Рішення № 55697206, 11.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/137/16 Справа № 190/10/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Митошоп В. М. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Кочкової Н.О., Григорченка Е.І.

за участю секретаря - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів - задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 - 3 850 грн. в рахунок сплати процентів за користування сумою позики, 55 000 грн. в рахунок сплати трьох відсотків річних від простроченої суми зобов'язання, 589 грн. в рахунок сплаченого судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення фінансових втрат від курсової різниці та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача 3066,45 грн. фінансових втрат від курсової різниці за договором позики від 17 листопада 2008р. Змінити рішення в частині стягнення 3850,00 грн. процентів за користування позиченими грошима, стягнувши з відповідача 8000,00 грн. та в частині стягнення судового збору, стягнувши з відповідача судовий збір в розмірі 661 грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення, відповідно до п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 жовтня 2013 року рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська солідарно стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 1000 грн., а також з ОСОБА_5 стягнуто на користь ОСОБА_4, суму боргу 198737 грн. 50 коп., індекс інфляції у розмірі 51532,28 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 17477,03 грн. що нараховані станом на день подачі позову - 28 грудня 2011 р. та судовий збір в розмірі 2499,27 грн., а всього 270 246,08 грн.

10 грудня 2013 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області змінено рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2013 року, яким позивачу відмовлено в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача індексу інфляції враховуючи те, що ОСОБА_7 зобов'язався повернути суму боргу у гривнях в еквіваленті 25 000 доларів США, зменшено судові витрати з 2499,27 грн. до 2187 грн. та зменшено загальну суму заборгованості до 218401 грн. 53 коп.

Апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено, що 17 листопада 2008 р. ОСОБА_7 взяв у ОСОБА_4 в борг грошову суму еквівалентну 25 000 доларів США і зобов'язався її повернути до 31 грудня 2008 р., позов до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська подано 28 грудня 2011 року.

Згідно копії постанови про закінчення виконавчого провадження від 05 червня 2015р. та відкриття провадження від 15 червня 2015року ОСОБА_7 не виконав рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 жовтня 2013 року та Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2013 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що у судовому засіданні знайшло своє підтвердження факт боргових зобов'язань та не виконання відповідачем умов договору позики від 17 листопада 2008 року та неповернення боргу в зазначений термін, а також невиконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2013т року.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення суми фінансових витрат від курсової різниці суд першої інстанції, послався на те, що позивач реалізував своє право на захист, шляхом подачі позову щодо стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами в період прострочення невиконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. І ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівня облікової ставки Національного банку України.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем), у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст..625 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у стягненні фінансових втрат від курсової різниці, оскільки рішення з приводу стягнення основної суми боргу вже ухвалене та є чинним. Доводи апеляційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3850,00 грн. - процентів за користування позиченими грошима, то колегія суддів частково погоджується сдоводами апелянта, який просив стягнути з відповідача 8000,00 грн., враховуючи період з 01.01.2009 р. по 29.03.2015 р., оскільки таке нарахування повинно проводитися з часу ухвалення попереднього рішення, тобто з 30.10.2013 р. по 29.03.2015 р. та сума складає 7511 грн. Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні відповідно до даного рішення.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки відсутні підстави, передбачені ст.309 ЦПК для його зімни або скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 процентів за користування грошима змінити, збільшити суму, що стягується з 3850,00 грн. до 7511 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: