Рішення № 55737787, 02.02.2016, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6518/15-ц 2/335/541/2016

Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 лютого 2016 року місто Запоріжжя Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді при секретаріОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтех» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, відшкодування моральної шкоди, встановив:

В липні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтех» в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 12580 грн., середній заробіток за час затримки в розмірі 9032,9 грн. та стягнути в рахунок компенсації моральної шкоди 5000 грн.

Після скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду в загальному порядку позивач збільшив позовні вимоги, просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексації в сумі 26775,88 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 19561,80 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1044,96 грн.; витрати на правову допомогу в сумі 4120 грн.; моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що працювала в ТОВ «Комунтех» на посаді юриста з 01.02.2012 по 24.07.2014 року. З серпня 2013 року по липень 2014 року позивачу нараховувалася, проте не виплачувалася заробітна плата. Заборгованість по заробітній платі на момент звільнення не погашена. Позивач зверталась усно та письмо до відповідача, проте її вимоги не були виконані.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити в повному обсязі, за виключенням сум заробітної плати за серпень та вересень 2013 року, яка, як зясувалося була вчасно виплачена товариством. Додатково зазначивши, що позивач має право на отримання всіх належних сум з урахуванням індексу інфляції, незалежно від роботи товариства в умовах не повного робочого часу, оскільки про зміну істотних умов оплати праці позивача не було повідомлено.

Представники відповідача позовні вимоги заперечили, зазначивши, що в товариства дійсно є борг по заробітній платі в розмірі 9499,37 грн., які позивач відмовилася отримувати у момент звільнення та не отримує до сьогоднішнього часу, маючи намір покласти вину на товариство. Позивач намагається шахрайським способом заволодіти коштами товариства в спосіб звернення до суду, незявлення на судові засідання, як наслідок одна позовна заява уже була повернута без розгляду, позивач ухиляється від укладення мирової угоди. Додатково наголошено на невірності розрахунку, оскільки позивач отримувала заробітну плату за серпень-вересень 2013 року, а також не враховано, що з березня 2014 року товариство працювало в умовах неповного робочого часу.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у судовому розгляді, зясувавши фактичні обставини, що мають значення для справи, перевіривши їх доказами з огляду на їх достатність та взаємозвязок, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом та не оспорюється сторонами, позивач 01.02.2012 року була прийнята в ТОВ «Комунтех» на посаду юриста. 24.07.2014 року була звільнена за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (а.с.7, 8).

Розрахунок на час звільнення з працівником не проведено, не оспорювана сума заборгованості по заробітній платі складає 9499,37 грн. (а.с.47, 109-111). Роботодавець письмово не повідомляв працівника про належні суми, що підлягають виплаті на час звільнення.

Згідно з вимогами статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП Українипередбачено, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що позивач отримував заробітну плату за серпень та вересень 2013 року (а.с.100-104) про що свідчать її підписи у відповідних відомостях на виплату грошей. Отримана заробітна плата за вказаний період склала 2048,5 грн. Відповідно, у відповідача існує заборгованість по заробітній платі з жовтня 2013 року по липень 2014 року.

Сума заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексу інфляції, що підлягає стягненню з відповідача складає 22252,64 грн. (26775,88 грн. (2261,62 грн. + 2261,62 грн.) Розмір заборгованості підтверджений відповідним розрахунком, який по-суті не заперечений представниками відповідача, окрім отриманих позивачем сум заробітної плати в серпні вересні 2013 року.

При цьому суд не бере до уваги доводи представників відповідачів в частині, нібито нарахування позивачу заробітної плати в березні липні 2014 року у меншому розмірі (а.с.85), повязаного з встановленням на товаристві неповного робочого дня (а.с.86).

Відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Представниками відповідача не надано доказів повідомлення позивача про зміну істотних умов оплати праці, доведення до працівників товариства положень наказу №40 від 16.12.2013 року (а.с.86). Відповідно розрахунок заробітної плати проводився з урахуванням розміру заробітної плати за попередні місяці.

Представники відповідача у судовому засіданні не змогли пояснити чому заробітна плата не виплачувалася поетапно в строки визначені ст.115 КЗпП - в жовтні, листопаді, грудні 2013 року, в січні липні 2014 року.

