Рішення № 55695723, 04.02.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2016р. Справа № 914/3941/15

За позовом:Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м. Львів;до відповідача:Львівського комунального підприємства «Дністер», м. Львів;про:стягнення 20922,72 грн. боргу, 17303,38 грн. пені, 2816,30 грн. 3% річних та 36754,78 грн. інфляційних втрат Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Цяпка О.І.Представники сторін: від позивача:Свідрик Г.Р. - представник (довіреність №502-4606/2 від 28.12.2015р.);від відповідача:Любашевський В.П. - представник (довіреність №385 від 12.08.2015р.).

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. За клопотанням відповідача здійснювалася технічна фіксація розгляду справи за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

СУТЬ СПОРУ:

16.11.2015р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ПАТ «Львівобленерго» до ЛКП «Дністер» про стягнення 219765,12грн. боргу за спожиту електроенергію, пеню в розмірі 41270,48грн., 3% річних в сумі 2943,65грн. та 43265,03грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою суду від 18.11.2015р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 07.12.2015р. Розгляд справи відкладався на 21.12.2015р., 25.01.2016р. В судовому засіданні 25.01.2016р. судом оголошено перерву до 01.02.2016р., а в судовому засіданні 01.02.2016р. - до 04.02.2016р. Крім цього, ухвалою від 21.12.2015р. суд продовжив строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

18.12.2015р. на адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. №6016/15 від 18.12.2015р.), відповідно до якої ПАТ «Львівобленерго» просило суд стягнути з відповідача 20922,72 грн. боргу за спожиту електроенергію, 17303,38 грн. пені, 3107,01 грн. 3% річних та 39358,15 грн. інфляційних втрат.

Крім цього, 28.01.2016р. позивачем через канцелярію суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. №428/16 від 28.01.2016р.), відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 20922,72 грн. боргу за спожиту електроенергію, 17303,38 грн. пені, 2816,30 грн. 3% річних та 36754,78 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши вказані заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд приходить до висновку, що такі не суперечать законодавству, не порушують чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів, докази направлення їх відповідачу долучені до заяв, а відтак суд приймає такі заяви до розгляду. Відповідно в подальшому, предметом позову слід вважати вимоги про стягнення 20922,72 грн. боргу, 17303,38 грн. пені, 2816,30 грн. 3% річних та 36754,78 грн. інфляційних втрат.

Представник позивача в судове засідання з'явився, через канцелярію суду подав клопотання, яким просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу - 20922,72 у зв'язку з тим, що така була сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, натомість решта зменшених позовних вимог задоволити повністю.

Позовні вимоги мотивує тим, що 30.10.2007р. між позивачем та відповідачем укладено Договір про постачання електричної енергії №63016, відповідно до якого позивач зобов'язувався продавати споживачу (відповідачу) електроенергію для забезпечення потреб електроустановок споживача. Відповідач в свою чергу зобов'язувався оплачувати постачальнику (позивачу) вартість електричної енергії згідно умов договору. Однак, всупереч умовам Договору, поставлена електроенергія за період з жовтня 2014р. по жовтень 2015р. включно у встановлені Договором строки відповідачем оплачена не була, в результаті чого утворилася заборгованість в розмірі 219765,12 грн., що зокрема, стало підставою для звернення позивача до суду. Враховуючи те, що після порушення провадження основна сума боргу була погашена відповідачем у повному обсязі, позивач просить суд стягнути з відповідача 17303,38 грн. пені, 2816,30 грн. 3% річних та 36754,78 грн. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з оплатою спожитої електроенергії всупереч строку, визначеному договором.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, клопотання позивача про припинення провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу підтримав. Натомість проти позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечив, просив в їх задоволенні відмовити. Заперечуючи проти нарахованої пені, 3% річних та інфляційних, представник зазначив, що в рахунках на оплату електроенергії позивачем не зазначено суми пені, що на думку відповідача, свідчить про відсутність порушень умов договору зі сторони споживача та безпідставність нарахування санкцій у позовній заяві, оскільки подані розрахунки пені, 3% річних та інфляційних не підтверджені рахунками на сплату коштів як це передбачено п. 4.2.1. договору. Разом з тим зазначив, що несвоєчасна оплата електроенергії виникли у зв'язку з скрутним фінансовим становищем підприємства, спричинена значною заборгованістю безпосередніх споживачів за електроенергію.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.10.2007р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго» (яке згідно п. 1.1. Статуту ПАТ «Львівобленерго» перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго») та відповідачем укладено Договір про постачання електричної енергії №63016 (надалі - Договір), відповідно до Розділу 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (п. 2.1. Договору).

В пункті 1, 2, 4 «Порядку розрахунків» (Додатку №2 до Договору) сторони погодили, що розрахунок споживача з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом здійснюється за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ, згідно з договором про постачання електричної енергії. Розрахунковим періодом вважається період з 27 числа попереднього місяця до 26 числа поточного місяця включно та прирівнюється до календарного. Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка, відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Відповідно до пункту 6 «Порядку розрахунків» (Додатку №2 до Договору) тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Судом встановлено, що 31.08.2015р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір про порядок оплат суми заборгованості по Договору про постачання електричної енергії №63016 від 30.10.2007р., за яким ЛКП «Дністер» визнало заборгованість в розмірі 169769,61 грн., яка існувала станом на 01.08.2015р. Вказана заборгованість існувала за період з жовтня 2014р.

