Постанова № 55700226, 10.02.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

10 лютого 2016 року 09:10 справа №826/15348/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Публічного акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Більшовик”

до

Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві

третя особа

Головне управління юстиції у місті Києві

про

визнання дій протиправними та скасування постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство “Науково-виробниче підприємство “Більшовик” (далі по тексту – позивач, ПАТ “НВП “Більшовик”) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить: 1) визнати дії посадових осіб Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві в частині винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2015 року №48114881 неправомірними та протиправними; 2) визнати постанову про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2015 року №48114991 нечинною та скасувати її.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/15348/15; залучено до участі в адміністративній справі Головне управління юстиції у місті Києві в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача; закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 11 січня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідач та третя особа своїх представників до суду не направили.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

16 липня 2015 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження ВП №48114991 з примусового виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору від 09 грудня 2014 року №45625361.

Позивач вважає, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві в рамках виконавчого провадження ВП №45625361 не здійснювалося жодних виконавчих дій, та позивачем добровільно виконано зобов’язання у виконавчому провадженні ВП №45625361, тому постанова від 16 липня 2015 року є недійсною, а дії старшого державного виконавця в частині видання постанови від 16 липня 2015 року є неправомірними, необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та загальної судової практики.

Відповідач залучив до матеріалів справи копії виконавчих проваджень ВП №48114991 та ВП №45625361 та заперечив проти позову.

Третя особа письмових пояснень до суду не надала.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред’явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулює Закон України “Про виконавче провадження.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини другої статті 25 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п’ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Частиною першою статті 27 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно статті 32 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України “Про виконавче провадження”, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

З аналізу вищезазначених норм законодавства Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі №924/205/13-г.

Судом встановлено, що постановою від 02 грудня 2014 року відкрито виконавче провадження ВП №45625361 з виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-71-25У від 07 жовтня 2014 року, якою постановлено позивачу самостійно виконати рішення суду в 7-ми денний строк з моменту винесення постанови та надати письмове підтвердження про виконання.

Матеріали виконавчого провадження містять докази направлення позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 грудня 2014 року ВП №45625361 рекомендованим листом 03 грудня 2014 року, проте відсутні докази отримання позивачем вищезазначеної постанови.

У зв’язку із відсутністю доказів виконання постанови від 02 грудня 2014 року у визначений в ній строк для добровільного виконання, 09 грудня 2014 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 620 848,10 грн.

19 травня 2015 року стягувач позивача за виконавчим провадженням №45625361 надіслав відповідачу лист, яким направив повідомлення про сплату позивачем боргу (недоїмки) від 13 травня 2015 року №5820-23.

З повідомлення від 13 травня 2015 року №5820-23 вбачається, що позивач повністю погасив борг у сумі 6208480,94 грн. відповідно до вимоги від 07 жовтня 2014 року №Ю-71-25У, стосовно примусового виконання якої відкрито виконавче провадження ВП №45625361.

Отже, вимога від 07 жовтня 2014 року виконана позивачем добровільно 13 травня 2014 року.

26 травня 2015 року постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві закінчено виконавче провадження ВП №45625361 на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України “Про виконавче провадження”.

16 липня 2015 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження ВП №48114991 з примусового виконання постанови про стягнення з позивача виконавчого збору від 09 грудня 2014 року ВП №45625361.

В матеріалах виконавчого провадження відсутні та до суду не надано докази того, що відповідачем вчинялися будь-які дії щодо примусового виконання рішення в рамках виконавчого провадження ВП №4562536 до моменту добровільного виконання позивачем вимоги від 07 жовтня 2014 року, отже, відповідачем винесено постанову від 16 липня 2015 року не дивлячись на добровільне виконання позивачем вимоги про сплату боргу без вчинення відповідачем жодних виконавчих дій.

Як уже зазначалося, аналіз норм Закону України “Про виконавче провадження” дає підстави стверджувати, що сплив строку на добровільне виконання на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору не є достатньою підставою для стягнення з позивача виконавчого збору, за умови якщо державним виконавцем не вчинялися дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Враховуючи викладене, на думку суду, постанова від 09 грудня 2014 року ВП №45625361 про стягнення з позивача виконавчого збору, як наслідок, і постанова від 16 липня 2015 року ВП №48114991 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови від 09 грудня 2014 року не відповідають вимогам Закону України “Про виконавче провадження”, є протиправними та мають бути скасовані.

Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов’язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов’язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваної постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Більшовик” у цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві в частині винесення оскаржуваної постанови, належить відмовити, оскільки вони пред’явлені до невизначеного кола осіб та фактично вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2015 року №48114881.

Частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача належить присудити здійснені ним витрати по сплаті судового збору відповідно до частини задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Більшовик” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві про відкриття виконавчого провадження від 16 липня 2015 року ВП №48114991.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства “Науково-виробниче підприємство “Більшовик” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 73,08 грн. (сімдесят три гривні вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко