Ухвала суду № 55700047, 22.01.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

22 січня 2016 року 810/4440/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву

Державної фінансової інспекції України

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпрофмед”

Державного підприємства “Укрмедпроектбуд”

про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Державна фінансова інспекція України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпрофмед”, Державного підприємства “Укрмедпроектбуд” про стягнення коштів у розмірі 4370814,60 грн. та зобов’язання вчинити певні дії.

Судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлено недоліки позовної заяви, у зв’язку з чим ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.09.2015 позовну заяву залишено без руху до 27.10.2015.

Оскільки позивачем у строк встановлений судом, не було усунуто недоліки позовної заяви суд ухвалою від 29.10.2015 постановив зазначений адміністративний позов повернути позивачу.

Вказану ухвалу суду позивач оскаржив, звернувшись до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2015 та направлено справу для продовження розгляду.

При цьому, у даному рішенні колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначила, що питання відшкодування матеріальної шкоди (збитків), яка, на думку позивача, завдана державі діями підконтрольної установи (не суб'єкта владних повноважень), носить приватноправовий зміст, а тому не може розглядатись та вирішуватись у порядку адміністративного судочинства. Такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства (в залежності від суб'єктного складу сторін).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочиства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про залишення позовної заяви без руху та в подальшому повернення позовної заяви замість відмови у відкритті провадження, чим порушив норми процесуального права.

Водночас, оскільки до компетенції апеляційного суду не відноситься вирішення питань про відмову у відкритті провадження у справі, тому справу направлено для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з’ясовує, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі та враховуючи висновки викладені колегією суддів апеляційної інстанції в ухвалі від 12.01.2016 у справі № 810/4440/15, судом встановлено, що адміністративний позов Державної фінансової інспекції України в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпрофмед” про стягнення в дохід Державного бюджету України коштів у сумі 4370814,60 грн. завищеної вартості будівельно-монтажних робіт по договорам № 2011/7 від 28.12.2011, № 2012/3 від 14.08.2012, № 2012/5 від 29.12.2012 та № 2013/7 від 31.12.2013 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з таких підстав.

Так, приписами пунктів 7, 8, 10, 13 статті 10 Закону України "Про основін засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надано наступні права:

- пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства

- порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства;

- звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;

- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Отже, органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Зазначені вимоги спрямовані на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині є обов'язковими до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Так, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначити їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналогічна правова позиція щодо меж компетенції органу державного фінансового контролю висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року, від 21 квітня 2015 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, № 21-96а15).

Згідно з частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до частини першої та пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Суб'єктом владних повноважень, за визначенням цього Кодексу, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу).

Із аналізу наведених процесуальних норм випливає, що для віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду визначальними є його публічно-правових характер та суб'єктний склад спірних правовідносин.

Проаналізувавши правовий зміст даного позову в частині позовних вимог до ТОВ "Укрпрофмед" про стягнення в дохід Державного бюджету України 4370814,60 грн., судом встановлено, що вимоги органу державного фінансового контролю заявлені з метою відшкодування збитків, завданих державі внаслідок дій підконтрольної установи (її посадових осіб), які цей орган вважає порушенням бюджетного, трудового та іншого законодавства. Так, заявник у позові вказує на виявлені збитки та їх розмір.

Відшкодування шкоди є формою цивільно-правової відповідальності та інститутом приватного права.

Так, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з положеннями частин першої - другої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Правилами статті 22 цього Кодексу передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, питання відшкодування матеріальної шкоди (збитків), які, на думку позивача, завдана державі діями підконтрольної установи (не суб'єкта владних повноважень), носить приватноправовий зміст, а тому не може розглядатись та вирішуватись у порядку адміністративного судочинства. Такий спір підлягає розгляду в порядку цивіьного чи господарського судочинства (в залежності від суб'єктного складу сторін).

Згідно п.1 ч.1 ст. 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного України, звернення до адміністративного суду з позовом, який не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог до ТОВ "Укрпрофмед" про стягнення 4370814,60 грн.

У свою чергу, позовна заява в частині позовних вимог до Державного підприємства "Укрмедпроект" про зобов'язання зменшити в обліку кредиторську заборгованість по розрахунках із ТОВ "Укпрофмед" на суму 1565040,12 підлгягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосується виконання підконтрольною установою вимог пункту 2 вимоги від 06.10.2014 № 03-14/832.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 109, статтями 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. У відкритті провадження у справі за позовом Державної фінансової інспекції України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед", Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпрофмед” про стягнення 4370814,60 грн., - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною третьою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Панова Г. В.