Рішення № 55696010, 02.02.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2016 р.Справа № 922/6376/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Тавільжанка Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантагро", с.Іванівка Харківської області про стягнення 56941,96 гривень за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 (дов. б/н від 22.05.2013 року);

відповідача - Шаповалова Д.О. (дов. б/н від 05.01.2016 року).

ВСТАНОВИВ:

14.12.2015 року позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантагро" 56941,96 грн., з яких 32400,00 грн. боргу, 19002,60 грн. інфляційних, 1312,45 грн. 3% річних, 4226,91 грн. пені. Заборгованість виникла за неналежне виконання відповідачем умов договору №10 від 15.06.2014 р. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1218,00 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2015 р. було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.01.2016р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.01.2016р. було відкладено розгляд справи на 02.02.2016 р.

02.02.2016 р. позивач надав до суду заяву (вх.№3346), в якій зазначив, що в позовній заяві помилково зазначено невірний код ЄДРПОУ відповідача, а вірним є код 00707490.

02.02.2016 р. відповідач надав до суду відзив (вх.№3333), в якому просить суд в позові відмовити повністю.

Судом були досліджені та долучені до матеріалів справи надані документи.

Позивач у судовому засіданні 02.02.2016 р. позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні 02.02.2016 р. проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві.

Враховуючи те, що норми ст.65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.

15.06.2014 р. сторони уклали договір №10, згідно з п.1.1 якого, позивач брав на себе зобов'язання виконати сільськогосподарські роботи по комбуванню озимої пшениці на площі 100 га.

Відповідно до п.3.2. Договору загальна вартість виконаних робіт фіксується в акті прийому-передачі виконаних робіт. Оплата повинна проводитись на протязі 10-ти банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт.

20.07.2014 р. сторони підписали акт прийому-передачі виконаних робіт на загальну суму 32400,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За приписами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст.525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1,2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч.1 ст.854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника,- достроково.

За таких обставин, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства та договору, вказана сума боргу відповідачем не оспорена, відповідач не надав суду доказів погашення боргу, те, що позовні вимоги обґрунтовані, правомірні, доведені матеріалами справи, суд задовольняє позовні вимоги в сумі основної заборгованості у розмірі 32400,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В розумінні ст.ст.610,611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3. договору сторони встановили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Ст. 3 цього ж закону передбачено, що розмір пені, передбачений ст.1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у термін, встановлений договором, вимога по стягненню з відповідача пені відповідає нормам чинного законодавства, здійснивши перевірку розрахунку за вказаний позивачем період, суд прийшов до висновку, що пеня підлягає задоволенню в сумі 4226,91 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань":

п.1.2. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

п.1.3. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

п.1.9. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

п.1.15. Господарським судам необхідно мати на увазі, що правова природа пені, згаданих нарахувань та процентів річних є різною і, відповідно, по-різному здійснюється нарахування цих сум та обчислення позовної давності щодо їх стягнення з боржника.

п.2.1.Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

п.3.1. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

п.4.1. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, заперечення відповідача є необгрунтованими.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 19002,60 грн. інфляційних та 1312,45 грн. 3% річних підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв'язку з чим, підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.525, 526, 530, 610-612, 625, 837, 854 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантагро" (код ЄДРПОУ 00707490, 62521, Харківська обл., Вовчанський р-н, с.Іванівка, вул.Леніна, 44) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 32400,00 гривень боргу, 19002,60 гривень інфляційних, 1312,45 гривень 3% річних, 4226,91 гривень пені, та 1218,00 гривень судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.02.2016 р.

Суддя К.В. Аріт