га для ведення індивідуального дачного будівництва в м. Бердянську по АДРЕСА_1.

Відповідно до положень ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Ст.ст. 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно з положеннями ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, крім інших землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно до вимог ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі ст. 88 Водного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води .

Відповідно ст. 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передавати земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови із земель водного, фонду лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Вищенаведені законодавчі норми встановлюють розміри прибережних захисних смуг в залежності від виду водойми та прямо забороняють надання у приватну власність земельних ділянок водного фонду, до яких відносяться прибережні захисні смуги.

Нормативні акти, які регулюють забудову населених пунктів та застосовуються у всіх випадках будівництва, також передбачають обмеження щодо забудови таких земельних ділянок.

Згідно п.п. 10, 11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Крім того, п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Мінприроди України від 05.11.2004року № 434, встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96р. № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації. Однак, у затвердженому рішенням Бердянської міської ради №32 від 24.12.2009р. проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Також, відповідно до вимог ст.ст. 17, 18 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація регулює планування, забудову та інше використання територій, є основою для вирішення питань раціонального використання територій, вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб.

Ст. 13 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту та визначає розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови; розташування окремих земельних ділянок та об'єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови, містобудівні умови і обмеження забудови земельних ділянок; розташування інженерно-транспортної інфраструктури; принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема і проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок оздоровчого та рекреаційного призначення.

Така ж вимога передбачена в ст. 118, ч. 4 ст. 123 ЗК України: у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Всупереч наведеним вимогам земельного законодавства, обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації проведена не була, чим порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

На підставі постанови прокурора від 08.12.2014р. винесеної в межах кримінального провадження №12014080130005963 (а.с.41,44) Приватним підприємством «Азовгеопроект» проведено геодезичне дослідження розташування спірної земельної ділянки відносно урізу води Азовського моря. Результати вказаного дослідження оформлено у вигляді ситуаційній схеми (а.с.12-15), відповідно до якої виділена відповідачу п. 5.13 рішення Бердянської міської ради № 32 від 24.12.2009р. земельна ділянка знаходиться на території Бердянської коси в межах визначеної ст.88 Водного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а саме на відстані 41м від урізу води Азовського моря.

Позитивні висновки про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 вищезазначеної земельної ділянки були відкликані управлінням Держкомзему у м. Бердянську та управлінням архітектури та містобудування Бердянської міської ради у зв'язку з виявленими порушеннями вимог чинного законодавства (а.с.30-32).

У листі виконавчого комітету Бердянської міської ради № 04-7928/37 від 12.12.2014 року (а.с.22-24) зазначено, що згідно з Генеральним планом міста Бердянська, який затверджено рішенням шістдесят восьмої сесії Бердянської міської ради V скликання від 25.06.2009р. №8 встановлено, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 в м. Бердянську, розміщується на території зелених насаджень спеціального користування.

Згідно листа виконавчого комітету Бердянської міської ради № 04-0698/37 від 05.02.2015р. зазначено, що проект землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг по місту Бердянську, як на момент прийняття рішення Бердянської міської ради від 24.12.2009р. № 32, так і на сьогоднішній день не розроблено і не затверджено (а.с.60).

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 року (а.с.16-19), яка набрала чинності 17.09.2010 року, задоволено позов Бердянського міжрайонного прокурора до Бердянської міської ради про скасування рішення Бердянської міської ради від 10.12.2004р. № 11, яким доповнено п.1 рішення Бердянської міської ради від 26.04.2000р. № 44 «Про затвердження концепції приватизації земель м. Бердянська» і встановлена уздовж Азовського моря, Бердянської затоки, лиманів на вільних від громадської забудови землях в межах м. Бердянська сорокаметрова прибережна захисна смуга.

Згідно із Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2300994642014 від 23.07.2014 року спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 в м. Бердянську (кадастровий номер НОМЕР_3), яка належить ОСОБА_2, розташована на землях рекреаційного призначення (а.с.98-100).

Відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до вимог ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно отримане майно в натурі.

Спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах м. Бердянська Запорізької області.

Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" з 1 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність визнання недійсним п. 5.13 рішення Бердянської міської ради № 32 від 24.12. 2009 року про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1; відповідно, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню за належністю територіальній громаді м. Бердянська.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної ст. 88 ВК України двохкілометрової прибережної захисної смуги від урізу води Азовського моря.

