Постанова № 55696444, 09.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2016 р. Справа№ 910/27650/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" на рішення господарського суду міста Києва від 15.15.2015 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія

"Інгосстрах"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з

додатковою відповідальністю "Глобус"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про стягнення 8721, 36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.15.2015 по справі №910/27650/15 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" 8721 грн. 36 коп. - страхового відшкодування та 1218 грн. 00 коп. - судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 09.02.2016.

Представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання 09.02.2016 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представники позивача, відповідача та третьої особи про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників позивача, відповідача та третьої особи.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

24 жовтня 2013 року між позивачем (страховик) та ПАТ "КБ "ПриватБанк" (страхувальник, вигодонабувач) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № SUH0CPS-139W006 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивачем застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням наземного транспортного засобу автомобіля "Peugeot 408", реєстраційний номер НОМЕР_1, від страхових ризиків.

Місцевим господарським судом встановлено, що 08.08.2014 трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю вищезазначеного автомобіля та автомобіля "ВАЗ 21114 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, в результаті якої транспортні засоби одержали механічні пошкодження.

Відповідно до постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 27.08.2014 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, що спричинило вищезгадану дорожньо-транспортну пригоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на підставі страхового акту №И-2045 від 22.08.2014 та звіту № 308 від14.08.2014, виплатив страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 9221,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3858 від 26.08.2014.

Місцевим господарським судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність страхувальника наземного транспортного засобу "ВАЗ 21114 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована відповідачем.

23 вересня 2015 року позивач звернувся до відповідача з Претензією № 23-09/02-01 від 23.09.2015 про сплату виплаченого страхового відшкодування.

Листом № 4220-ВРСВ від 08.10.2015 відповідач відмовив позивачу у здійсненні страхового відшкодування, в зв'язку порушенням останнім вимог ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме: протягом одного року з моменту ДТП не подано заяви про страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з п. 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Статтею 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до п. 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Згідно з п. 36.4. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

Відповідно до Полісу серії АС № 3181878 розмір франшизи становить 500,00 грн., в зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 8721, 36 грн.

Доводи апелянта, що позивачем не дотримано вимог ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки останнім не повідомлено протягом року відповідача про настання страхового випадку, колегією суддів визнано безпідставними з огляду на наступне.

В даному випадку спірні регресні правовідносини між страховими компаніями не регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Вказаною вище статтею встановлено підстави для відмови страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у виплаті страхового відшкодування, в разі невиконання потерпілою особою своїх обов'язків, що не можна ототожнювати з обов'язками страховика у правовідносинах регресного відшкодування.

Колегія суддів звертає увагу, що страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 № 3-38гс12 по справі № 23/279.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, позивач може реалізувати своє право, передбачене ст. 993 ЦК України, шляхом безпосереднього подання позову до суду протягом трьох років від дня виконання основного зобов'язання за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів.

Наведене також узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах від 24.03.2014 по справі №910/19632/13, від 29.04.2014 по справі №910/21529/13 та від 18.11.2014 по справі №910/5802/14.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.15.2015.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.15.2015 по справі №910/27650/15 - без змін.

Матеріали справи №910/27650/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна