Рішення № 55710685, 01.02.2016, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/15276/15-ц

Провадження № 2/161/122/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

01 лютого 2016 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

з участю секретаря Шандерик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

28.09.2015 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про відшкодування майнової шкоди. Заяву мотивує тим, що ОСОБА_2 перебував з ним в трудових відносинах з липня 2013 року по вересень 2014 року. 19 вересня 2014 року відповідач вирушив на ввіренному йому транспортному засобі марки ДАФ, д.н.з. НОМЕР_1 у маршрут для розвантаження вантажу до м. Олександрія, а 24 вересня 2014 року під час руху автомобілем по автодорозі Городище-Устинівка з власної необережності не впоравшись з керування здійснив зїзд у кювет, який пізніше 28 вересня 2014 року було доставлено в с. Липини, вул. Рівненська, 75. З вини відповідача, який порушив правила дорожнього руху, не проявив належної дбайливості щодо схоронності переданого йому транспортного засобу, не повідомив про даний випадок у встановленому законом порядку органи ДАІ, в результаті чого позивач зазнав збитків, внаслідок пошкодження транспортного засобу. Просить стягнути з відповідача на свою користь 459230 грн. та судові витрати у розмірі 4592,30 грн.

Представник позивача у судове засідання не зявилася, хоча повідомлялася належним чином.

Відповідач у судове засідання не зявився, хоча повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, заперечень чи пояснень по суті заявлених вимог не подав. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, суд ухвалює рішення в порядку заочного розгляду справи.

Дослідивши та оцінивши подані суду докази у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із позивачем з липня 2013 року по вересень 2014 року, що підтверджується пояснення позивача у позовній заяві та трудовим договором, наявним в матеріалах справи (а.с.4).

Згідно копії подорожнього листа № 041104 від 19.09.2014 року, відповідач перебував у відрядженні на ввіреному йому, згідно акту прийому-передачі транспортного засобу від 27.07.2013 року, автомобілі НОМЕР_2 (а.с.5, 16).

Із письмових пояснень позивача, відповідача (а.с.9, 46), матеріалів службового висновку службового розслідування від 05.11.2015 року, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 перебуваючи у службовому відрядженні в Кіровоградській області допустив зїзд автомобіля в кювет перебуваючи за кермом, в наслідок чого зазнав тілесних ушкоджень, та в результаті чого було автомобіль зазнав механічних пошкоджень.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.130, ст.132 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно достатті 135-1 цього кодексуукладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно дост. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Виходячи із положень наведених норм, однією із підстав повної матеріальної відповідальності працівників є укладення договорів про повну матеріальну відповідальність.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за умовами якого відповідач зобовязався дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або інших цілей матеріальні цінності (автомобіль, вантаж і майно вцілому) підприємства і вживати заходи до попередження збитків. Пунктом 3,4 договору передбачено, що у вадку незабезпечення з вини праці нивка збереження ввірених йому матеріальних цінностей визначення розмірів збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається відповідно до чинного законодавства, працівник несе повну матеріальну відповідальність за вчинені і завдані товариству збитки (а.с.6).

Із звіту № 2014/2513 про оцінку транспортного засобу вбачається, що матеріального збитку становить 459230 грн. (а.с.11-15).

Відповідно дост. 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Оскільки відповідачем були порушені взяті на себе зобовязання щодо збереження товарно - матеріальних цінностей та порушеніправила дорожнього руху щодо керування транспортним засобом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України із відповідача на користь позивача слід стягнути 4592,30 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 10-11, 57-60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, на підставі ст.ст. 130, 134, 135-1, 232 КЗпП України, на підставі ст.ст. 22, 1166 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути із відповідача ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 459230 (чотириста пятдесят девять тисяч двісті тридцять) гривень та судовий збір у розмірі 4592 (чотири тисячі пятсот девяносто дві) гривні 30 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду Присяжнюк Л.М.