Ухвала суду № 55712039, 09.02.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження №22ц/778/10/16 Головуючий у 1 інстанції: Холод Р.С.

ЄУ№ 333/8614/14-ц Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бондаря М.С.

суддів: Подліянової Г.С.

Дашковської А.В.

при секретарі: Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна. Шоста Запорізька державна нотаріальна контора, районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради як орган опіки та піклування про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, про витребування майна з чужого володіння, скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ОСОБА_8 звернувся до суду із зазначеним позовом в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер його син ОСОБА_9, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1. Спадкоємцем першої черги є позивач, інші спадкоємці першої черги відсутні.

У встановлений законом строк він звернувся із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, проте свідоцтво про право на спадщину не отримав, так як на підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25.11.2010 року він був усунутий від права на спадщину. Зазначені рішення позивачем були оскаржені до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що позивач повідомив ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Шосту Запорізьку державну нотаріальну контору.

Незважаючи на це, 18.12.2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_10 отримали свідоцтва про на спадщину за законом і 12.02.2011 року за договором купівлі-продажу продали спірну квартиру відповідачу - ОСОБА_3

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.07.2011 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2010 року та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 25.11.2010 року були скасовані справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19.03.2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_5 про усунення позивача від права на спадкування було відмовлено його права як спадкоємця першої черги були відновлені.

Звернувшись до Шостої Запорізької державної нотаріальної контори про отримання свідоцтва про право на спадщину, він 13.09.2013 року отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від державного нотаріуса Дмитрієвої Н.П. у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як майно, що було вказано як спадкове оформлене іншими належними спадкоємцями, які вчасно прийняли спадщину та висловили бажання отримати правовстановлюючі документи на своє ім'я.

У зв'язку з викладеним, позивач просить визнати недійсними: свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.12.2010 року на ім'я ОСОБА_4 після ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, посвідчене державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П., свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.12.2010 року на ім'я ОСОБА_10 після ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, посвідчене державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П.; визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року; витребувати у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 та повернути у власність позивача; скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_3; стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.12.2010 року на ім'я ОСОБА_4, посвідчене державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П. - недійсним.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.12.2010 року на ім'я ОСОБА_10, посвідчене державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П. - недійсним.

Визнано за ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року в порядку спадкування за законом.

Витребувано квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_3. ІНФОРМАЦІЯ_2, та повернути зазначену квартиру ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто з відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 судові витрати у розмірі 3 138 три тисячі сто тридцять вісім) грн. 60 коп.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 від 08 травня 2015 року.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 грудня 2015 року залучено ОСОБА_6 у цій справі як позивача правонаступника ОСОБА_8

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_9, після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності на підставі свідоцтва № 10241 від 23.01.1998 року, виданого Комунарською районною радою.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_9 є його батько ОСОБА_8

20.07.2009 року ОСОБА_8 звернувся до шостої Запорізької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 ( т. 1 а.с. 12).

ОСОБА_5 доводилася померлому двоюрідною сестрою і є спадкоємцем п"ятої черги.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2010 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25.11.2010 року за позовом ОСОБА_5 ОСОБА_8 було усунуто від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 ( т. 1 а.с. 13-14).

18.12.2010 року державним нотаріусом шостої Запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієвою Н.П. видані свідоцтва про право на спадщину за законом , після смерті ОСОБА_9, по 1\2 частки квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_10 та ОСОБА_4, які є рідними тітками померлого ( т. 1 а.с. 17-18).

12.02.2011 року між ОСОБА_4, ОСОБА_10 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажі спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. ( т. 1 а.с. 23-24).

З довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.01.2015 року вбачається, що 15.02.2011 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірну квартиру (т. 2 а.с. 168-169).

Згідно свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 від 11 серпня 2012 року ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року ( т. 1 а.с.31).

Згідно до заповіту від 03. 12. 2008 року все належне майно ОСОБА_10 заповіла ОСОБА_5 ( т. 1 а.с. 32).

31.03.2011 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2010 року та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 25.11.2010 року скасована, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції ( т 1 а.с. 25-26).

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19.03.2014 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 про усунення ОСОБА_8 від спадщини, після померлого сина ОСОБА_9 ( т. 1 а.с. 27-30).

Отже, лише ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19.03.2014 року, яка вступила в законну силу, права ОСОБА_8, як спадкоємця першої черги на спадщину, після смерті сина ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року , були поновлені.

Оскільки ОСОБА_8 в шестимісячний термін, після смерті свого сина ОСОБА_9, подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, то відповідно до положень ст. ст. 1269-1272 ЦК України він вважається таким, що прийняв спадщину, право ОСОБА_8, як спадкоємця першої черги було поновлено Ухвалою апеляційного суду Запорізької області, яка вступила в законну силу лише 19.03.2014 року, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_8 звернувшись до суду із даним позовом в листопаді 2014 року не пропустив строк позовної давності про захист свого цивільного права.

За змістом норми ч. 1 ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Виходячи з наведеного доводи апеляційних скарг ОСОБА_4, ОСОБА_5, які зводяться в основному щодо пропущення позивачем строку позовної давності зверненням до суду із зазначеним позовом , не заслуговують на увагу.

Статтею 41 Конституцією України визначено: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст.321 ЦК, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2).

Відповідно до ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Таким чином, непорушність права власності є беззаперечною. Проте чинним законодавством визначені випадки, коли позбавлення права власності є законним та можливим.

За правилами ст.387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно володіє ним.

Власник майна - це та особа, яка має законні права володіти, користуватися, розпоряджатися майном, що вибуло до добросовісного відповідача поза волею власника.

За положеннями ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

В такому разі, якщо майно було набуте певною особою поза волею власника і це порушує права та законні інтереси власника, він може звернутися за судовим захистом своїх порушених права - пред'явити до добросовісного набувача позов про витребування майна.

"Поза волею власника" в розумінні вказаної статті означає: майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, майно було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі ч. 5 ст. 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Таким чином, спірна квартира була відчуджена поза волею позивача, (на підставі рішення суду він був усунутий від спадкування щодо спірної квартири, яке в подальшому скасовано), то він, має право домагатися відновлення свого права на неї, оскільки прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру (ч. 2 ст. 1299 ЦК України).

Така правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2014 року ( справа № 6-146 цс13), в Постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року (справа № 6-164 цс12)

Суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, вимоги закону, надав оцінку доказам у справі і прийшов до правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_13, проте останній до участі у справі не залучався, тому витребуванням цієї квартири порушенні права останнього, не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення суду, оскільки суд першої інстанції не повинен з власної ініціативи залучати до участі у справі ОСОБА_13, який не зазначений стороною у договорі купівлі-продажу, укладеного 12.02.2011 року між ОСОБА_4. ОСОБА_10 та ОСОБА_3, та виходячи з положень ст. 33 ЦПК України це порушувало б принцип диспозитивності цивільного процесу, а про наявність такої особи, права якої можуть бути порушенні у випадку задоволення позову, мала заявити відповідач ОСОБА_3., яка була обізнана, що спірна квартира належить на праві спільної сумісною власності їй та її чоловіку, проте, остання не заявила про права чоловіка на спірне майно, не надала доказів, що на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири вона перебувала з ним у шлюбі.

Крім того, з апеляційною скаргою на зазначене рішення ОСОБА_13 до апеляційного суду не звертався.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом повно і всебічно з"ясовані обставини справи, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права при розгляді спору не порушені, застосовані правильно, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, а інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 415, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: