Ухвала суду № 55728474, 08.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1118/16 Справа № 183/7995/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Городецький Д. І. Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користування житловим будинком, вселення в житлове приміщення,-

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2013 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку.

В травні 2014 року до канцелярії Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користування житловим будинком, вселення в житлове приміщення.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку - відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користування житловим будинком, вселення в житлове приміщення - задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні житловим приміщенням - будинком, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Вселено ОСОБА_3 в житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку в повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору дарування 14/25 частин житлового будинку від 07 червня 1971 року та договору дарування 11/25 частин житлового будинку від 06 квітня 1994 року, ОСОБА_4 став власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Спірний житловий будинок був особистою власністю ОСОБА_4, також встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована в спірному житловому приміщенні з 1964 року.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був зареєстрований 12 квітня 1964 року , а розірваний шлюб 14 липня 2003 року.

10 лютого 2007 року був повторно укладений шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який розірвано 06 травня 2009 року.

04 вересня 2012 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області було винесене та набрало законної сили рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, визнання права власності, усунення перешкод в користуванні.

Вищевказаним рішенням суду були частково задоволені позовні вимоги і зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні житловим приміщенням - будинком, розташований за адресою: АДРЕСА_1..

Рішенням суду встановлено, що ОСОБА_4 чинить перешкоди ОСОБА_3 в користуванні спірним житловим приміщенням, в зв'язку з чим судом прийняте рішення про задоволення вимог в цій частині.

У відповідності до статті 156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Таким чином, незважаючи на те, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був розірваний, остання не втратила права користування спірним житловим приміщенням, власником якого був її колишній чоловік.

Встановлено, що 16 липня 2013 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у відповідності до договору дарування від 26 липня 2013 року, ОСОБА_2 стала власником 11/25 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 і згідно договору дарування від 22 листопада 2013 року, ОСОБА_4 став власником 14/25 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.119-120).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 рішення суду від 04 вересня 2012 року не виконав, фактично заперечує право ОСОБА_3 на користування спірним житлом.

Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечував того, що ОСОБА_3 не має ключів від житлового будинку.

У відповідності до частини 2 статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 такою,що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції врахував , що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існує спір щодо права користування спірним житлом, фактично, ОСОБА_4 не виконав рішення Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 04 вересня 2012 року, яким на нього покладено обов'язок не перешкоджати користуватися спірним житлом ОСОБА_3, остання не має ключів від жилого будинку, і прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_3 не користується житловим приміщенням з поважних причин, в зв'язку з чим, відсутні підстави для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, які визначені частини 2 статті 405 ЦК України.

Статтею 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі., в тому числі, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні вимог про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3 , оскільки остання не позбавлена права користування житловим приміщенням.

Згідно ст. 1 ЖК України, відповідно до Конституції України, громадяни України мають право на житло.

Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселеним із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Оскільки ОСОБА_3 має право користування спірним житлом, судом встановлений факт того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не визнають та перешкоджають її праву,суд першої інстанції прийшов до правильного висновку,що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод в користування житловим будинком, вселення в житлове приміщення,- обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_3 не є членом сім'ї власника і не проживає в спірному будинку з 2003 року, а тому втратила право користування житловим приміщенням,колегія суддів вважає помилковими,оскільки відповідно до ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, а те що вона не проживала, існували тому перешкоди зі сторони позивача і третьої особи, і цей факт встановлений рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 04 вересня 2012 року.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи ОСОБА_2 про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ч. 1 ст. 218, ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С.Городнича