Ухвала суду № 55698008, 04.02.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2016 р.Справа № 820/11224/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

за участю представників сторін:

позивача - Літвінцева О.О.,

відповідача - Таран М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2015р. по справі № 820/11224/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "ГРАНД МАРИН" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 02.07.2015 року № 0000292202, №0000302202 та № 0000312202, від 28.08.2015 року № 0000392202.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2015р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" до Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 02.07.2015 року №0000292202, №0000302202 та № 0000312202, від 28.08.2015 року № 0000392202, прийняті щодо товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" .

Стягнуто з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі міста Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" (62370, Харківська область, смт. Солоницівка, вул. Потьомкіна, 18 А, код ЄДРПОУ: 31632468) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 58059,31 (п'ятдесят вісім тисяч п'ятдесят дев'ять) грн. 31 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2015р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Дергачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "ГРАНД МАРИН" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2013 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої 11.06.2015 р. був складений акт за № 701/20-11-22-01/3162468, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування ТОВ "Гранд Марин" за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р. встановлено їх завищення у сумі 6470075 грн., в т.ч. за 2013 р. у сумі 3753944 грн., 2014 р. у сумі 2716131 грн. за рахунок порушення п.44.1. ст.44, п. 138.2 ст. 138, п. 14.1.36 ст. 14. п. 138.4. ст. 138, п. 141.1 ст. 141, п. 14.1.27 ст. 14;

- перевіркою повноти визначення об'єкта оподаткування за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2014 р. встановлено його заниження у сумі 6470075 грн., в т.ч. за 2013 р. у сумі 3753944 грн., за 2014 р. у сумі 2716131 грн.;

- перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 31.12.2013 р. встановлено його заниження всього у сумі 713249 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування на 2716131 грн., за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р.;

- п.44.1 ст.44, ст.185, ст.186, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3. п. 198.6. ст. 198 ПКУ встановлено завищення за серпень 2014 року на суму 400 грн., в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2014 року в сумі 400 грн.;

- ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в частині несвоєчасного надходження на територію України та у власність підприємства імпортної продукції у розмірі 418.6 доларів США по імпортному контракту № МТ 01- від 05.12.2014 року - із затримкою на 14 календарних днів;

- в порушення п.п.1762 "б" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України перевіркою встановлено що у перевіряємому періоді підприємством були допущені помилки у податкових розрахунках за формою ІДФ, про що надійшли повідомлення з ЦБД ДРФО;

- відповідно до п.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки" № 436/95-ВР від 12.06.1995 р. за порушення вимог п. 2.8 глави 2, п. 3.5 глави 3, п.7.23 глави 7 Положення № 637 застосовуються штрафні (фінансові) санкції у вигляді штрафу:

- за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день, а саме: 130464,24*2=260928,48 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем стосовно позивача були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 02.07.2015 року №0000292202, №0000302202 та №0000312202, від 28.08.2015 року № 0000392202.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що оскаржувані рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірними.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 11.06.2015 р. № 701/20-11-22-01/3162468, підставами для висновку про порушення п. 2.8 глави 2 Положення № 637 стало те, що в ході перевірки перевіряючими було встановлено понадлімітний залишок готівки в касі Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" на загальну суму 130464,24 грн.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" від 15.12.2004 р. №637 (далі за текстом - Положення № 637), яким визначено певні вимоги щодо ведення таких операцій, зокрема:

2.10. Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).

Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси відомостях на виплату грошей (далі - видаткова відомість) (додаток 1).

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

3.9. Після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці за видатковими відомостями, касир зобов'язаний: здійснити відповідний запис у касовій книзі згідно з виписаним бухгалтерією видатковим касовим ордером на фактично видану суму за видатковою відомістю.

5.9. Готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

7.22. Під час перевірок з'ясовується те, як підприємство дотримується встановленого ліміту каси, строків і порядку здавання готівкової виручки. Крім того, має враховуватися те, що кошти, які одержані з каси банку або спрямовані з виручки на виплати, що належать до фонду оплати праці, можуть відповідно до пункту 2.10 цього Положення протягом трьох - п'яти робочих днів зберігатися в касі понад установлений ліміт каси.

7.24. У разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що у видаткових касових ордерах та відомостях на видачу коштів, видача готівки була підтверджена підписами належних отримувачів грошей, що знайшло своє відображення в акті та відповідає п.3.5 Положення №637.

Колегія судів зазначає, що оскільки гроші були призначені саме для виплати заробітної плати, то вони відповідно до п.2.10 та 7.22 Положення №637 не могли бути визначені як понадлімітні впродовж 3-х днів з 20 листопада., а як вбачається з акту перевірки розрахунок суми понадлімітних залишків зроблений перевіряючими за 2 та 3 дні відповідно, що суперечить приписам п. 7.24 Положення №637.

