Рішення № 55695836, 08.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2016Справа №910/31622/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Імперіор»простягнення 322 764,38 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Бічук С.Ф.від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (надалі - ТОВ «УЛФ») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіор» (надалі - ТОВ «Імперіор») про стягнення 322 764,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору фінансового лізингу №2013/10/13-В від 03.10.2013 р. позивач передав у користування відповідачу предмет лізингу, а відповідач своє грошове зобов'язання по сплаті лізингових платежів на користь позивача належним чином не виконав, у зв'язку з чим у відповідача виник борг у розмірі 234 441,69 грн. Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 23 478,64 грн., штрафу у розмірі 32 872,64 грн., 3% річних у розмірі 1 447,77 грн. та інфляційних втрат в розмірі 523,64 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, а також додаткових витрат у розмірі 30 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 20.01.2016 р.

Судове засідання 20.01.2016 р. не відбулося та було перенесено на 08.02.2016 р.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, вимоги ухвали суду виконала, позов підтримала та просила задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду та повідомленням про перечення судового засідання.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03126, м. Київ, вул. Академіка Білецького, 34, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.10.2013 р. між ТОВ «УЛФ» (лізингодавець) та ТОВ «Імперіор» (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №2013/10/13-В (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в специфікації (додаток 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів (додаток 1 до договору), а також інші платежі відповідно до умов договору.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що термін користування лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) зазначений у п. 5 договору і починається з дати підписання сторонами акта прийому-передачі предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути менше одного року.

Згідно з п. 2.1 Договору всі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем по факсу та/або на e-mail лізингоодержувача. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу.

Додатком №2 до Договору погодили специфікацію, згідно якої в лізинг передавався автомобіль INFINITY QX70 2013 р.в., який був переданий лізингодавця за актом прийому-передачі предмету лізингу від 09.10.2013 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором у період з 09.06.2015 р. по 09.11.2015 р. у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 234 441,69 грн.

Договір є договором лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 59 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем свого обов'язку по передачі об'єкту лізингу (актом приймання-передачі предмета лізингу від 09.10.2013 р.).

Вказаний акт містить підпис та відтиск печатки відповідача, будь-яких заперечень щодо користування об'єктом лізингу у спірний період відповідачем не надано.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із графіком лізингових платежів відповідач був зобов'язаний у період з червня по листопад 2015 року сплатити на користь позивача лізингові платежі на загальну суму 92 966,02 грн.

Відповідачем частково оплачено лізинговий платіж за червень 2015 року на суму 3 568,32 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується представником позивача.

Таким чином, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів, нарахована за визначений в позові період, становить 89 397,70 грн., а з урахуванням положень ч. 1

ст. 530, ст. 762 Цивільного кодексу України та Графіку лізингових платежів зобов'язання по її сплаті на момент подачі позову до суду настало.

Крім того, на підставі положень Договору та приписів чинного законодавства України позивачем було нараховано до сплати суму валютного коригування лізингових платежів у розмірі 145 043,99 грн., що визначається судом правомірним з огляду на наступне.

Згідно з п. 8.4 Договору сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п. 2.6 Загальних умов. В п. 8.5 документу «договір фінансового лізингу» зафіксовано курс гривні до долара США на момент укладення Договору в розмірі 7,993 грн. за 1 долар.

Відповідно до п. 2.6 Загальних умов Договору у разі зазначення в п. 8.5 при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ) за наступною формулою: Т=(То*Кт)/Ко, де: Т - поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, То - поточний лізинговий платіж, зазначений в графі 6 графіка платежів, Ко - офіційний курс української гривні до долара США на дату укладення договору, Кт - середньозважений курс української гривні до долара США на міжбанківському ринку, збільшений на 1 % (за офіційними даними НБУ на дату, що передує дню сплати лізингового платежу). При цьому, якщо Кт, збільшений на 1 %, буде менше, ніж Ко, перерахунок не проводиться. У разі погашення вартості предмета лізингу відноситься сума, зазначена в графі 4 графіка платежів на відповідну дату. Різниця поточного лізингового платежу, розрахованого за правилами цього пункту загальних умов і суми, що відшкодовує вартість предмета лізингу, вважається комісією лізингодавця.

Пунктом 13.5 Загальних умов Договору передбачено, що перед підписанням Договору, у разі зазначення в п. 8.5 на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, лізингоодержувач попереджений лізингодавцем про наявність з боку лізингоодержувача валютного ризику, тобто ймовірність виникнення можливих збитків у лізингоодержувача внаслідок зміни курсу іноземної валюти до національної валюти України. Підписанням цього Договору лізингоодержувач підтверджує, що він усвідомлює можливе настання несприятливих для нього наслідків, заподіяних коливанням курсу валют, і гарантує виконання взятих на себе зобов'язань своєчасно та в повному обсязі.

Коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме - зміна курсу гривні по відношенню до долару США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України, що підтверджується наступними нормами.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Відтак, коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Умови договору фінансового лізингу відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (стаття 627 Цивільного кодексу України) та положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови (стаття 632 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 р. у справі № 3-133гс14.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів за період з червня по листопад 2015 року у розмірі 234 441,69 грн. (89 397,70 грн. + 145 043,99 грн.) на підставі Договору. Доказів її погашення суду не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин позовні вимоги ТОВ «УЛФ» про стягнення з ТОВ «Імперіор» основного боргу по сплаті лізингових платежів у розмірі 234 441,69 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 23 478,64 грн., штрафу у розмірі 32 872,64 грн., 3% річних у розмірі 1 447,77 грн. та інфляційних втрат в розмірі 523,64 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 10.07.2015 р. по 24.11.2015 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 7.1.1 Загальних умов Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з п. 7.1.2 Договору у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, крім пені, передбаченої п. 7.1.1 договору, лізингоодержувач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за Договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у справі №6-2003цс/15.

Як визначено нормами ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на викладене, підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 32 872,64 грн. у суду відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 23 478,64 грн., 3% річних у розмірі 1 447,77 грн. та інфляційних втрат в розмірі 523,64 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на транспортний податок у розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до п. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем як власником транспортного засобу, переданого в лізинг відповідачу за Договором, було сплачено транспортний податок за 2015 рік, про що було повідомлено позивача листом-вимогою б/н від 17.02.2015 р.

За змістом п. 2.15 Договору у разі виникнення у лізингодавця додаткових витрат, пов'язаних з доставкою, передачею, реєстрацією, проведенням обов'язкових технічних оглядів/контролів предмета лізингу тощо, які не підпадають під дію п.п. 2.12 і 2.1 цього договору (і, як правило, носять одноразовий характер), лізингоодержувач зобов'язаний компенсувати лізингодавця такі витрати протягом 10 банківських днів з моменту висування лізингодавцем письмової вимоги та надання копій документів, що підтверджують такі витрати.

Відтак, з урахуванням приписів п. 2.15 Договору, а також Податкового кодексу України, суд вважає за можливе стягнути з відповідача додаткові витрати у розмірі 30 000,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Імперіор» на користь ТОВ «УЛФ» заборгованості у розмірі 234 441,69 грн., пені у розмірі 23 478,64 грн., 3% річних у розмірі 1 447,77 грн., інфляційних втрат в розмірі 523,64 грн. та додаткових витрат у розмірі 30 000,00 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (штраф у розмірі 32 872,64 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіор» (03126, м. Київ, вул. Академіка Білецького, 34; ідентифікаційний код 36715763) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 35-А, оф. 301; ідентифікаційний код 37859096) заборгованість у розмірі 234 441 (двісті тридцять чотири тисячі чотириста сорок одна) грн. 69 коп., пеню у розмірі 23 478 (двадцять три тисячі чотириста сімдесят вісім) грн. 64 коп., 3% річних у розмірі 1 447 (одна тисяча чотириста сорок сім) грн. 77 коп., інфляційні у розмірі 523 (п'ятсот двадцять три) грн. 64 коп., додаткові витрати у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 4 348 (чотири тисячі триста сорок вісім) грн. 38 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.02.2016 р.

Суддя В.П. Босий