При наданні у користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об'єктів, мали врахуватися положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а у paзі відсутності землевпорядної документації (документації з землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного Кодексу України, та орієнтовних poзмірів i меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови КМУ № 486 від 08.05.96року з урахуванням конкретної ситуації.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним судом України в постанові від 21.05.2014 року (справа № 6-16 цс 14) та в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно із Генеральним планом м. Бердянська, затвердженого рішенням Бердянської міської ради від 25 червня 2009 року, зазначені у рішенні території запроектовані для розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку, зелених насаджень загального користування.

Задовольняючи позов прокурора частково у цій справ, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відсутність в проекті землеустрою урахування відповідно до вищевказаних норм права розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря, унеможливлювало відведення земельної ділянки ОСОБА_2

Решта наведених в апеляційній скарзі ОСОБА_2 доводів не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення цієї справи.

Часткове задоволення позову позивача у цій справі судом першої інстанції оскаржуємим рішенням, у тому числі з декількох підстав, одні із яких є безпідставними, а інші - правильними, не призвело до неправильного вирішення цієї справи, а тому не може бути підставою для скасування або зміни цього рішення.

Оскільки, в силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав належну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов позивача у цій справі.

Фактичні обставини цієї справи, встановлені судом першої інстанції, на підтвердження яких позивачем у цій справі надані належні письмові докази, не могли спростовуватись з боку відповідача в силу вимог ст. ст. 58 ч.1, 59 ч.2 ЦПК України доказами у вигляді показів свідків, явку яких мав забезпечити відповідач, як заінтересована в них особа, та яких суд першої інстанції не допитав у судовому засіданні з будь-яких підстав у цій справі, а тому ця обставина не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції у цій справі, оскільки не призвела до неправильного вирішення цієї справи по суті.

Оскільки, у даному випадку письмові докази могли бути спростовані лише іншими письмовими доказами, яких відповідач та його представник суду першої інстанції не надали.

Позовні вимоги прокурора про визнання недійсним пункту вищезазначеного рішення Бердянської міської ради підлягали розгляду саме у порядку цивільного судочинства у цій справі, а не в порядку адміністративного, передбаченого КАС України, оскільки вони тісно пов'язані із правом фізичного особи на земельну ділянку (відсутністю такового).

Відсутність належним чином повідомлених судом першої інстанції про час та місце розгляду цієї справи (а.с.110) відповідача та представника останнього у судовому засіданні 06 жовтня 2015 року не була перешкодою в силу вимог ст. 169 ЦПК України для ухвалення судом першої інстанції оскаржуємого рішення у цій справі, провадження в якій було відкрито ще 27 січня 2015 року (а.с.48), враховуючи, що в силу вимог ст. 157 ЦПК України передбачено строки розгляду справи судом першої інстанції - протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі.

Відповідач ОСОБА_2 та представник останнього в силу вимог ст. 27 ч. 3 ЦПК України зобов'язані були добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

У відповідача ОСОБА_2 та представника останнього за договором - адвоката (а.с. 65-66) ОСОБА_5 було достатньо часу з 27 січня по 06 жовтня 2015 року для надання суду першої інстанції будь-яких додаткових доказів у цій справі, які вони вважали за необхідне додати у матеріали цієї справи.

Не було надано цих доказів, які відповідач та представник останнього вважали за необхідне додати у матеріали цієї справи, й суду апеляційної інстанції у цій справі.

Тому, суд першої та апеляційної інстанцій при вирішенні цієї справи виходили із доказів, які наявні у матеріалах цієї справи.

У матеріалах цієї справи дійсно міститься письмове клопотання представника відповідача (а.с.72-73), яке було розглянуто та частково задоволено судом першої інстанції у судовому засіданні 02 червня 2015 року (журнал судового засідання а.с.84-85).

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи.

Судом першої інстанції був досліджений проект землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с.112-139).

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).

Прокурор із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні частини його вимог у цій справі погодився, останнє в апеляційному порядку не оскаржував.

Тому, рішення суду першої інстанції у цій частині апеляційним судом не переглядалось.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

При вищевикладених обставинах, доводи ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.

Питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат у цій справі судом першої інстанції оскаржуємим рішенням суду першої інстанції не вирішувалось.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача судового збору (а.с.156), сплаченого ним при подачі цієї скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 жовтня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Стрелець Л.Г.Каракуша К.В.