На підставі вищезазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що фактичного порушення норм з регулювання обігу готівки підприємство не було допущено.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 11.06.2015 р. № 701/20-11-22-01/3162468, підставами для висновку про порушення п.44.1 ст.44, ст.185, ст.186, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3. п. 198.6. ст. 198 ПКУ став висновок податкового органу про те, що ТОВ ВКФ "Союз СВ" не могло продати на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНД МАРИН" послуги, які нібито були придбані у ТОВ "ТБ "Імператив" в серпні 2014 р.

Відповідно до діючого податкового законодавства, платник податків при формуванні податкового кредиту, визначенні різниці між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, повинен був діяти у межах п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, дотримання ним вимог ст. 198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту з податку додану вартість, відсутні підстави для позбавлення платника податку права на податковий кредит. При цьому порушення контрагентами постачальника покупця податкового законодавства чи правил ведення фінансово- господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця товару (робіт, послуг) права на податковий кредит.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства щодо ведення фінансово-господарської діяльності.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту за операціями з постачальником товару, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, не має обов'язку в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит у разі виявлення порушення такими контрагентами правил створення підприємства, ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни. У разі якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення :ум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, що не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Колегія судів зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що усі вимоги законодавства позивачем виконано повному обсязі., на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, на момент фактичного виконання даних господарських відносин, на даний момент, контрагент Позивача, як юридична особа внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстрований платником податку на додану вартість, нараховував ПДВ, та згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК України виписував податкові накладні, які згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, є законною підставою для нормування податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що при проведенні перевірки не встановлено недобросовісність постачальника, та мети незаконного отримання податкових вигод.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Жодних доказів наявності порушень у контрагента ТОВ «ВКФ Союз СВ» код 52335642 не було виявлено.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 11.06.2015 р. № 701/20-11-22-01/3162468, перевіряючими зроблено висновок, про те, що сума витрат підприємства у загальному розмірі 6470075 грн. не пов'язана з його господарською діяльністю та складається із двох епізодів, а саме:

- продажем продукції власного виробництва за ціною, що нижче її собівартості у сумі 779 815,95 грн.;

- сплаті відсотків за договором позики з фінансовою установою (КУА) у розмірі, що більше, ніж середньостатистичні відсоткові ставки комерційних банків на загальну суму за весь період перевірки - 5 689 858,7 грн.

Колегія судів звертає увагу на те, що як вбачається з акту перевірки позивача для розрахунку сум завищення витрат у розмірі 154 639,9 грн., наведені дані (стор.9 Акту) щодо продажу готової продукції (човнів та комплектуючих до них) за вересень 2013 року, тоді як період перевірки, згідно з наказом від 07.04.2015 р. № 110 визначений з 01 жовтня 2013 по 31 грудня 2014 року.

Згідно з положеннями п. 3, 4 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. N 984 (далі - Порядок N984), акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

П.6.2. Порядку передбачено, що виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється.

Так, згідно п.83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Однак, викладені в акті перевірки судження відповідача не ґрунтуються на жодному з визначених ст. 83 Податкового кодексу України джерел.

Підпунктом 14.1.36 ПКУ визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, яка пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Так, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг із метою оподаткування слід розуміти витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до П(С)БО, що застосовуються в частині, яка не суперечить нормам ПКУ (пп. 14.1.228 ПКУ).

При цьому собівартість придбаних і реалізованих товарів формується за правилами п. 138.6 ПКУ (у редакції до 01.01.2015 р.)

Отже, чинний ПКУ пов'язує господарську діяльність з метою у вигляді саме доходу, а не прибутку. Згідно з підпунктом 14.1.27 ПКУ, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Водночас перелічені норми ПКУ не містять обмежень стосовно формування витрат на виготовлення чи придбання реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від їх реалізації. Також відсутня вимога коригувати витрати у випадку реалізації товарів (робіт, послуг) за ціною нижче собівартості. Тобто собівартість товарів (робіт, послуг) включають до витрат із метою визначення оподатковуваного прибутку в повному обсязі.

Отже, метою господарської діяльності є отримання саме доходу, а не прибутку. А доходом, як вже було зазначено, є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Колегія судів вказує на те, що актом перевірки підтверджуються дії позивача щодо отримання виручки від усіх наведених операцій та не зазначені приклади будь якого іншого використання (не господарського) готової продукції, отже з огляду на приписи норми прямої дії, той факт, що у результаті отримання виручки платник податку здійснює господарську діяльність, є доведеним.

