Рішення № 55696112, 02.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2016р. Справа№ 914/4136/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго", м. Львів

про стягнення 2 135 375 грн. 85 коп.

Суддя Морозюк А.Я.

при секретарі Дзедзінській Ю.К.

Представники сторін:

від позивача: Пац В.О. - заступник начальника відділу

від відповідача: Негря Г.Ю. - юрисконсульт

Позов заявлено Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про стягнення 2 135 375 грн. 85 коп., з яких: 76 070 грн. 90 коп. - пені, 1 999 609 грн. 83 коп. - інфляційних втрат та 59 695 грн. 12 коп.- 3 % річних.

Ухвалою суду від 07.12.2015 р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в засіданні на 12.01.2016 р. Ухвалою суду від 12.01.2016 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача, неподанням витребуваних доказів, а також беручи до уваги клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 02.02.2016 р.

В судовому засіданні 02.02.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи, просить позов задоволити. В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що на виконання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 13/3439-БО-21 від 13.02.2013 р., позивач впродовж січня-грудня 2013 р. поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 167 048 791,50 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Відповідач у відповідності до п. 4.1 договору зобов'язувався остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснювати до 14 числа наступного за місяцем поставки газу, проте у встановлені договором строки за отриманий природний газ не розраховувався. Наведене стало причиною звернення з відповідним позовом до суду, за результатами розгляду якого господарським судом Львівської області у справі №914/250/15 винесено рішення від 19.03.2015 р. про стягнення з ЛМКП "Львівтеплоенерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 4 012 410,30 грн. - основного боргу, 292 900,52 грн. - пені, 92 821,76 грн. - 3% річних, 207 821,74 грн. - інфляційних втрат та 73 080,00 грн. - судового збору. Станом на 12.05.2015 р. відповідачем повністю погашено основний борг за спожитий природний газ, проте платежі здійснювались не завжди своєчасно та з порушенням умов п. 1.1. та п. 4.1 договору, тому за прострочення виконання основного зобовязання позивач нараховав відповідачу на підставі п. 7.3 договору пеню в розмірі 76 070,90 грн., та у відповідності до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 1 999 609,83 грн. та 3% річних в розмірі 59 695,12 грн., які просить стягнути.

Відповідач у поданому суду відзиві на позовну заяву від 29.01.2016 р. №б/н, а його представник в судовому засіданні 02.02.2016 р., частково заперечив проти позову. Зокрема, зазначив, що позивачем було проіндексовано невірну суму боргу з жовтня 2014 р. по квітень 2015 р., а саме: замість 4 012 410,30 грн. зазначено 4 220 232,04 грн., у зв'язку з чим позивачем зайво нараховано 374 583,66 грн. інфляційних втрат. Також просив зменшити розмір пені, окрім того, оскільки підприємство знаходиться у важкому фінансовому становищі, просив розстрочити виконання рішення на 5 років зі сплатою заборгованості рівними частинами.

Представник позивача просить відмовити в задоволенні клопотань відповідача про зменшення розміру пені та відстрочку виконання рішення, заявлених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд встановив наступне.

Між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз Україна» (продавцем) та Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (покупцем) укладено договір №13/3439-БО-21 про закупівлю природного газу від 13.02.2013 р. з додатками та ряд додаткових угод до нього.

Відповідно до п.1.1 договору, продавець (позивач) зобов'язується поставити покупцю (відповідачу) імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору.

На виконання умов договору, позивач протягом січня - грудня 2013 року передав, а відповідач отримав природний газ на загальну суму 167 048 791,50 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу та не заперечується відповідачем.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Порушуючи умови договору, відповідач не здійснив оплати вартості поставленого газу у строк, встановлений договором.

Стягнення з відповідача заборгованості за природний газ, поставлений за період січень - грудень 2013 р., за договором №13/3439-БО-21 про закупівлю природного газу від 13.02.2013 р., а також штрафних санкцій, 3% річних та інфляційний втрат, нарахованих до 31.10.2014 р., вже було предметом судового розгляду.

Так, рішенням господарського суду Львівської області від 19.03.2015 р. у справі № 914/250/15 стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна» 4 012 410,30 грн. - основного боргу, 292 900,52 грн. - пені, 92 821,76 грн. - 3% річних, 207 821,74 грн. - інфляційних втрат та 73 080,00 грн. - судового збору.

Як зазначено у позовній заяві та не заперечується відповідачем, станом на 12.05.2015 р. відповідачем було повністю сплачено основний борг за спожитий природний газ на загальну суму 167 048 791,50 грн., що також підтверджується довідками «Сальдо, підприємства «Львівтеплоенерго» та «Операції по підприємству «Львівтеплоенерго» з 01.01.2013 р. по 31.05.2015 р.».

Проте платежі за спожитий газ здійснювалися відповідачем не своєчасно, у зв'язку з чим позивач керуючись статтею 625 ЦК України та пунктами 7.3, 9.3 договору, згідно долучених до позовної заяви розрахунків, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 76 070,90 грн., 3% річних в розмірі 59 695,12 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 999 609,83 грн., нараховані на суму заборгованості за природний газ поставлений у січні - грудні 2013 р., починаючи з 01.11.2014 р., що і стало причиною звернення з позовом до господарського суду Львівської області.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини. Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. А згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно с ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період з 01.11.2014 р. по 12.05.2015 р., інфляційні втрати за період з жовтня 2014 р. по квітень 2015 р. та пеню за період з 01.11.2014 р. по 26.11.2014 р. протягом яких зобов'язання відповідача виконувалось частинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтями 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав припинення зобов'язання, і вказані статті не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

Пунктом 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, що відображено, зокрема, у постанові від 05.12.2011 р. по справі №16/164 (2010)).

З огляду на все вищенаведене, беручи до уваги, що в матеріалах справи наявні докази погашення відповідачем основної заборгованості, встановленої рішенням господарського суду Львівської області від 19.03.2015 р. у справі №914/250/15 в розмірі 4 012 410,30 грн. частинами (останній платіж здійснено 12.05.2015 р.), суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання відповідачем, що в свою чергу є підставою для стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних здійснений за період з 01.11.2014 р. по 12.05.2015 р. на суму 59 695 грн. 12 коп., суд дійшов висновку, що вказана сума розрахована позивачем відповідно до ст.625 ЦК України, а позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, то як вбачається з наявного у справі розрахунку, інфляційні нарахування здійснені позивачем за період жовтень 2014 р. - квітень 2015 р. від суми 4 220 232,04 грн. (вказана сума складається з основної заборгованості з врахуванням інфляційних втрат, стягнутих рішенням господарського суду Львівської області від 19.03.2015 р. у справі №914/250/15), тоді як при розрахунку інфляційних втрат слід враховувати суму основного зобов'язання в розмірі 4 012 410,30 грн. Відтак, перевіривши поданий відповідачем із відзивом на позовну заяву контррозрахунок інфляційних втрат, суд приходить до висновку що належною сумою інфляційних втрат, яка підлягає до стягнення, є 1 625 026 грн. 17 коп. В задоволенні вимог про стягнення решти нарахованих позивачем інфляційних втрат в розмірі 374 583,66 грн. суд відмовляє за безпідставністю.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на підставі п. 7.3 договору пені у розмірі 76 070,90 грн., то як роз'яснено пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином беручи до уваги рішення господарського суду Львівської області від 19.03.2015 р. у справі №914/250/15, яким за неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №13/3439-БО-21 про закупівлю природного газу від 13.02.2013 р. та на підставі п. 7.3 договору, вже було стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 292 900,52 грн., та враховуючи викладене в п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а також відсутність в договорі передбачення більшої тривалості періоду для нарахування пені аніж вищнеченого ч.6 ст. 232 ГК України, позивачем безпідставно нараховано відповідачу пеню за період з 01.11.2014 р. по 26.11.2014 р. в розмірі 76 070,90 грн. за зобов'язаннями грудня 2013 року(акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2013 р., за яким зобов'язання мало бути виконане до 14.01.2014 р., відповідно пеня могла бути нарахована за період 6 місяців з 15.01.2014 р., і в цей період не входить заявлений позивачем до стягнення період нарахування пені). Відтак, в задоволенні вимог про стягнення пені слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на все вищенаведене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення 3% річних в розмірі 59 695 грн. 12 коп. та інфляційних втрат в розмірі 1 625 026 грн. 17 коп. В частині решти позовних вимог, а саме в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 374 583 грн. 66 коп. та пені в розмірі 76 070 грн. 90 коп. суд відмовляє за безпідставністю.

Оскільки у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення пені відмовлено, заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру пені судом не розглядається.

Щодо клопотання відповідача, заявленого у відзиві на позовну заяву, про розстрочку виконання рішення на п'ять років із сплатою заборгованості рівними частинами, яке обґрунтоване важким фінансовим становищем, пов'язаним із збитковістю та економічною нерентабельністю затвердженого тарифу та несвоєчасністю розрахунку споживачів за послуги з опалення та гарячого водопостачання, то вказане клопотання судом до уваги не береться, оскільки належним чином не оформлене, а обставини, на які відповідач посилається, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання для нього негативних наслідків у зв'язку з цим, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання рішення суду у даній справі.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст.ст. 193,232 ГК України, ст.ст. 525, 526, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 83 - 85, 116 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м. Львів, вул. Апостола Данила, 1, ідентифікаційний код 05506460) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 59 695 грн. 12 коп. - 3% річних, 1 625 026 грн. 17 коп. - інфляційних втрат та 25 270 грн. 82 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 08.02.2016 року.

Суддя Морозюк А.Я.