Рішення № 55696317, 08.02.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 лютого 2016 р. Справа № 918/717/13

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали справи

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - Підприємець)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" (надалі - Товариство)

про стягнення 829 308 грн. 40 коп.

за зустрічним позовом

Товариства (відповідач за первісним позовом) до Підприємця (позивач за первісним позовом)

про визнання недійсним договору підряду від 16 квітня 2011 року.

В засіданні приймали участь:

від позивача (за первісним позовом): ОСОБА_2 за довіреністю від 20 липня 2015 року № б/н;

від відповідача (за первісним позовом): не з'явився.

В судовому засіданні 8 лютого 2016 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Підприємець звернувся до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Товариства заборгованості за укладеним між сторонами договором підряду від 16 квітня 2011 року в сумі 829 308 грн. 40 коп.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 18 травня 2013 року (суддя Романюк Р.В.) порушено провадження у справі № 918/717/13 та призначено її до розгляду.

Ухвалою суду від 26 червня 2013 року у даній справі затверджено укладену між сторонами мирову угоду, у зв'язку з чим провадження у справі було припинено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2015 року апеляційну скаргу Товариства на вищезазначену ухвалу місцевого господарського суду у цій справі задоволено, ухвалу господарського суду Рівненської області від 26 червня 2013 року скасовано, а справу № 918/717/13 направлено до господарського суду Рівненської області для розгляду.

За результатами проведеного автоматичного розподілу справа передана судді Торчинюку В.Г.

Ухвалою суду від 17 листопада 2015 року справу № 918/717/13 було прийнято до провадження суддею Торчинюком В.Г. та призначено її до слухання у судовому засіданні на 1 грудня 2015 року.

Слід також зазначити, що в процесі розгляду справи через канцелярію суду надійшла заява Підприємця, в якій останній в порядку статей 66, 67 ГПК України з метою забезпечення позову просив суд заборонити Товариству вчиняти певні дії, а саме: відчужувати та розпоряджатися іншим чином нерухомим майном відповідача - цехом по переробці каменю, що знаходиться за адресою: місто Костопіль, вулиця Фабрична, 2-К.

Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З аналізу вказаної норми вбачається, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову".

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами необхідності вжиття заходів до забезпечення пред'явленого ним позову, суд дійшов висновку про те, що вищезазначена заява є необґрунтованою, у зв'язку з чим в її задоволенні слід відмовити.

1 грудня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав зустрічну позовну заяву від 30 листопада 2015 року № 30/11 (т. 2, а.с. 8-11), в якій просив суд прийняти цю заяву до спільного розгляду з позовом Підприємця та визнати недійсним договір підряду від 16 квітня 2011 року, укладений між Товариством та Підприємцем, у зв'язку з відсутністю в останнього відповідної ліцензії на здійснення підприємницької діяльності по проведенню спірних будівельних та монтажних робіт, виконаних за цією угодою.

Ухвалою суду від 1 грудня 2015 року зустрічну позовну заяву Товариства прийнято для спільного розгляду з первісним позовом Підприємця.

У той же час у судовому засіданні 1 грудня 2015 року оголошено перерву до 22 грудня 2015 року.

Слід також зазначити, що 1 грудня 2015 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Рівненського апеляційного господарського суду надійшов супровідний лист від 26 листопада 2015 року № 01-26/918/717/13/6783/15, в якому останній повідомляє, що до суду апеляційної інстанції надійшла касаційна скарга первісного позивача на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2015 року у справі № 918/717/13, у зв'язку з чим просить терміново надіслати всі матеріали справи для подальшого скерування до Вищого господарського суду України в порядку статті 109 ГПК України.

Ухвалою суду від 2 грудня 2015 року провадження у справі № 918/717/13 зупинено до закінчення розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги Підприємця на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2015 року № 918/717/13.

Водночас ухвалою Вищого господарського суду України від 18 грудня 2015 року касаційну скаргу було повернуто Підприємцю, а матеріали справи направлено до господарського суду Рівненської області.

Ухвалою суду від 5 січня 2016 року провадження у справі № 918/717/13 поновлено з 19 січня 2016 року та призначено судове засідання на ту ж дату.

5 січня 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від уповноваженого представника позивача за первісним позовом надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (т. 2, а.с. 43-45), в якій останній просив суд стягнути з Товариства на користь первісного позивача заборгованість у розмірі 1 928 905 грн. 29 коп., з яких: 1 032 172 грн. 87 коп. - основна сума боргу, 82 550 грн. 89 коп. - три проценти річних, 814 181 грн. 53 коп. - інфляційні збитки. Крім того, первісний позивач просив суд відстрочити сплату судового збору на строк не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі, або звільнити його від сплати судового збору через складний майновий стан останнього.

Ухвалою суду від 19 січня 2016 року вищенаведена заява про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду, а сплату судового збору за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог відстрочено до 8 лютого 2016 року.

У той же час суд дійшов висновку про те, що заява Підприємця про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення з первісного відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Судом встановлено, що в прохальній частині позовної заяви Підприємця були відсутні вимоги про стягнення з Товариства трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне проведення розрахунків за спірною угодою. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що заявлені до стягнення суми зазначених компенсаційних виплат за своєю правовою природою є новими позовними вимогами, які не можуть бути розглянуті судом в рамках справи № 918/717/13 з огляду на вищенаведені положення.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова).

8 лютого 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник первісного позивача подав відзив на зустрічну позовну заяву від 5 лютого 2016 року (т. 2, а.с. 69-71), в якому просив суд відмовити Товариству в задоволенні його зустрічних позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю. Крім того, у даному відзиві Підприємець просив суд застосувати до вимог Товариства строк позовної давності.

Слід також зазначити, що 8 лютого 2016 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник первісного позивача також подав заяву від 8 лютого 2016 року (т. 2, а.с. 72), до якої були долучені докази сплати Підприємцем судового збору у встановленому порядку і розмірі за подання до суду вищенаведеної заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 73).

У судовому засіданні 8 лютого 2016 року представник Підприємця первісні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, та заперечив проти зустрічного позову.

Товариство явку свого уповноваженого представника у дане судове засідання не забезпечило, проте надіслало клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. В обґрунтування даного клопотання первісний відповідач посилався на зайнятість його представника в іншому судовому засіданні та перебування іншого його представника на лікарняному.

Однак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зі змісту даної норми вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника з урахуванням обставин конкретної справи можуть бути відхилені виходячи з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1-5 статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.2 Постанови.

Водночас явка представника Товариства у судове засідання обов'язковою не визнавалась. Крім того, розгляд даної справи вже неодноразово відкладався.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Частиною 3 даної статті передбачено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Проте ні Підприємцем, ні Товариством не було подано суду відповідного клопотання про продовження строку розгляду даного спору. У той же час чергове відкладення розгляду справи може спричинити до виходу за межі встановленого частиною 1 статті 69 ГПК України граничного строку, передбаченого для вирішення цього спору.

За таких обставин, беручи до уваги те, що первісному відповідачу надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи інших представників, для висловлення своєї правової позиції по суті спору, подання письмових пояснень та додаткових документів, а також зважаючи, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення спору, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Товариства про відкладення розгляду справи та необхідність розгляду даної справи відповідно до статті 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами без участі представника первісного відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника Підприємця, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2011 року між Товариством та Підприємцем був укладений договір підряду (надалі - Договір), за умовами якого останній зобов'язався за дорученням Товариства на свій власний ризик виконати передбачені цієї угодою роботи, а первісний відповідач - прийняти ці роботи та оплатити їх вартість (т. 1, а.с. 9-10).

Вказаний правочин підписаний первісним позивачем та уповноваженим представником Товариства, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Згідно з пунктом 2 Договору підрядник виконує будівельно-монтажні роботи за адресою: місто Костопіль, вулиця Фабрична, 2-К, а саме: ремонт покрівлі, облаштування промплощадки, виконання електромонтажних робіт для підключення обладнання, виконання освітлення цеху, бетонування підлоги та виконання фундаментів під виробниче обладнання, встановлення вікон та виконання інших робіт для забезпечення роботи виробничого цеху.

Відповідно до пункту 3.1 цієї угоди роботи, що є предметом Договору, виконуються відповідно до діючих будівельних норм та стандартів.

Кількісні характеристики предмету підряду визначаються кошторисною документацією (пункт 3.2 Договору).

За змістом пункту 5.1 Договору вартість та витрати по виконанню робіт визначаються згідно з приблизним кошторисом (Додаток № 1 до Договору).

Вартість робіт за даним Договором вказана без урахування ПДВ (пункт 5.6 Договору).

Згідно з пунктами 7.1-7.3 Договору повний розрахунок за проведені роботи здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахування на рахунок підрядника грошових коштів протягом 10-ти днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт.

Відповідно до пункту 10.1 Договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом по формі КБ-2в протягом 10-ти днів з моменту повідомлення замовника про готовність предмету підряду до приймання.

За пунктом 12.1 Договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання.

