Постанова № 55697556, 11.02.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2016 р. Справа № 902/1535/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - Шустова М.В. довіреність № 350/153/864/пс від 30.12.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини А 0215 на рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2015 у справі № 902/1535/15 (суддя Мельник П.А.)

за позовом Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (вул.Рябошапка, 25, м.Конотоп, Сумська область, 41601)

до Військової частини А 0215 (вул.Червоноармійська, 105, м.Вінниця - 7, 21007)

про стягнення 498165,39 грн. інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.12.2015 у справі № 902/1535/15 (суддя Мельник П.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини А 0215 на користь Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" 498165,39 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання та 7472,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням і вважаючи його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2015 у справі № 902/1535/15 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

На думку скаржника, судом не враховано специфіку здійснення платежів розпорядниками бюджетних коштів. Також, скаржник стверджує, що оплата не проведена у зв'язку із тим, що в першу чергу Головним управлінням Державної Казначейської служби України у Вінницькій області здійснювалось виконання захищених статтей видатків.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на невідповідність викладених у ній доводів фактичним обставинам справи і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, як законне і обгрунтоване (вх. №3441/16 від 05.02.2016).

Спростовуючи доводи апелянта, зазначає, що відповідно до п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження у складі колегії: головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. та призначено до розгляду на 11.02.2016.

08.02.2016 на адресу суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника (вх. № 3519/16).

В засіданні суду апеляційної інстанції 11.02.2016 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених у ній, просить суд апеляційну скаргу задоволити.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка в судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутності осіб, що не з'явились.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.08.2012 між Державним підприємством "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (Виконавець) та Військовою частиною А0215 Міністерства оборони України (Замовник) був укладений договір про закупівлю послуг за державні кошти №164/12 (Договір), відповідно до положень якого (п.1.1, п.1.2) Виконавець зобов'язується надати у 2012 році послуги з технічного обслуговування, ремонту і модернізації літальних апаратів та авіаційних двигунів, код 35.30.9 - згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК016-97 - а саме: капітальний ремонт вертольоту типу Мі-8 (Послуги), а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Відповідно до п.3.1 Договору сума договору становить 9504480,00 грн.

Термін надання Послуг визначений п.5.1 Договору - до 30.11.2012.

Додатковою Угодою №1 від 26.11.2012 до Договору, зокрема, змінено термін надання послуг - до 27.12.2012.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання, визначені даним Договором, що підтверджується Актом № 77 приймання (етапу) Послуг, затвердженого 24.12.2012 та приймально-здавальним актом від 20.12.2012.

Відповідно до п.п. 6.1.1 п.6.1 Договору Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані Послуги.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Вінницької області від 12.12.2013 у справі №902/1533/13 з відповідача на користь позивача стягнуто 9408747,71 грн. боргу.

30.12.2013 на виконання вищезазначеного рішення господарським судом видано наказ.

Наказ господарського суду Вінницької області № 902/1533/13 добровільно виконано відповідачем 29.04.2014.

Позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань, а саме по 28.04.2014 включно, у зв'язку з чим Державне підприємство "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом у даній справі до Військової частини А 0215 про стягнення 498165,39 грн. інфляційних втрат від простроченої суми грошового зобов'язання за період з 01.01.2014 по 30.04.2014.

Судом першої інстанції задоволено позовні вимоги Державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судовим рішенням у справі № 902/1533/13 встановлено неналежне виконання Військовою частиною А 0215 Міністерства оборони України умов договору про закупівлю послуг за державні кошти від 15.08.2012 № 164/12 в частині своєчасної оплати за отримані послуги у сумі 9408747,71 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.7 "Стягнення інфляційних нарахувань і відсотків річних після прийняття судового рішення" постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідна правова позиція неодноразово викладалася і в судових рішеннях Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 20.12.2010 у справі № 3-57гс10; від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11; від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11; від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11; від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11.

За результатами перерахунку, здійсненого апеляційним господарським судом до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 498165,39 грн.

Посилання відповідача щодо відсутності вини, як підстави для звільнення від відповідальності колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 статті 218 господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 року № 01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів"" за змістом частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15.05.2012 року № 11/446).

Крім цього, колегія суддів зазначає, що інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності, а не штрафними санкціями, про що Верховний Суд України висловив свою правову позицію у постанові від 17.10.2011 у справі № 6-42цс11.

Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2015 у справі № 902/1535/15 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2015 у справі № 902/1535/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини А 0215 без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 902/1535/15 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.