З огляду на зазначене, без повідомлення позивача про зміну істотних умов оплати праці, без помісячної виплати заробітної плати, без повідомлення боргу по заробітній платі, позивач не міг знати про зменшення розміру заробітної плати, як наслідок своєї згоди на це не давав.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивачем надано розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 24.07.2014 по 31.12.2015 року, розмір якого складає 19561,80 грн. (а.с.68) та розрахунок компенсації за невикористану відпустку, що скрадає 1044,96 грн. (а.с.73). Здійснені розрахунки не заперечені представниками відповідача, є вірним та враховуються судом.

При цьому суд не приймає до уваги, доводи представників відповідача, про те, що на розмір компенсації по затримці розрахунку вплинула неналежна поведінка самого позивача, яка нібито навмисно не отримувала розрахунок при звільненні, затягувала розгляд справи, попередньо, в березні 2013 року звертався до суду з тими ж вимогами.

З матеріалів справи вбачається протилежне, позивачу не виплачувалася заробітна плата протягом 10 місяців, після звернення до суду та розгляду справи судом ухвалено заочне рішення з яким не погодився сам відповідач, просив його скасувати.

Посилання представників відповідача на те, що позивач з власної волі не забрав розрахунок, не підтверджено належними та допустимими доказами. Представниками не зазначено які дії вживалися товариством для виплати позивачу заробітної плати починаючи з жовтня 2013 року закінчуючи повним розрахунком під час звільнення.

Представниками відповідача не заперечено той факт, що товариством не вживалися заходів для виплати працівнику заробітної плати. Позивачу не надавалася довідка з заборгованістю по заробітній платі, не повідомлялося у визначені способи про необхідність зявитися та отримати повний розрахунок.

Судом не приймається до уваги посилання представників відповідача на проведення операції з поверненням поворотної фінансової допомоги в розмірі не оспорюваної суми заборгованості по заробітній платі (а.с.109-111), як на беззаперечний факт виконання вимог по погашенню заборгованості, оскільки позивач не повідомлявся про можливість отримання розрахунку.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач вказала, що внаслідок протиправної поведінки відповідача зазнала моральних страждань, оскільки заробітна плата є джерелом для її існування та існування її доньки. Вона змушена була відмовитись від можливості оздоровити дочку в санаторно-курортному закладі.

Вина відповідача в заподіяні моральної шкоди позивачу повністю підтверджується матеріалами справи.

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач та характеру немайнових втрат. Суд враховує тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та морально-психологічних хвилювань.

Розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн., на думку суду, достатніми доказами не обґрунтований та не відповідає фактичним обставинам справи. Тому суд, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості вважає, що моральна шкода підлягає відшкодуванню у розмірі 500 грн.

Як передбачено частиною першою статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частинами першою третьою статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Розглянувши дану цивільну справу у рамках заявлених вимог, на основі дотримання принципів диспозитивності, змагальності і справедливості судочинства, всебічного та повного дослідження обставин справи, перевірки їх наданими сторонами доказами, оцінивши їх у сукупності, виконавши вимоги процесуального закону, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах стягнення з відповідача нарахованої та невиплаченої позивачу заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в мажах заявлених позивачем, та стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсацію моральної шкоди.

На підставі ст.ст. 84, 88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на компенсацію витрат, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката в розмірі 2870 грн. При цьому судом не приймається до розрахунку квитанція до прибуткового касового ордера №3 від 04.03.2015 року, оскільки, як встановлено, зазначені витрати понесені позивачем в іншій справі (а.с.83), а тому вимоги в цій частині задоволені не можуть бути.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставіЗакону України «Про судовий збір» в редакції закону, що діяла на момент звернення до суду, з відповідача на користь Держави підлягає стягненню сума судового збору 243,6 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України,

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтех» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтех» (ЄДРПОУ 35536197, р/р 26004055713868, в Зап. РУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Запоріжжя, МФО 313399) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі за період з 01.10.2013 по 24.07.2014 року з урахуванням індексу інфляції у сумі 22252,64 грн., середній заробіток за час затримки у сумі 19561,80 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1044,96 грн., 2870 грн. витрат на правову допомогу та 500 грн. в рахунок компенсації маральної шкоди, а всього стягнути 46229 (сорок шість тисяч двісті двадцять девять) грн. 40 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтех» у дохід Держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

У задоволенні іншої частини вимог по стягненню моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання скарги до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було ухвалено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О.Ю.Бойко