З матеріалів справи вбачається, що предметом зустрічного позову є вимога Товариства про визнання недійсним вищенаведеного Договору підряду від 16 квітня 2011 року.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач за зустрічним позовом послався на те, що на час виконання спірних підрядних будівельно-монтажних робіт у Підприємця всупереч вимогам частини 3 статті 827 ЦК України була відсутня відповідна ліцензія на здійснення такого виду робіт.

Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За частиною 1 статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Приписами частини 2 статті 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) встановлено, що дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання.

Суб'єктом господарювання у розумінні даного Закону є, зокрема, фізична особа-підприємець.

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню (частина 3 статті 3 Закону у вищезазначеній редакції).

За частиною 3 статті 837 ЦК України для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

Пунктом 11 частини 1 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) встановлено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає, зокрема, будівельна діяльність.

Згідно з пунктом 1.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України 27 січня 2009 року № 47 (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) господарська діяльність у будівництві, пов'язана із створенням об'єктів архітектури, підлягає ліцензуванню у порядку, визначеному законодавством, за такими видами, як, зокрема, будівельні та монтажні роботи.

Ці Ліцензійні умови є обов'язковими для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які виконують роботи, пов'язані із створенням об'єктів архітектури, відповідно до Переліку робіт провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (пункт 1.4 вищезазначених Умов).

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів вбачається, що зайняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню, без виданої у встановленому законом порядку ліцензії, є незаконним. Відтак, укладені суб'єктами господарювання договори без відповідної ліцензії, спрямовані на здійснення такої діяльності, суперечать законодавчим приписам.

За змістом статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

У пункті 3.6 цієї постанови також зазначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним.

Ліцензія є необхідною для здійснення деяких видів господарської діяльності, зазначених у статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", а також у випадках, визначених Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" тощо.

Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні.

За таких обставин, враховуючи відсутність у Підприємця відповідної ліцензії на здійснення спірних будівельно-монтажних робіт на час укладення між сторонами договору підряду від 16 квітня 2011 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією відомостей з офіційного сайту Державної архітектурно-будівельної інспекції України (т. 2, а.с. 19), суд дійшов висновку про обґрунтованість зустрічних вимог Товариства до Підприємця про визнання вищенаведеного правочину недійсним.

У той же час, як було зазначено вище, у відзиві на зустрічну позовну заяву від 5 лютого 2016 року Підприємець просив суд застосувати до вимог Товариства строк позовної давності.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Слід зазначити, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

З огляду на положення спірного договору, а також враховуючи дату його укладення, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності щодо вищезазначених вимог Товариства слід обраховувати з 16 квітня 2011 року, тобто з моменту укладення цього правочину.

Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог Товариства до Підприємця про визнання недійсним спірного договору сплив 16 квітня 2014 року.

У той же час судом встановлено, що зустрічна позовна заява Товариства до Підприємця про визнання недійсним договору підряду від 16 квітня 2011 року датована 30 листопада 2015 року. Вказана зустрічна позовна заява надійшла до господарського суду Рівненської області 1 грудня 2015 року, що підтверджується відбитком вхідного штампу відділу канцелярії та документального забезпечення суду, проставленим на першій сторінці цієї заяви (т. 2, а.с. 8). Відтак, зважаючи на те, що Товариство звернулося за захистом свого порушеного права лише у грудні 2015 року, суд дійшов висновку про те, що таке звернення було здійснено з пропуском встановленого законом трирічного строку на звернення до суду.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, зважаючи на заявлену Підприємцем вимогу про застосування судом строку позовної давності до зустрічних вимог Товариства, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску первісним відповідачем цього строку, суд дійшов висновку про необхідність відмови Товариству у задоволенні його зустрічних позовних вимог.

Водночас, як було зазначено вище, за умовами спірного договору роботи, що є предметом Договору, виконуються відповідно до діючих будівельних норм та стандартів. Кількісні характеристики предмету підряду визначаються кошторисною документацією. Вартість та витрати по виконанню робіт визначаються згідно з приблизним кошторисом та вказується без урахування ПДВ.

Повний розрахунок за проведені роботи здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахування на рахунок підрядника грошових коштів протягом 10-ти днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт

У матеріалах справи наявні копії підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої їх печатками договірної ціни, якою передбачено, що вартість спірних підрядних робіт становить 2 102 864 грн. 47 коп., а також довідок про вартість виконаних протягом травня-вересня 2011 року будівельних робіт (т. 1, а.с. 11, 33-37).

