Рішення № 55727076, 09.02.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/1545/15-ц

Провадження № 2/750/23/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2016 року м.Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого судді Карапута Л.В.,

при секретарі Руденок В.О.,

за участі представника Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - Ковальчук Р.О., відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк » до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6, про стягнення суми боргу за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору,

встановив:

17.02.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів та просить стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» з ОСОБА_2 солідарно з ОСОБА_6 солідарно з ОСОБА_7 солідарно з ОСОБА_9 солідарно з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 11232258000 від 10.10.2007 року по кредиту та процентах у розмірі 20 972 дол 09 цнт США (станом на 03.02.2015 року за курсом НБУ 16,146996 грн за 1 дол США еквівалентно 338 636 грн 26 коп) та пені у розмірі 6 048 грн 52 коп.

В ході розгляду справи ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6 подали зустрічну позовну заяву про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту № 11232258000 від 10.10.2007 року, додаткової угоди №1 від 26.08.2009 року до нього, договору поруки №30305Р113 від 10.10.2007 року, договору поруки № 30305Р114 від 10.10.2007 року, договору поруки № 30305Р115 від 10.10.2007 року, договору поруки № 240086 від 26.08.2009 року.

Протокольною ухвалою суду від 26.03.2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору об'єднано в одне провадження з первісним позовом.

В судовому засіданні представник Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" позов підтримав, проти задоволення зустрічного позову заперечував та подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в зв"язку з чим просив відмовити в задоволенні позову, після оголошеної в справі перерви просив проводити розгляд справи без участі представника.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник просили зустрічний позов задовольнити, в задоволенні первісного позову відмовити.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8 в судове засідання не з»явилися, хоча про час та місце розгляду справи сповіщалися у встановленому законом порядку.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник подали письмові заперечення проти задоволення позову та просили задовольнити зустрічний позов.

Відповідач ОСОБА_6 просив зустрічний позов задовольнити, в задоволенні первісного позову відмовити.

Судом встановлено, що між акціонерним комерційним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11232258000 від 10.10.2007 року зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 26.08.2009 року, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 54 300 дол США, а відповідач зобов'язався щомісяця повертати наданий кредит у обсязі та в термін, що встановлений графіком погашення, але не пізніше 09.10.2017 року.

Також з метою забезпечення виконання зобов»язань позичальника банком у відповідності до п. 2.1 договору приймається застава нерухомості, а саме двохкімнатна квартира АДРЕСА_1, що є власністю ОСОБА_4 та двохкімнатна квратира АДРЕСА_2, що є власністю ОСОБА_7

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника прийняті: порука ОСОБА_7 згадно договору поруки №30305Р114 від 10.10.2007 року, порука ОСОБА_8 згідно договору поруки №30305Р115 від 10.10.2007 року, порука ОСОБА_4 згідно договору поруки №30305Р113 від 10.10.2007 року, порука ОСОБА_6 згідно договору поруки №240086 від 26.08.2009 року.

Додатковою угодою №1 до договору про надання споживчого кредиту 26 серпня 2009 року укладеної між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 змінено графік погашення кредиту за договором та укладено додаток №1 до додаткової угоди №1 від 26 серпня 2009 року до договору про надання кредиту від 10 жовтня 2007 року (а.с. 22-25).

Всупереч умов кредитного договору відповідач не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам протягом тривалого часу, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов'язання.

Станом на 03.02.2015 року заборгованість за кредитним договором №11232258000 від 10.10.2007 року складає: по кредиту та процентах у розмірі 20 972 дол 09 цнт США(станом на 03.02.2015 року за курсом НБУ 16,146996 грн за 1 дол США еквівалентно 338 636 грн 26 коп) та пені у розмірі 6 048 грн 52 коп з яких:

-20 396 дол 83 цнт США - заборгованість за кредитом, у тому числі 3 954 дол 39 цнт США - прострочена заборгованість, що існує з 10.06.2014 року по 03.02.2015 року;

-575 дол 26 цнт США- заборгованість за процентами, у тому числі 285 дол 33 цнт США - прострочена заборгованість, що існує з 01.01.2015 року по 31.01.2015 року;

-5 841 грн 34 коп - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за ерудитом, нарахована з 09.05.2014 року по 03.02.2015 року;

-207 грн 18 коп - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахована з 09.05.2014 по 12.12.2014 року.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає обов'язковість договору, зокрема договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач видав відповідачу ОСОБА_2 банківський кредит у відповідності з вимогами, передбаченими ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", якою регламентовано, що банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно п. 4.1 Кредитного договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов»язань, передбачених цим Договором, зокрема термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, Банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню.

У відповідності до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні кредитного договору 10.10.2007 року відповідач був ознайомлений з умовами кредиту, не заперечував проти них та отримав грошові кошти за договором у повному обсязі. Договір укладений за вільним волевиявленням сторін і підписавши його власноручно, сторони підтвердили свої права та обов'язки за цим договором і тому мають виконувати їх належним чином.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а саме:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Крім того, норми статей 525, 526, 629 цього ж Кодексу передбачають обов"язковість виконання сторонами умов укладеного договору.

Сплата процентів за користування чужими грошовими коштами передбачена статтею 536 ЦК України.

Водночас, припинення зобов"язання передбачено лише у випадках, передбачених статтями 598, 599 цього ж Кодексу, на вимогу однієї із сторін і на підставах, встановлених договором або законом, а також виконанням, проведеним належним чином.

Зі змісту приписів вказаних норм вбачається про обов"язок банку надати банківські послуги (кредитні кошти) та, відповідно, зобов"язання боржника сплатити передбачені кредитним договором проценти.

При цьому, припинення зобов'язання у зв'язку із відкликанням або припиненням дії ліцензії кредитора чинним законодавством не передбачено.

Крім того, як зазначалось вище, умови кредитного договору № 11232258000 від 10.10.2007 року не містять підстави припинення нарахування відсотків інакше, ніж у зв'язку з повним погашенням заборгованості по кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. До припинення поруки призводять і зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Пунктом 2.1 договору поруки між банком та ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_4, визначено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови кредитного договору з позичальником, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Тому договір поруки, укладений між позивачем та відповідачами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, які є поручителями за договорами поруки від 10 жовтня 2007 року є припиненим, оскільки було збільшено обсяг відповідальності без їх згоди, зокрема відбулася реструктуризація кредитної заборгованості з 05.08.2009 року по 07.06.2010 року, проте у вказаний період продовжувалися нараховуватися відсотки за кредитним договором та банк не пред'являв до вказаних поручителів жодних вимог як протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, так і протягом року від дня укладення договору поруки.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно п.3.2 договору поруки від 10 жовтня 2007 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 порука припиняється з припиненням всіх зобов»язань позичальника по вищезазначеному кредитному договору.

Проте, така умова договору не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно якої строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Цього в договорі поруки не встановлено.

Відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України у разі не встановлення в договорі поруки строку припинення поруки, вона припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 17 вересня 2014 року ухвалив постанову у справі № 6-53цс14 предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд зробив правовий висновок про те, що, регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої вимоги до поручителя.

При цьому зазначене положення не виключає можливості пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено у судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто упродовж шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або із дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або із дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі, якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Разом з тим, пункт 2.1 договору поруки укладеного між банком та ОСОБА_6 від 26.08.2009 року визначає, що у випадку зміни умов основного договору поручитель, підписанням цього договору, підтверджує свою згоду на здійснення таких змін. Сторони погодили, що зміни які здійснюються відповідно до умов цього пункту Договору не потребують додаткового укладення сторонами угод щодо внесення змін (а.с. 35-37).

Вказані умови договору поруки свідчать про відсутність підстав для припинення договору поруки з ОСОБА_6

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення заборгованості солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» за кредитним договором № 11232258000 у розмірі 20 972 дол 09 цнт США та пені у розмірі 6 048 грн 52 коп, яка не була спростована відповідачами в судовому засіданні, оскільки ОСОБА_2 відмовився від проведення судової експертизи та авансування її вартості та таким чином не спростував розмір заборгованості за вказаним кредитним договором.

Одночасно суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6.

Підписанням кредитного договору та додатку №1 до Договору про надання споживчого кредиту позичальник підтвердив, що банк належним чином ознайомив його із інформацією, передбаченою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 року.

Отже перед укладенням кредитного договору, відповідач на виконання вимог Закону України „Про захист прав споживачів" надало споживачу повну та достовірну інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а позичальник засвідчив особистим підписом про те, що він ознайомився з правилами надання кредиту і був попереджений про те, що він несе валютні ризики під час зобов'язань за цим договором.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки статті 524 та 533 ЦК України містяться в розділі 1 "загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, то поширюють свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань

Отже положення цивільного кодексу України, в тому числі і ст. 1054 ЦК України, не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, в тому числі і в кредитному договорі.

Тому, враховуючи умови Договору та положення закону, твердження ОСОБА_2 про те, що законодавством заборонено використовувати розрахунок розміру платежів шляхом застосування еквівалентів у іноземній валюті є безпідставними.

Враховуючи, що під час укладання кредитного договору сторони досягли домовленості та погодили між собою, що розмір платежів здійснюється в доларах, вказаних у графіку погашення кредиту (а.с. 19-21), та зважаючи на те, що відповідач визначив розмір щомісячних платежів, який в доларах США, що є чинним на момент виставлення рахунку, протягом усього часу дії договору не змінював, доводи про зміну відповідачем рахунків в односторонньому порядку є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Крім того, пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних та цивільних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин" визначено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Згідно ч. 3 даної статті правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,

Отже посилання ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6 на те, що положення спірного кредитного договору, графіку погашення кредиту не відповідають вимогам ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" є необґрунтованими.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті.

Статті 47 та 49 вказаного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі, однак такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті не визначено.

Згідно п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року за № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України, правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачено.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Стаття 267 ЦК України встановлює наслідки спливу позовної давності - позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної даності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, при укладенні кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України "Про захист прав споживачів", а отже позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6. є необґрунтованими, а тому зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 60, 208 - 209, 292, 294 ЦПК України, суд

вирішив:

позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк » до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_6, про стягнення суми боргу за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11232258000 у розмірі 20 972 дол 09 цнт США та пені у розмірі 6 048 грн 52 коп з яких: 20 396 дол 83 цнт США - заборгованість за кредитом, у тому числі 3 954 дол 39 цнт США - прострочена заборгованість, 575 дол 26 цнт США - заборгованість за процентами, у тому числі 285 дол 33 цнт США - прострочена заборгованість, 5 841 грн 34 коп - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 207 грн 18 коп - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним кредитного договору та договрів поруки, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» понесені судові витрати у розмірі 3 446 грн 85 коп у рівних частках з кожного відповідача, а саме по 1723 грн. 42 коп..

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому ст.294 ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.В. Карапута