Рішення № 55709941, 29.12.2014, Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області

Справа № 318/2078/14-ц Номер провадження №2/318/462/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2014 р. Камянсько- Дніпровський районний суд Запорізької області в складі:

Головуючого судді: Яковлєвої М.С.

при секретарі: Зіпа А.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Камянка-Дніпровська Запорізької області цивільну справу позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» - про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ

В липні 2014 року позивач звернувся до місцевого суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача та повернення коштів.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 21 червня 2014 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» був укладений договір фінансового лізингу №010574. Відповідно до п.1.1 договору предметом лізингу є автомобіль ВАЗ 2114. По даному договору позивачем 21.06.2014р. було сплачено 8000,00 за послуги яку він сплатив відповідачу.

Позивач вважає, що пункти укладеного договору, зокрема - п.1.4., 1.6., 2.5., 3.4.1., 5.4.,7.3., 8.14.,8.15., розділ 10, є несправедливими в розумінні ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і всупереч принципу добросовісності створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків споживача. Просив визнати недійсним договір фінансового лізингу №010574 від 21.06.2014 року укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізиногова компанія «Автофінанс» на його користь грошову суму комісії за організацію договору фінансового лізингу в розмірі 8000,00 грн.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч. 1ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судове засідання ОСОБА_1 не зявився, та надав суду заяву розглядати справу за його відсутності.

В судове засідання представник ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» не зявилися, хоча про час та місце слухання справи були повідомлені своєчасно, причин неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступних висновків.

Дійсно 21.06.2014 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 010574 з відповідними додатками до нього, а саме графіку сплати першого лізингового платежу, графіку сплати другого лізингового платежу та специфікації обраного транспортного засобу, які є його невідємною частиною. Відповідно до умов договору відповідач придбав у свою власність бажаний предмет договору і надає його позивачу за плату у тимчасове володіння та користування на умовах даного правочину. Найменування предмета лізингу і його технічні характеристики вказані у додатках та специфікації.

Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання позивачем кожної сторінки самого договору, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Отже право чин сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписані позивачем та повноваженою особою відповідача та скріплені його печаткою

Відповідач здійснює свою господарську діяльність відповідно до норм чинного законодавства України. ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» займається виключним видом господарської діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу. Зокрема, відповідно до Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року № 21 затверджено положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

Отже, відповідно до вищесказаного, юридичні особи, які займаються господарською діяльністю по наданню послуг фінансового лізингу, мають відповідати всім встановленим критеріям, зокрема має отримати відповідну Довідку з Нацкомфінпослуг на здійснення такого виду діяльності. Таким чином, відповідач виконавши всі передбачені законодавством вимоги, 11.09.2012 року отримав відповідну Довідку (копія додається ), що також зазначено в договорі.

Отже, посилання позивача на незаконність діяльності відповідача, яка порушує його права як споживача є безпідставними та повністю спростованими. А твердження позивача, що ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» проводить нечесну підприємницьку діяльність, яка вводить споживача в оману є необгрунтованим та не підкріпленим жодним належним та допустимим доказом.

Як вбачається з позовної заяви, жодного належного та допустимого доказу щодо факту введення позивача в оману, наявності в діях відповідача умислу позивачем не надано. Натомість в позовній заяві містяться суб'єктивні та зацікавлені пояснення позивача, щодо залучення коштів відповідачем на власні потреби, невиконання своїх зобов'язань тощо. Проте, звертаю увагу, що такі пояснення є зацікавленими та такими, які не мають під собою реального підґрунтя, а головне являються недоведеним свідченням, а отже не можуть братись до уваги судом.

Крім того, вважаємо, що не скористання своїм правом на належне ознайомлення з умовами договору, не може свідчити про введення в оману позивача відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

На думку представника відповідача, свідчення позивача щодо введення в оману є лише способом ухилитись від взятих на себе зобов'язань та характеризує позивача, як недобросовісного клієнта, який має на меті відмовитись від правочину за будь-яку ціну.

В своїй позовній заяві Позивач зазначає, що на його думку умови договору фінансового лізингу є несправедливими в супереч ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», проте вважаємо, що позивачем належним чином не було мотивовано доцільність застосування до умов договору фінансового лізингу саме конкретних вимог даної статті Закону. Крім того, відповідно до Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», а також Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у разі визнання несправедливими окремих умов договору, не тягне за собою визнання всього договору недійсним, а лише окремих його положень.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

В зв'язку з тим, що діяльність з фінансового лізингу повністю визначена чинним законодавством України та контролюється Нацкомфінпослуг, укладений між сторонами договір відіграє значну, вирішальну роль у регулюванні правовідносин між сторонами. І саме в правочині максимально точно визначені всі його істотні умови, порядок укладення договору, права та обов'язки сторін і правові наслідки, які наступають після належного або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань. З аналізу умов чинного договору, не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивача, навпаки позивач не приймає до уваги той факт, що відповідач здійсню свою господарську діяльність та несе певні ризики, таким чином умовами договору побудовані таким чином, які максимально захищають права та інтереси не тільки Компанії, а і інших клієнтів компанії.

Отже, ЗУ «Про захист прав споживачів» взагалі не регулює відносини які склались між сторонами договору фінансового лізингу. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо порушенням відповідачем чинного законодавства України. Позивачем взагалі не приймається до уваги норми спеціальних законів, які регулюють такий вид діяльності, як фінансовий лізинг. Також, не враховано, що даний Закон «Про захист прав споживачів» не регулює правовідносини у сфері укладання, виконання, розірвання договорів фінансового лізингу.

Позивач вказує, що на його думку, умова договору про збільшення ціни товару ( п. 1.6. Договору ) є несправедливою. Проте, зазначаємо, що таке свідчення є безпідставним та таким яке не відповідає нормам законодавства. Зокрема, звертаємо увагу Суду, що відповідач в ніякому разі не змінює ціну товару, оскільки така функція належить виключно продавцям, виробникам та дилерам саме того товару, який бажає отримати лізингоодержувач. У відповідача ( лізингодавця ) наявний обов'язок придбати товар у свою власність саме за ту ціну, яка діє на момент купівлі товару, а оскільки Договором передбачено можливість сплачувати авансовий внесок протягом 12 місяців, то логічно припустити, що за такий період ціна може змінитись, а тому відповідач не має можливості придбати товар за ціною, яка діяла на момент підписання договору.

Таким чином, саме від лізингоодержувача та його фінансових можливостей залежить термін поставки Товару. Тобто лише після сплати лізингоодержувачем передбаченого авансового платежу в розмірі 50 %, у лізингодавця виникає обов'язок знайти та сплатити інші 50 % від вартості, придбати Предмет Договору, зареєструвати та застрахувати, та передати Предмет у право володіння та користування.

Отже, відповідач не має права в односторонньому прядку змінювати умови договору, в тому числі і ціну товару. Оскільки договір фінансового непрямого лізингу передбачає умову придбання товару у майбутньому, то лізингодавець зобов'язаний керуватись саме тими цінами, які диктують виробники та дилери, а також законодавство.

Крім того, всі лізингові платежі встановлені договором, закріплені відповідними формулами та чітко закріплені в додатках до Договору, які є його невід'ємною частиною та не підлягають зміні. Проте, умовами договору передбачені випадки, коли платежі можуть бути змінені, а саме у випадках не залежних від Лізингодавця.

Таким чином, по умовам договору лізингові платежі можуть бути змінені у деяких випадках, які не залежать від лізингодавця, проте у разі коли така зміна відбудеться, лізингодавець зобов'язаний повідомити про таку зміну лізингоодержувача та відповідно до ст. 8.15. Договору скласти відповідну додаткову угоду. Тим самим, сторони мають можливість обговорити нові виниклі обов'язки та у разі непогодження, прийти до належного компромісу.

Таким чином, сторони при укладені договору погодили відповідні лізингові платежі, що прямо передбачено ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», в тому числі і комісію за організацію договору, та погодили, що у разі односторонньої відмови лізингоодержувача від договору, лізингодавець комісію за організацію договору та частину сплаченого авансового платежу не повертає, що зараховується в якості штрафу за дострокове припинення цивільно-правового договору.

Таким чином, сторони взяли на себе певні зобов'язання та погодили певний вид забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань по договору, тобто штраф за дострокове розірвання договору саме лізингоодержувачем ( позивачем ), а не лізингодавцем (відповідачем).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України Зобов'язання має виконуватися належним

чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного

законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового

обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. '

Крім того, в своїй позовній заяві Позивач зазначає, що на його думку в підписаному ним договорі фінансового лізингу відсутні відомості про продавця товару та вважає, що умови пункту 1.4. Договору являється несправедливим. Проте, вважаємо, що такий висновок Позивач робить без належного ознайомлення як з самою угодою так і з чинним законодавством України. Умова договору яка б зазначала у кого саме буде купуватись товар Законом взагалі не передбачена, а тому дане ствердження є незаконним.

Дана умова на яку вказує Позивач є взагалі не суттєвою для договорів фінансового лізину та не вимагається законодавством. Лізингодавець вправі обирати на свій власний розсуд продавця обраного товару. У визначеннях Договору фінансового лізингу зазначено, що Продавець - означає юридичну чи фізичну особу-суб 'єкта підприємницької діяльності, найменування, адресу та реквізити якої зазначено в Акті приймання-передачі Предмета Лізингу, який є Предметом даного Договору.

Крім того, Продавець не може бути зазначеним в договорі фінансового лізингу з різних підстав, зокрема дана умова не є істотною для договорів фінансового лізингу, а також, Лізингодавець на момент укладення договору не може передбачити в якого саме продавця буде придбаний товар, оскільки саме від Лізингоодержувача залежить коли саме товар буде придбано, де саме забажає отримати товар та інше. Логічно припустити, що ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» укладає договори поставки та купівлі-продажу з тими продавцями у яких наявний конкретний товар та якомога ближче до місця проживання Лізингоодержувача.

Умовами договору чітко передбачено, що Лізингодавець зобов'язаний придбати обраний клієнтом товар та здійснити всі необхідні дії щодо його реєстрації та страхування, та лише тоді передати його у право користування та розпорядження Лізингоодержувачу. Очевидно, що ТОВ «Лізингова компанія «АвтоФінанс» співпрацює з різними продавцями та постачальниками, а тому намагається придбати бажаний товар в тому регіоні в якому проживає або знаходиться Лізингоодержувач та найкращої якості, оскільки Лізингодавець несе всю відповідальність перед Лізингоотримувачем за неї.

Щодо якості товару, дійсно, всі зобов'язання щодо належної якості може виконати та усунути лише продавець, оскільки Лізингодавець не має реальної технічної можливості усунути виниклі порушення, тому що не є виробником, а тому не може відповідати по гарантійних зобов'язаннях перед Лізингоотримувачем. Очевидно, що даний випадок стосується лише продавця товару, оскільки при купівлі будь-якого товару, покупцю надається гарантійний строк для усунення будь-яких виниклих недоліків, а також гадається сервісна книжка, яка також передається разом з товаром Лізингоотримувачу з іктом приймання-передачі Предмету Лізингу.

Отже, даний висновок взагалі є не зрозумілим та не підкріплений будь-якою іравовою нормою чинного законодавства, яка б вказувала на обґрунтованість такої шмоги зі сторони Позивача, а отже являється лише не доведеним припущенням.

Також, вважаємо, що позивач помилково приходить до висновку, що договором не іередбачено захисту його законних прав та інтересів, оскільки права та обов'язки як іізингодавця, так і лізингоодержувача, окрім договору, який містить в собі 14 самостійних юзділів, що регулюють різні за своїм змістом права та обов'язки сторін договору, ще ' скріплені в ст.ст. 10,11 ЗУ «Про фінансовий лізинг». Таким чином, навіть якщо ірипустити, що договором не врегульовано якусь конкретну ситуацію, яка може шникнути в процесі співпраці, сторони вправі керуватись не тільки умовами договору, а і юложеннями Закону.

Таким чином, наведені умови договору позивачем, що являються на його думку іесправедливими, повністю відповідають чинному законодавству України, зокрема ліеціальному Закону «Про фінансовий лізинг».

Між сторонами було погоджено усі істотні умови договору та встановлені идповідні лізингові платежі, які закріплені формулами в умовах договору та відображені і додатках до договору, які є його невід'ємною частиною. Лізингові платежі є зафіксовані, гіткі та умовами договору не передбачено будь-якої можливості для сторін зміни умов в односторонньому порядку, окрім випадків встановлених законом та лише після іідписання відповідної додаткової угоди ( ст. 8.8., 8.15. Договору).

Таким чином, даний договір не може бути визнаний недійсним лише з підстав іаперечення його дійсності однією зі сторін.

Таким чином, вважаємо позов ОСОБА_1 безпідставним га необгрунтованим, викладені в позові підстави визнання договору недійсним є гедоведеними та спростованими, а вимоги Закону, на які посилається позивач, є іереісрученими та такими, які трактуються на користь позивача, а отже позов має бути зідхилений.

Відповідно до ч. З ст. 61 ЦПК України Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної :или, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 6, 13, 202, 203, 208, 212, 525, 526, 546-549, 610, 629, 639, 806-809 ЦК України, ст.ст. 27, 31, 57, 58, 60, 128, 335, 338 ЦПК України

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» - про захист прав споживача залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.С. Яковлєва