Судом встановлено, що позивач протягом травня-вересня 2011 року в повному обсязі виконав обумовлені в спірній угоді роботи, що підтверджується наданими Підприємцем актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в на загальну суму 2 102 864 грн. 47 коп. (т. 1, а.с. 38-49), а також вищезазначеними довідками про вартість виконаних будівельних робіт (т. 1, а.с. 33-37). Вказані документи підписані Підприємцем та уповноваженим представником Товариства, а також скріплені печатками цих суб'єктів господарювання.

Про належне виконання первісним позивачем своїх зобов'язань за договором підряду від 16 квітня 2011 року також свідчить відсутність з боку первісного відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов даної угоди.

Крім того, судом встановлено, що 3 січня 2012 року між Підприємцем та Товариством був укладений договір про розстрочення платежу, за умовами якого первісний відповідач зобов'язався повністю погасити вищезазначену суму заборгованості перед первісним позивачем у розмірі 2 102 864 грн. 47 коп., яка виникла на підставі укладеного між сторонами договору підряду від 16 квітня 2011 року (т. 1, а.с. 51).

Даний правочин підписаний первісним позивачем та уповноваженим представником Товариства, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

У пункті 2.1 вказаного договору сторони погодили графік погашення заборгованості, відповідно до якого первісний відповідач зобов'язався сплатити дану суму грошових коштів у наступному порядку: 1 квартал 2012 року - 300 000 грн. 00 коп., 2 квартал 2012 року - 400 000 грн. 00 коп., 3 квартал 2012 року - 400 000 грн. 00 коп., 4 квартал 2012 року - 400 000 грн. 00 коп., 1 квартал 2013 року - 400 000 грн. 00 коп., 2 квартал 2013 року - 202 864 грн. 47 коп.

Відповідно до пункту 2.2 цієї угоди платіж вноситься до останнього числа кварталу, у якому він підлягає сплаті.

За змістом пункту 4.1 цього договору останній вступає в дію з дня підписання і діє до 30 липня 2013 року.

Також судом встановлено, що 16 квітня 2013 року між Підприємцем, Товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договір про перевід боргу, за умовами якого до останнього перейшла частина зобов'язань первісного відповідача щодо сплати Підприємцю заборгованості в сумі 1 070 691 грн. 60 коп., яка виникла на підставі укладеного між сторонами у справі договору підряду від 16 квітня 2011 року (т. 1, а.с. 52).

Даний правочин підписаний Підприємцем, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та уповноваженим представником Товариства, а також скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

За змістом пункту 4 цієї угоди кредитор (Підприємець) надає згоду на перевід частини боргу в сумі 1 070 691 грн. 60 коп. до нового боржника.

З моменту підписання цього договору фізична особа-підприємець ОСОБА_3 є боржником кредитора в сумі 1 070 691 грн. 60 коп.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521 ЦК України).

За змістом частини 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни боржника у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання.

За таких обставин, зважаючи на загальну суму виконаних Підприємцем підрядних робіт за Договором підряду від 16 квітня 2011 року в розмірі 2 102 864 грн. 47 коп., а також на заміну боржника у даному зобов'язанні в частині сплати 1 070 691 грн. 60 коп., суд дійшов висновку про те, що сума заборгованості Товариства перед первісним позивачем за спірним договором на час прийняття рішення у даній справі становить 1 032 172 грн. 87 коп. (2 102 864 грн. 47 коп. - 1 070 691 грн. 60 коп. = 1 032 172 грн. 87 коп.).

Водночас судом встановлено, що всупереч умовам спірного договору первісний відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості проведених Підприємцем робіт не виконав, заборгувавши таким чином останньому 1 032 172 грн. 87 коп.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 2 статті 837 ЦК України унормовано, що за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на те, що на момент прийняття рішення у даній справі Договір підряду від 16 квітня 2011 року є чинним, а також враховуючи те, що сума основного боргу первісного відповідача за цим договором, яка складає 1 032 172 грн. 87 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед первісним позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємця до Товариства про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим первісний позов, з урахуванням заяви Підприємця про збільшення розміру позовних вимог, підлягає задоволенню.

На Товариство на підставі статті 49 ГПК України покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 482 грн. 59 коп.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селадон-Рось" (04108, місто Київ, проспект Свободи, будинок 2, ідентифікаційний код: 35861669) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) 1 032 172 (один мільйон тридцять дві тисячі сто сімдесят дві) грн. 87 коп. основного боргу, а також 15 482 (п'ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 59 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "11" лютого 2016 року

Суддя Торчинюк В.Г.