Рішення № 55737481, 09.02.2016, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Унікальний номер справи 333/6698/15-ц

Номер провадження 2/333/144/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

м. Запоріжжя 9 лютого 2016 р.

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючий суддя Фунжий О.А., при секретарі Лященко В.А., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою

Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа Комунарський районний відділ у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби у Запорізькій області про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на жилий будинок, виселення, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 6 липня 2005 р. між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство (ПАТ) «Банк «Фінанси та Кредит», та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 70000 грн., а позичальник зобовязалась у строк до 4 липня 2008 р. повністю повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 23,50% річних. Додатковою угодою між сторонами від 29 листопада 2006 р. строк користування кредитом змінено до 3 липня 2009 р., а додатковою угодою від 30 травня 2007 р. змінено суму кредиту на 105000 грн. З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним кредитним договором 6 липня 2005 р. між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, за яким іпотекодавець передала в іпотеку жилий будинок № 37-Б по вул. Легендарній в м. Запоріжжі. Позичальник свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконує, в звязку з чим станом на 24 серпня 2015 р. виникла заборгованість на суму 1175583,44 грн., у т.ч.: прострочена заборгованість за кредитом 97623,84 грн., прострочена заборгованість за відсотками 164141,95 грн., пеня за прострочення заборгованості 913817,65 грн. З наведених підстав позивач в рахунок погашення вказаної заборгованості просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за позивачем права власності на вказану квартиру за ціною, що буде визначена згідно висновку незалежного субєкту оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Крім того, позивач просить суд виселити з зазначеного жилого будинку всіх відповідачів, які в ньому мешкають.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та їх обґрунтування, наполягаючи на задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнав, в судовому засіданні пояснив, що розмір заборгованості за кредитним договором є несправедливим, оскільки більша його частка складає пеня, вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором позичальник не отримувала, спірний жилий будинок не придбано за кредитні кошти, виселення відповідачів без надання іншого житла суперечить законодавству.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, в судовому засіданні підтвердив заперечення представника відповідача.

Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засідання належними документами встановлено, що 6 липня 2005 р. між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 441-065К, за яким банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 70000 грн., а позичальник зобовязалась у строк до 4 липня 2008 р. повністю повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 23,50% річних. Згідно п.5.1 вказаного договору забезпечення виконання зобовязань за цим договором є договір іпотеки жилого будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Легендарна, 37-Б. (а.с. 11-12)

6 липня 2005 р. між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_4 в забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором від 6 липня 2005 р., укладено іпотечний договір, за яким відповідач передала банку в іпотеку жилий будинок № 37-Б по вул. Легендарній в м. Запоріжжі узгодженою вартістю 106055 грн., який належить їй на праві приватної власності. (а.с. 16-17)

Додатковою угодою між сторонами кредитного договору від 29 листопада 2006 р. строк користування кредитом змінено до 3 липня 2009 р. (а.с. 13)

Додатковою угодою між сторонами кредитного договору від 30 травня 2007 р. суму кредиту змінено на 105000 грн. (а.с. 14)

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 11 січня 2012 р. за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з позичальника ОСОБА_4 та поручителя ОСОБА_2 на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором від 6 липня 2005 р. в сумі 258893,45 грн. (а.с. 24-25)

Вказаним рішенням встановлено, що 27 квітня 2007 р. в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором від 6 липня 2005 р. між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено договір поруки. (а.с. 25)

Наданими позивачем даними встановлено, що визначену рішенням суду від 11 січня 2012 р. заборгованість за кредитним договором відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_2 не сплатили. (а.с. 6-8)

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач надав суду розрахунок заборгованості за вказаними кредитним договором станом на 24 серпня 2015 р., згідно якому відповідач має прострочену заборгованість: за кредитом 97623,84 грн., за відсотками 164141,95 грн., пеня за прострочення заборгованості 913817,65 грн., усього 1175583,44 грн. (а.с. 6-8)

За положенням ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

У відповідності зі ст. 575 ч.1 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ст. 33 ч.1 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно п.8.4.3 Іпотечного договору, укладеного 6 липня 2005 р. між сторонами кредитного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобовязань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані. Відповідно до п. 10-11 цього ж договору звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору. За вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Із розрахунку, наданого позивачем вбачається, що позичальник встановлені графіком погашення кредиту платежі не здійснює, що стало причиною виникнення заборгованості на загальну суму 261765,35 грн., на яку нарахована пеню в сумі 913817,65 грн., усього 1175583,44 грн. (а.с. 6-8)

Суд вважає, що нарахування позивачем пені, яка майже в чотири рази перевищує суму заборгованості за кредитом і процентами є несправедливим по відношенню до позичальника. Заявляючи вимоги про стягнення заборгованості, до складу якої увійшла пеня у розмірі майже один мільйон гривень, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не міг не розуміти, що, формально маючи право на пред'явлення такої вимоги, він не дотримується балансу інтересів - власного і свого контрагента. Такими вимогами банк ставить останнього в край невигідні умови. Пред'явивши такий позов, банк допустився зловживань свого права, чим порушив загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

У відповідності зі ст. 35 Закону України «Про іпотеку» уразі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

До позовної заяви позивачем додано копію вимоги від 20 серпня 2015 р., якою банк повідомив позичальницю, що вона має заборгованість за кредитним договором в сумі 4157478,11 грн. (фактично заборгованість складала 1175583,44 грн.), та вимагає погасити вказану заборгованість протягом 30 днів з моменту отримання даної вимоги. У разі невиконання даних вимог банк розпочне процедуру звернення стягнення на заставлене майно. (а.с. 20)

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 заявив, що вказану вимогу відповідач не отримала.

Представник позивача в судовому засіданні не надала жодного належного доказу направлення відповідачеві вказаної вимоги.

Оскільки обовязок іпотекодержателя направити іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення прямо передбачено ст. 35 Закону України «Про іпотеку», суд вважає, що невиконання цієї умови суттєво порушує законні інтереси іпотекодавця, хоча згідно ч.2 тієї ж статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У відповідності зі ст. 37 ч.3 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Згідно зі ст. 39 ч.1 того ж Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на

предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

В порушення вказаних вимог законодавства позивач ані на момент подачі позовної заяви 31 серпня 2015 р., ані на цей час вартість квартири, що є предметом іпотеки, не визначив, що позбавляє суд можливості постановити законне і справедливе рішення.

Відповідно до ст. 40 ч.1 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ст. 40 ч.2 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ч.3 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 109 ч.2 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

За змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

В судовому засіданні встановлено, що предметом іпотеки є жилий будинок № 37-Б по вул. Легендарній в м. Запоріжжі, який належить на праві приватної власності ОСОБА_4 та придбано не за рахунок кредиту, що виключає можливість виселення відповідачів із вказаного житлового приміщення без надання іншого житла.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволенню не підлягають як такі, що суперечать діючого законодавству.

На підставі викладеного, керуючись ст.88, 213-215 ЦПК України, суд

В и р і ш и в :

У задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на жилий будинок, виселення, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.А.Фунжий