Крім того, ПКУ жодним чином не визначена норма: не визнавати витрати за кожною окремою операцією залежно від її економічного ефекту.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що фінансова і податкова звітність ТОВ "ГРАНД МАРИН" свідчать про отримання валового прибутку (різниці між ціною продажу без податків та собівартістю) від здійснення основної операційної діяльності в цілому за перевірені податкові періоди: - 5,65 млн. грн. за 2013 рік та -10,08 млн. грн. за 2014 рік.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ТОВ "ГРАНД МАРИН" відповідно до укладених з ЗАТ "Компанія з управління активами "Славутич-Інвест" - код ЄДРПОУ 23848885, яка діє в інтересах та за рахунок активів Пайовою венчурного інвестиційного фонду "ОВ-інвест" (код ЄДРІСІ 233747) (ліцензія ДКЦПФР на здійснення професійної діяльності з управління активами інститутів спільного інвестування АВ 534038 від 10.06.2010 р.) договорів позики у загальній сумі 8 998 260 грн. (в тому числі: за договором від 13.07.2009 р. №56/09/СВ в сумі 6 000 000 грн., за договором від 16.04.2010 р. №20/10/ ОВ в сумі 2 998 260 грн.) отримав на розрахунковий рахунок гроші для поповнення обігових коштів та за весь перевіряємий період нараховував та сплачував відсотки за право користування позикою в розмірі 40% річних.

Зазначені витрати виключені перевіркою зі складу витрат у повному обсязі.

Посилання відповідача у якості обґрунтування правомірності такого виключення на обов'язковість отримання відповідних доходів є безпідставими, оскільки не підтверджені фактичними вимогами ПКУ до цих витрат.

Крім того, не відповідають економічним критеріям "фінансових витрат", до яких законодавець у П(с)БО 31 відніс відсотки для цілей бухгалтерського обліку, на якому базується і податкова звітність, та наголосив, що такі витрати враховуються у періоді їх визнання (п.4) та жодним чином не залежать від наявності та розміру будь яких доходів діяльності.

Так, особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями наведені статтею 141 ПКУ.

141.1. До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Зазначена норма встановлює загальне правило, за яким проценти відносяться до складу витрат, якщо такі нарахування здійснюються у ході звичайної діяльності.

Ця стаття не проводить різницю між видами процентів (за кредитно-депозитними операціями чи за цінними паперами), а також не обмежує право на витрати метою одержання відповідного кредиту. Якщо кредит одержаний на покупку цінних паперів або на поповнення оборотних коштів, то проценти за таким кредитам будуть відноситись до складу витрат так само, як і проценти за іншими категоріями кредитів.

Єдиною підставою, з якою п. 141.1 пов'язує обмеження права на збільшення витрат, є залучення кредиту з метою придбання кваліфікаційного активу. Але таке обмеження виникає лише в тому випадку, якщо платник податку прийняв рішення відносити проценти до собівартості кваліфікаційного активу (який потребує значного часу для виготовлення) в бухгалтерському обліку.

П. 141.2 Встановлює додаткові обмеження щодо формування витрат у вигляді процентів для платників податків, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів). Обмеженням охоплюються не всі проценти, що нараховуються (сплачуються) такими особами, а лише ті проценти, які сплачуються на користь таких нерезидентів.

Перевіркою не встановлено наявності у підприємства будь якої з наведених підстав для обмеження врахування відсотків у складі витрат діяльності.

Не може бути прийнятим і посилання на інші розміри відсоткових ставок, оскільки по-перше: в періоді, що перевірявся вже не була чинною норма щодо обґрунтування "звичайних" цін, а по-друге: зняті всі 100% нарахованих витрат по обслуговуванню зайомних коштів, а не якась розрахункова сума, що перевищує наведені у акті відсоткові ставки.

На підставі вищезазначеного, колегія судів вважає, що неврахування відповідачем витрат діяльності підприємства у вигляді відсотків на загальну суму 5 689 858,7 грн. суперечить приписам ст.20 ПКУ.

Згідно зі ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються зокрема із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з положеннями цього Кодексу. Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8. ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п.п.139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, у п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При судовому розгляді встановлено, що укладені між позивачем та вищезазначеними контрагентами правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскаржені та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання умов вищезазначених договорів підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, бухгалтерської та податкової звітності, які виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дається поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

В даному випадку позивачем такі документи в повному обсязі були надані до перевірки. При цьому відповідна сторона жодних зауважень до них не мала. А від так, суд не має підстав піддавати сумніву реальність вчинення позивачем господарських операцій в періоді, що перевірявся.

Щодо твердження представника відповідача на незаконність договорів позик від 13.07.2009 р. та від 16.04.2010 р., укладених позивачем, то вони є безпідставними, оскільки період, який охоплювався перевіркою це з 01.10.2013 р. по 31.12.2014 р., тобто дані правочини вже були предметом перевірки податковим органом, зауважень до яких останній не мав.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2015р. по справі № 820/11224/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В. Повний текст ухвали виготовлений 09.02.2016 р.