Ухвала суду № 55720182, 08.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1351/16 Справа № 185/274/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Болдирєва У. М. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Черненкової Л.А., Пономарь З.М.

при секретарі - Сахарову Д.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 441/05/3, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти на придбання нерухомого майна в сумі 54 000 доларів США строком до 16 вересня 2038 року зі сплатою 14,7 процентів річних у валюті кредиту, а на прострочену заборгованість виходячи зі збільшеної на 1 процент ставки (15,7% річних).

З метою забезпечення виконання зобов»язань ПАТ АБ «Укргазбанк» 17 вересня 2008 року уклало з ОСОБА_2 договір поруки.

Крім того, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ АБ «Укргазбанк» та позичальником був укладений договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1.

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 15 грудня 2014 року становила 44 595, 49 доларів США та 2149, 25 грн., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у солідарному порядку, а також стягнути з ОСОБА_3 штраф у розмірі 5% від вартості предмета іпотеки за невиконання вимог щодо страхування предмета іпотеки у розмірі 14 600 грн. та судові витрати у справі.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено (а.с.95-98).

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 44 595, 49 доларів США та 2 149, 25 грн. у тому числі: заборгованість по кредиту строкова - 42 750 доларів США, заборгованість по кредиту прострочена - 651, 83 долар США, заборгованість по процентах строкова - 262,43 долари США, заборгованість по процентах прострочена - 931,23 долар США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 663,20 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів - 1486,05 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» штраф за невиконання вимог щодо страхування предмета іпотеки в сумі 14 600 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині солідарного стягнення з нього заборгованості за кредитним договором та судових витрат та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с.111-113).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення залишенню без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 17 вересня 2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 441/05/3, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти на придбання нерухомого майна в сумі 54 000 доларів США строком до 16 вересня 2038 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 14,7% річних у валюті кредиту, а на прострочену заборгованість виходячи зі збільшеної на 1% ставки (15,7% річних).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 17 вересня 2008 року між банком та позичальником був укладений договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 (21-22).

Крім того, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 17 вересня 2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого останній несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору. За змістом пункту 5.1 договору поруки, договір набуває юридичної сили з моменту підписання сторонами та діє до припинення забезпеченого зобов»язання позичальника за кредитним договором.

Також позичальником укладався договір добровільного старування майна з ПАТ СК «Українська страхова група», строк дії якої закінчився 18 вересня 2010 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, починаючи з червня 2014 року у позичальника станом на 15 грудня 2014 року виникла заборгованість: по кредиту строкова у розмірі - 42 750 доларів США, по кредиту прострочена - 651, 83 долар США, по процентах строкова - 262,43 долари США, по процентах прострочена - 931,23 долар США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 663,20 грн., пеня за несвоєчасну сплату процентів - 1486,05 грн.

08 серпня 2014 року банком на адресу поручителя направлено претензію про повернення протягом 10 днів з моменту отримання цієї вимоги заборгованості за кредитним договором й пов'язаних із ним платежів, яка була отримана останнім (а.с.а.с. 88,89), з позовом до суду банк з вимогами до боржника та поручителя звернувся 12 січня 2015 року, тобто в межах строку, визначеного зазначеними положеннями ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність солідарного стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором з боржника та поручителя, та вважає їх такими, що відповідають встановленим у справі обставинам, письмовим матеріалам та узгоджуються з нормами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 546 ЦК України, передбачено виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст.251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Як видно із справи, боржник та поручитель первинно взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 16 вересня 2038 року, в порядку, визначеному кредитним договором.

Отже, поряд з цим, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі укладеного кредитного договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності ч.4 ст.559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч.4 ст.559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини ч.4 ст.559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі; застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч.4 ст.559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості з боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення ч.4 ст.559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч.2 ст.1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-53цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Як вбачається із умов кредитного договору, чергові платежі боржник повинен був здійснювати кожного місяця (з першого по десяте число кожного місяця), тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст.261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого ч.4 ст.559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред»явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов»язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов»язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Таким чином, вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями самих сторін.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував положення ч.4 ст.559 ЦК України, є надуманими та необґрунтованими і не заслуговують на увагу суду, з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що боржник перестав виконувати свої зобов'язання за укладеним кредитним договором належним чином з червня 2014 року, отже зобов»язання вважається простроченим з 11 липня 2014 року, та відповідно шестимісячний строк від дати, коли зобов»язання мало бути виконано, спливає 11 січня 2015 року. З урахуванням того, що 11 січня 2015 року припадає на вихідний день, останнім днем слід вважати 12 січня 2015 року.

З позовом до суду банк звернувся 12 січня 2015 року, тобто в межах строку, що є підставою для задоволення позову.

Крім того, ОСОБА_3 не ставив питання про розірвання чи визнання недійсним кредитного договору, тим самим погоджуючись із наявністю заборгованості за порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 441/05/3, водночас інший відповідач ОСОБА_2 зобов'язався відповідати солідарно за порушення останнім взятих зобов'язань, тому висновок суду першої інстанції про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 суми заборгованості є цілком обґрунтованим та узгоджується з наданим позивачем розрахунком (а.с.14-18).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Л.А. Черненкова

З.М. Пономарь