Ухвала суду № 55725209, 08.02.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/27/12-к Головуючий у 1-й інст. Аксьонов В. Є.

Категорія ст.72 КК Доповідач Зав'язун С. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Завязуна С.М.,

суддів: Євстафєва Т.А., Ткача С.О.,

при секретарі Гибало О.В.,

за участю: прокурора Романової Н.Л.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі судове провадження №296/27/12-к за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_2 на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 30.12.2015 р. про звільнення засудженого

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

на підставі Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення у строк покарання»,

в с т а н о в и в :

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення його з-під варти. Наголошує, що зазначена ухвала не відповідає вимогам Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення у строк покарання». Звертає увагу, при цьому посилаючись на нову редакцію ч.5 ст.72 КК України, на те, що у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 та інших осіб наразі триває стадія апеляційного оскарження, тобто вирок суду першої інстанції не набрав законної сили. Тому, вважає, що Законом України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення у строк покарання» звільнення з-під варти та зарахування в строк відбуття покарання час попереднього увязнення на даній стадії судового провадження не передбачено. Крім того, звертає увагу на те, що вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 02.11.2015 р. ОСОБА_1 засуджено за ч.4 ст.190, ч.1 ст.71, ч.4 ст.70 КК України до покарання у вигляді семи років шести місяців позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно- розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, однак у резолютивній частині ухвали судом не конкретизовано, у строк якого покарання (основного чи додаткового) зараховано час попереднього увязнення.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, засуджений ОСОБА_1 вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а апеляційні доводи прокурора безпідставними і не відповідними нормам законодавства, тому просить залишити цю скаргу без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 30.12.2015 р. відносно нього без змін.

Згідно ухвали суду першої інстанції, задоволено клопотання ОСОБА_1 та зараховано йому в строк відбуття покарання, час попереднього увязнення з 26 серпня 2008 року по 29 серпня 2008 року, 28 грудня 2009 року по 26 лютого 2010 року, з 27 лютого 2010 року по 30 грудня 2015 року з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі, та звільнено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, - з під варти в залі суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1, який просив ухвалу суду залишити без змін, думку прокурора, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, а також ухвалу суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вироком Корольовського районного суду м.Житомира від 02.11.2015 року ОСОБА_1 було засуджено за ч.4 ст.190, ч.1 ст.71, ч.4 ст.70 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обовязків на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності на строк 3 роки, з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.

Після ухвалення вищевказаного вироку, 24.12.2015 року вступив у дію Закон України від 26.11.2015 року «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення у строк покарання», яким внесено зміни в зміст ч.5 ст.72 КК України відповідно до яких, зарахування судом строку попереднього увязнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того ж кримінального провадження провадиться з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

28.12.2015 року засуджений ОСОБА_1, до набрання вище вказаного вироку законної сили, звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира із клопотанням про зарахування йому на підставі ч.5 ст.72 КК України строку попереднього увязнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Як вбачається з матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_1 перебував під вартою по даній кримінальній справі в період з 26 серпня 2008 року по 29 серпня 2008 року, з 28 грудня 2009 року по 26 лютого 2010 року, з 27 лютого 2010 року по 30 грудня 2015 року, що на час постановлення судом першої інстанції оскарженої ухвали загалом перевищувало 6 років.

Санкція ч.4 ст.190 КК України, за якою засуджено ОСОБА_1, передбачає максимальний строк позбавлення волі в розмірі 12 років.

Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України суд має звільнити засудженого від відбування покарання, якщо строк попереднього увязнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, дорівнює або перевищує фактично призначене йому основне покарання, передбачене ч.1 ст.72 КК України. У разі якщо до винесення вироку строк попереднього увязнення, відбутий особою, перевищуватиме співвідношення, визначене абзацом першим ч.5 ст.72 КК України, максимально можливий строк позбавлення волі, передбачений Особливою частиною КК України для злочину, у якому підозрюється така особа, така особа має бути негайно звільнена судом з-під варти.

За вище наведених обставин, як встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується апеляційний суд, беззаперечним є факт, що в разі застосування положень ч.5 ст.72 КК України, з врахуванням санкції ч.4 ст.190 КК України та строку попереднього увязнення ОСОБА_1, останній, на час постановлення судом оскарженої ухвали від 30.12.2015 року, вважається таким, що вже відбув основне покарання.

Апеляційний суд звертає увагу, що Закон України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього увязнення у строк покарання», ст.72 КК України та їх прикінцеві положення залишили без правового врегулювання питання зарахування строку попереднього увязнення у випадках винесення вироку до набрання чинності вказаним Законом та виникненні підстав для застосування такого Закону у період між ухваленням вироку та набрання ним законної сили.

Системно аналізуючи положення ч.6 ст.9 КПК України, загальні засади кримінального провадження, ст.72 КК України, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд вважає, що питання зарахування строку попереднього увязнення у період між ухваленням вироку та набранням ним законної сили має вирішуватися судом, який ухвалив вирок. Негайне вирішення судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 за вище наведених обставин, із звільненням засудженого з-під варти, забезпечило дотримання його права на свободу та перешкодило подальше невиправдане утримання його під вартою.

Необґрунтованими є доводи прокурора викладені в апеляційній скарзі з приводу відсутності в резолютивній частині ухвали суду конкретизування у строк якого саме покарання, основного чи додаткового, зараховано час попереднього увязнення ОСОБА_1

Так, зі змісту резолютивної частини ухвали суду першої інстанції вбачається, що зарахування строку попереднього увязнення за відповідним розрахунком відбувалося саме щодо основного покарання у виді позбавлення волі.

Апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст.404, 407 КПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 30.12.2015 р., якою зараховано ОСОБА_1 в строк відбуття покарання час попереднього увязнення, без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді :