Постанова № 55700315, 10.02.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7362/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 лютого 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання протиправними дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Єжова М.В. щодо складання та оформлення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 44546293 від 03 квітня 2015 року, а також скасування оскаржуваної постанови.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 29 вересня 2015 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2015 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до Європейського суду з прав людини через невиконання ухваленої на її користь постанови Радивилівського районного суду Рівненської області від 24.02.2011 року, яка набрала законної сили 09.06.2011 року, якою визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області щодо відмови у перерахунку позивачу її пенсії, а також зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області провести перерахунок та встановити розмір пенсії позивачу як інваліду ІІІ групи, виходячи із розміру пенсії, визначеного відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

31.12.2014 року Європейський суд з прав людини у справі «Штефан та інші проти України» ухвалив остаточне рішення, згідно з яким:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних органів, ухвалені на користь заявників, які залишаються такими, що підлягають виконанню, та виплатити по 2000 (дві тисячі) євро кожному із заявників або їх правонаступників, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватись заявникам на вищезазначені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

29.08.2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Єжовим М.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження за вище вказаним рішенням Європейського суду з прав людини, де боржником є Держава Україна, а стягувачем - позивач.

03.04.2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Єжовим М.В. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що вище вказане рішення суду виконано фактично у повному обсязі, відповідно до виконавчого документа, грошові кошти перераховані стягувачу платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 6380 від 25.092014 року у розмірі 33 375, 39 грн. (еквівалент 2000 євро), згідно з листом управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області № 2 022/07 від 15.12.2014 року боржником відповідно до резолютивної частини рішення національного суду виконано.

Згідно з листом управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області № 2022/07 від 15.12.2014 року, на виконання постанови державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Рівненській області Черпак М.Л. від 27.07.2011 року ВП № 27829352 щодо виконання в примусовому порядку виконавчого листа у справі №-а-108/11 повідомлено, що відповідно до розпорядження № 124402 від 27.07.2011 року управлінням Пенсійного фонду України в Радивилівському районі нараховані та включено у додаткові відомості кошти на виплату пенсії позивачу у січні 2012 року. До вказаного листа додано протокол про нарахування позивачу пенсії, згідно з яким, за розпорядженням № 124402 від 30.11.2011 року здійснено перерахунок із 01.12.2010 року по 09.06.2011 року.

Лист, на який у постанові про закінчення виконавчого провадження посилається відповідач, датується 21.07.2011 року, а розпорядження, відповідно до якого, нарахована пенсія позивачу у справі, - 30.11.2011 року. У той же час, позивач звернулася до Європейського суду з прав людини 14.12.2012 року, що видно із Додатку 1 до рішення Європейського суду з прав людини «Штефан та інші проти України». Самим же рішенням Європейського суду з прав людини, яке прийняте 31.07.2014 року, встановлено, що рішення ухвалені на користь заявників, не виконано у належний час, відповідальність за що несуть державні органи (п. 23 рішення).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання відповідача на вище вказані обставини як на доказ виконання рішення національного суду на користь позивача, є неприйнятними.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що ухвала Європейського суду з прав людини у справі «Великода проти України» та рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України» не скасовують встановленого обов'язку держави виконати рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого на корись позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

Пунктом 9 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Згідно положень статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи, Рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року у справі «Штефан та інші проти України» в частині виплати позивачу коштів (компенсації у розмірі 2000 Євро) виконано у повному обсязі, що не заперечувалося позивачем, а рішення національного суду - постанова Радивилівського районного суду Рівненської області від 24.02.2011 року, яка набрала законної сили 09.06.2011 року у справі № 2-а-108/11 не виконана в повному обсязі.

Отже, спірним питанням у даній справі є невиконання рішення національного суду від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-108/11 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ОСОБА_2 зверталася до Державної виконавчої служби України, треті особи: Пенсійний фонд України та управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Так, у справі № 826/1911/15 Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 31 березня 2015 року позов задовольнив повністю.

Визнав протиправною бездіяльність Державної виконавчої служби України в особі державного виконавця відділу примусового виконання рішень Єжова М.В. в частині виконання рішення національного органу - постанови Радивилівського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-108/11 щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області провести перерахунок та встановити розмір пенсії ОСОБА_2 як інваліду ІІІ групи, виходячи з розміру пенсії, зазначеного відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із 01 грудня 2010 року.

Зобов'язав Державну виконавчу службу України виконати рішення національного органу - постанову Радивилівського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-108/11 щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області провести перерахунок та встановити розмір пенсії ОСОБА_2 як інваліду ІІІ групи, виходячи з розміру пенсії, зазначеного відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із 01 грудня 2010 року.

Зобов'язав Державну виконавчу службу України вжити заходів щодо нарахування та стягнення з боржника у виконавчому провадженні ВП № 44546293 на користь ОСОБА_2, починаючи із дати закінчення тримісячного строку виконання рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2014 року № 36762/06 та до остаточного розрахунку на цю суму, простого відсотку (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме у період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Київський апеляційний адміністративний суд своєю постановою від 21 липня 2015 року апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнив. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2015 року - скасував та прийняв нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовив.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року було визначено, що рішення Європейського суду з прав людини у справі «Штефан та інші проти України», де одним із заявників є ОСОБА_2 та рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2011 року у справі № 2-а-108/11, виконано у повному обсязі, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та порушують норми матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доводи позивачки про те, що рішення Європейського суду з прав людини у справі «Штефан та інші проти України» в частині, яка стосується її, виконано не в повному обсязі, є необґрунтованим.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до резолютивної частини рішення національного суду, винесеного на користь заявниці передбачено лише здійснення перерахунку і встановлення розміру пенсії, а не її виплату як зазначає у своїй позовній заяві ОСОБА_2, що також підтверджується листом Пенсійного фонду України № 3432/09-10 від 17.12.2014 року, та листами управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області № 2022/07 від 15.12.2014 року та № 2067/07 від 18.12.2014 року, а також додатками до них. Про це повідомлялося стягувача також листом управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області № 1331/07 від 26.08.2014 року.

Суд апеляційної інстанції звертає ще увагу на наступне.

Законом України від 14 червня 2011 року № 3491- VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На виконання вимог Закону від 14 червня 2011 року № 3491-VI, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

Отже, в даному випадку застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до 23 липня 2011 року здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених наведеним законом, а з 23 липня 2011 року - у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року, норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України» на 2011 рік визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.

Таким чином, визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України, який постановами № 745 від 06.07.2011 року, № 1210 від 23.11.2011 року та від 28.12.2011 року № 1381 визначив розміри таких виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, починаючи з 23 липня 2011 року в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювався перерахунок та встановлювався розмір пенсії згідно із судовим рішенням національного суду.

Таким чином, Європейський суд з прав людини зазначив, що дія судового рішення, яким встановлено розмір пенсії, припиняється, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Єжова М.В. щодо складання та оформлення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 44546293 від 03 квітня 2015 року, а також скасування оскаржуваної постанови, є такими, що задоволенню не підлягають.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови були порушені норми чинного матеріального права, і як наслідок, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2015 року - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Старова Н.Е.

Файдюк В.В.