Рішення № 55717224, 08.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/7434/15-ц 08.02.2016 08022016 08.02.2016

Провадження №22-ц/784/261/16

Справа № 487/7434/15-ц Головуючий в 1 інстанції Корнешова Т.В.

Провадження № 22ц/784/261/15 Доповідач Маляренко І.Б.

Категорія: 5

РІ Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі :

Головуючого: Маляренко І.Б.

Суддів: Прокопчук Л.М., Темнікової В.І.

За участю секретаря: Лівшенка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1

на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, посилалася на те, щоза рішенням судів: Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.11.2009 року та апеляційного суду Миколаївської області від 20.12.2011 року було поділене спільне сумісне майно колишнього подружжя ОСОБА_2.

Їй були передані у власність будівельні матеріали та інше майно, які були використані сторонами при самочинному спорудженні магазину "Лувр" зі складом на місці 93/100 частки житлового будинку з магазином, розташованих за адресою: вул. 6-та Поперечна, 33 у м. Миколаєві, право власності на яке зберігається за відповідачем; але на теперішній час у зв'язку з реконструкцією фактичний стан вказаного об'єкту нерухомості не відповідає опису об'єкта, зазначеному у свідоцтві про право власності від 21.05.2004 р., та оскільки право власності на вказану частку житлового будинку з магазином по вул. 6-та Поперечна, 33 у Реєстрі прав на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, і скасувати цей напис немає можливості, тому виникла необхідність у припиненні його права власності на цю частку майна.

Посилаючись на неможливість оформлення свого права на зазначене майно в нотаріальній конторі і остаточно уточнивши заявлені вимоги, позивачка просила припинити право власності ОСОБА_1 на 93/100 частки житлового будинку з магазином по вул. 6-та Поперечна, 33, в м. Миколаєві, визнати недійсним свідоцтво про право власності САА 856967 від 21 травня 2004 р., видане на його ім'я.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково: припинено право власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності САА 856967 від 21.05.2004 р. на 93/100 частки житлового будинку з магазином, розташованих по вул. 6-та Поперечна,33 в м. Миколаєві; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про відмову у задоволенні позовних вимог та зміну в реченні «Отже майно, фактично нерухоме, що знаходиться по вул. 6-та Поперечна, 33 » фрази «фактично нерухоме» на «будівельні та оздоблювальні матеріали».

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 уточнила вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просила змінити в реченні «Отже майно, фактично нерухоме, що знаходиться по вул. 6-та Поперечна, 33 » фразу «фактично нерухоме» на «будівельні та оздоблювальні матеріали», рішення суду скасувати в частині задоволення вимог про припинення права власності і відмовити у їх задоволенні, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися

вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Суд встановив, що на підставі рішення Миколаївського міськвиконкому від 23.04.2004 р. відповідачу ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно 93/100 часток житлового будинку з магазином, розташовані по вул. 6-та Поперечна, 33 м. Миколаєва, право власності зареєстроване КП ММБТІ (реєстраційний № 3480235).

Як вбачається із матеріалів справи, зазначені 93/100 часток житлового будинку під час сумісного проживання були самочинно шляхом реконструкції, перебудови та добудови переобладнані сторонами у магазин зі складом, тобто ними було створено нове майно двоповерхову нежитлову побудову магазин «Лувр» зі складом.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 в частині припинення права власності ОСОБА_1 на 93/100 частки житлового будинку з магазином, розташовані по вул. 6-та Поперечна,33 в м. Миколаєві, суд 1 інстанції, пославшись на ст.ст. 346,367 ЦК України, послався як на доведену обставину на те, що майно, фактично нерухоме, що знаходиться по вул.6 Поперечна, 33, при поділі спільного майна бувшого подружжя ОСОБА_2 відійшло позивачці, а тому право власності відповідача на це ж майно ( вул. 6-та Поперечна,33) припинилося, про що має бути ухвалене рішення для внесення змін щодо державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна з огляду на таке.

Згідно з рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.11.2009р., зміненим рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20.12.2011р., між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було поділене спільне сумісне майно, до складу якого входила і нерухомість за адресою: м. Миколаїв, вул. 6-та Поперечна,33, а саме, 93/100 часток житлового будинку з магазином. Оскільки на місці останнього знаходилось на час поділу самочинне будівництво, то воно відійшло у власність позивачки ОСОБА_2 у вигляді будівельних та оздоблювальних матеріалів та іншого майна.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 19.01.2012 року було розяснене рішення апеляційного суду Миколаївської області від 20.12.2011р., і згідно з цим розясненням у власність ОСОБА_2 передані будівельні та оздоблювальні матеріали та інше майно, що були використані сторонами при самочинному спорудженні магазину «Лувр» зі складом на місці 93/100 часток житлового будинку з магазином, розташованих в м. Миколаєві по вул. 6-ій Поперечній, 33, загальною вартістю 523853 грн., перелік яких міститься у матеріалах судової-будівельно-технічної експертизи № 120-330 від 9 березня 2010 року.

Таким чином, право власності на зазначений об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 визнано не було.

В матеріалах даної цивільної справи будь-які документи, які б підтверджували набуття будь-ким, в тому числі і позивачкою ОСОБА_2, права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна, розташований в м. Миколаєві по вул. 6-ій Поперечній, 33, теж відсутні.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо того, що майно, фактично нерухоме, що знаходиться по вул.6 Поперечна, 33, при поділі спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_2 відійшло позивачці, не відповідає обставинам справи і наявним у ній доказам.

І зазначений висновок спростовується саме з урахуванням наведеного, а не з підстав його невірного формулювання, як на тому наполягав апелянт.

Крім того, частково задовольняючи позов ОСОБА_2 у даній цивільній справі, суд першої інстанції послався, зокрема, на ст. 346 ЦПК України.

Зазначені в даній статті підстави припинення права власності можуть бути кваліфіковані за порядком припинення на такі:

а) добровільне припинення права власності (за волею власника), а саме, відчуження власником свого майна, відмова власника від права власності, знищення ним його, припинення

юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами;

б) примусове припинення права власності, що відбувається проти волі власника (або без врахування її) - припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, викуп пам'яток культурної спадщини, примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, реквізиція, конфіскація, припинення юридичної особи за рішенням суду про визнання недійсною державну реєстрацію юридичної особи, про визнання банкрутом, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 110 ЦК);

в) об'єктивні причини, що не залежать від волі осіб, на виникнення та перебіг яких власник не може впливати - знищення майна в результаті стихійного лиха, смерть власника тощо.

І зазначені підстави не передбачають можливості припинення права власності на підставі звернення до суду з відповідним позовом особи, яка в майбутньому хоче оформити право власності на самочинно реконструйовану будівлю, що належала на праві власності іншій особі.

Безпідставним вважає колегія суддів і посилання суду на ст. 367 ЦК України, оскільки вона не регулює правовідносин, що виникли між сторонами у даній цивільній справі.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності рішення суду, як зазначалося вище, не оскаржувалось.

Оскільки позивачка ОСОБА_2, не довела в суді порушення її прав, то позов не підлягає задоволенню саме з цих підстав.

Згідно із ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 грудня 2015 року скасувати в частині припинення права власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності САА 856967 від 21.05.2004р. на 93/100 частки житлового будинку з магазином, розташовані по вул. 6 Поперечна,33 в м. Миколаєві, іухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності відмовити;

в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: