Рішення № 55706669, 11.02.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/14156/15-ц

Провадження №2/263/304/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2016 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Турченка О.В., при секретарі Грачовій О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про тлумачення правочинності договору, стягнення заборгованості за договором найму житлового приміщення та визначення платежів,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду з даним позовом та в його обґрунтування вказують, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 є власником меблів та побутової техніки, що знаходиться у цій квартирі. 23.10.2014 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на прохання останньої був підписаний договір найму жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1, який заздалегідь був підготовлений агентом нерухомості. Проте у наступну зустріч відповідачка повідомила, що не може оплачувати найм квартири, оскільки є переселенцем з м. Донецька разом з дітьми та матірю. У звязку з цим позивачки дозволили їй жити у квартирі та користуватися всім майном безкоштовно. 09.09.2015 р. відповідачка разом із сімєю виїхала з квартири, залишивши її у незадовільному стані. Але пізніше вона звернулась до податкової інспекцією з вимогою, щоб з нібито сплаченої нею плати за найм квартири позивачка ОСОБА_2 сплатила відповідні податки. У звязку з цим позивачі змушені були звернутися до суду та просять визначити день, місяць, рік та суму з посиланням на первинні документи кожного платежу, здійсненого ОСОБА_3 на користь позивачів за користування квартирою та майном за період з 25.10.2014 р. до 09.09.2015 р., надати тлумачення щодо правочинності договору про найм квартири від 23.10.2014 р. та стягнути з відповідачки на користь ОСОБА_1 вартість користування квартирою із розрахунку 2000 грн. за місяць за період з 25.10.2014 р. до 09.09.2015 р. у розмірі 21051,61 грн.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала повністю та пояснила, що угода про безоплатний найм житла з відповідачкою була усна, вона лише повинна була сплачувати комунальні послуги. Але оскільки ОСОБА_3 звернулась до фіскальної служби, то вона й просить стягнути з неї плату за проживання, щоб мати змогу сплатити податки.

Позивачка ОСОБА_2 також підтримала свої позовні вимоги та пояснила, що цивільно-правові відносини з відповідачкою з самого початку були оформлені неправильно, тому вона й просить надати тлумачення саме правомірності укладеного договору найма житла.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала у повному обсязі та пояснила, що 23.10.2014 р. вона разом з помічником ріелтера зустрілась з позивачками в їх квартирі, де й підписали договір найма, не перевіряючи правовстановлюючі документи на квартиру, оскільки ОСОБА_2 запевнила, що квартира кредитна, а тому документів немає. Вона передала їй 2000 грн. в якості плати за місяць та 1000 грн. в якості застави у присутності ОСОБА_1, а 20.11.2014 р. передала другу частину застави 1000 грн. В подальшому вона передавала ОСОБА_2 гроші за квартиру у своїй машині або за місцем роботи останньої по 2000 грн. щомісячно, а також за комунальні послуги. Наприкінці серпня 2015 року вона попередила ОСОБА_2 про те, що буде виїжджати з квартири. 09.09.2015 р. вранці вона пішла на роботу та більше до квартири не змогла потрапити, оскільки позивачки змінили на вхідних дверях замки. У звязку з тим, що позивачки заборгували їй 2000 грн. внесеної застави та 791 грн. плати за квартиру за невикористані дні проживання у вересні 2015 року, вона звернулась з відповідною заявою до фіскальної служби, щоб вони сплатили з отриманого прибутку податки.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що наприкінці жовтня 2014 року, коли вона працювала ріелтором, то разом з ОСОБА_3 приїхала до квартири ОСОБА_2 і ОСОБА_1, де домовились з ними про щомісячну плату у розмірі 2000 грн. плюс застава, після чого вона заповнила договір найму, а ОСОБА_3 при неї передала ОСОБА_2 гроші в сумі 3000 грн.

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що наприкінці липня 2015 року він їздив разом з ОСОБА_3 по справах, біля магазину «Брусничка» до них вийшла ОСОБА_2, якій відповідачка передала 2000 грн. за квартиру, після чого вони розмовляли про сплату комунальних послуг.

Вислухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до укладеного 23.10.2014 р. договору найму житлового приміщення ОСОБА_2 здала для проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з оплатою 2000 грн. в місяць.

Також 25.10.2014 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписано акт прийому-передачі у безоплатне користування певних меблів, побутової техніки та домашніх речей.

Згідно ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Тобто тлумачення змісту правочину - це з'ясування автентичності волі і волевиявлення осіб, які вчинили правочин.

Але у даному випадку позивачі не просять розтлумачити ті чи інші положення договору найма житлового приміщення від 23.10.2014 р., а просять надати тлумачення суду щодо правомірності чи неправомірності його укладення, оскільки за їх твердженням (однак документально це не підтверджено) власником квартири є ОСОБА_1, а не ОСОБА_2

Такий висновок суд може зробити, зокрема, при розгляді спору між сторонами щодо визнання правочину дійсним чи недійсним в порядку §2 глави 16 розділу ІV книги першої ЦК України, проте такі позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заявлялись, а суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 вартості тимчасового користування квартирою суд зазначає, що відповідно до вимог статей 810, 811 та 820 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. При цьому договір найму житла укладається у письмовій формі, а розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.60 ЦПК України).

Оскільки ОСОБА_1 не надано суду правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1, які б свідчили про її право власності на неї, а також не надано відповідного договору найму цього житла у письмовій формі, укладеного безпосередньо між нею та ОСОБА_3, із зазначенням суттєвих умов, то її позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають через недоведеність.

Окрім того, статтею 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Також суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, але лише тим, що встановлений договором або законом.

У звязку з цим вимоги позивачів щодо визначення судом дня, місяця, року та суми з посиланням на первинні документи кожного платежу, здійсненого ОСОБА_3 на їх користь за користування квартирою та майном за період з 25.10.2014 р. до 09.09.2015 р., також не можуть бути задоволенні через невірно обраний ними спосіб судового захисту.

Таким чином, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволенню не підлягає у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 10, 11, 58-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про тлумачення правочинності договору, стягнення заборгованості за договором найму житлового приміщення та визначення платежів відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Турченко