В п. 2 Договору про порядок оплати сторонами визначено графік погашення боргу: до 25.09.2015р. - 42442,41 грн.; до 25.10.2015р. - 42442,40 грн.; до 25.11.2015р. - до 42442,20 грн.; до 25.12.2015р. Однак, в. п. 4 вказаного договору також визначено, що у випадку несплати платежів чи порушення термінів їх сплати, додаткова угода втрачає силу, сума заборгованості за активну електроенергію стягується в примусовому порядку у відповідності з вимогами чинного законодавства.

В поясненнях (вх. №2559/16 від 22.01.2016р.) представник позивача зазначив, що у зв'язку з порушенням відповідачем встановленого графіку погашення боргу (перший платіж внесено не 25.09.2015р., а 28.09.2015р.), договір про порядок оплат суми заборгованості втратив свою чинність, відповідно з 26.09.2015р. позивач набув право на стягнення суми боргу в судовому порядку.

Також судом встановлено, що враховуючи наявність укладеного договору про порядок оплат від 31.08.2015р., позивачем було уточнено (зменшено) позовні вимоги, виключивши з розрахунку суму 169769,61 грн. в період з 31.08.2015р. - 25.09.2015р. Крім цього, позивачем не здійснювалося нарахування пені, 3% річних та інфляційних в період з 31.08.2015р. по 25.09.2015р. (в період, в який був чинним договір про порядок оплат).

Як вбачається з розрахунку позивача, станом на 01.11.2015р. заборгованість відповідача перед позивачем за період з жовтня 2014 року по жовтень 2015 року становила 219765,12 грн., що слугувало підставою для позивача звернутися з даним позовом до суду. Однак, жодною із сторін не заперечується того факту, що після порушення провадження в даній справі, відповідачем сплачено основну суму боргу.

Разом з тим, в судовому засіданні представник позивача зазначив, що жодних грошових коштів в якості сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідачем не перераховувалося, а тому він просить стягнути їх в судовому порядку.

Встановивши наведені обставини справи суд вважає, що провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу слід припинити, а позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних підлягають частковому стягненню з відповідача, виходячи з наступного.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником (ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про електроенергетику»).

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Приписами ч.ч. 6,7 ст. 276 ГК України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно п.п. 6.1., 6.11. Постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р. «Про затвердження Правил користування електричною енергією» розрахунки споживача за використану електричну енергію здійснюються за розрахунковий період відповідно до умов договору. Остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії, рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату за період з жовтня 2014 року по жовтень 2015 року в строки, визначені п. 6 «Порядку розрахунків» (Додатку №2 до Договору) відповідачем оплачені не були.

Разом з тим, з платіжного доручення №865 від 25.12.2015р. вбачається, що 25.12.2015р. відповідач розрахувався за поставлену йому електричну енергію повністю.

Положеннями п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 4 Постанови від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20922,72 грн. підлягає припиненню.

За приписами ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд прийшов до висновку, що такі підлягають частковому стягненню з відповідача в розмірі 2812,00 грн.

Згідно п. 2 Інформаційного листа ВГС України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Перевіривши розрахунок інфляційних суд зазначає, що інфляційні втрати підлягають частковому стягненню з відповідача в розмірі 29097,18 грн., оскільки їхнє нарахування здійснювалося всупереч вказівкам ВГС України, викладених у вказаному інформаційному листі.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

В пп. 4.2.1. п. 4.2. Договору сторонами погоджено, що за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд зазначає, що її розрахунок проведений позивачем правильно.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як зазначив Пленум ВГС України в пп. 3.17.4. п. 3.17. Постанови від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд, дослідивши наявність підстав, передбачених ст. 551 ЦК України для зменшення розміру штрафних санкцій, приймаючи до уваги ті обставини, що відповідач не є фактичним споживачем електричної енергії, враховуючи той факт, що станом на момент винесення рішення відповідач повністю розрахувався за поставлену електричну енергію, враховуючи що заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні, беручи до уваги важкий фінансовий стан підприємства, що підтверджується Балансом (Звітом про фінансовий стан) на 20.09.2015р., Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 9 місяців 2015р., І півріччя 2015р., а також зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втраті і той факт, що відповідач являється комунальним підприємством, суд вважає за необхідне зменшити її розмір на 50% і стягнути з відповідача пеню в розмірі 8651,69 грн.

Господарським судом відхиляються твердження відповідача про відсутність порушень умов Договору зі сторони споживача та безпідставність нарахування санкцій у позовній заяві, оскільки подані розрахунки пені, 3% річних та інфляційних не підтверджені рахунками на сплату коштів як це передбачено п. 4.2.1. договору, оскільки рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку чи не зазначення в ньому суми пені, 3% річних чи інфляційних не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому відсутність самого рахунку чи вказівки в рахунку на суму пені, 3% річних чи інфляційних не звільняє відповідача як споживача від обов'язку сплатити поставлену електроенергію. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВГС України від 19.11.2014р. у справі №914/1559/14). В даному випадку суд зазначає, що сплата суми боргу із урахуванням розміру інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені є обов'язковими в силу ст.ст. 549 та 625 ЦК України і положеннями вказаних статей не передбачено можливості звільняти боржника від сплати цих коштів, у зв'язку із незазначенням їх в рахунках чи інших документах. Не передбачено такої можливості і в укладеному між сторонами договорі.

Відповідно до положень п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Як вбачається з матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви про стягнення з відповідача боргу ПАТ «Львівобленерго» сплачено 4608,66 грн. судового збору, згідно платіжного доручення №19877 від 11.11.2015р.

Оскільки кінцева ціна позову, яка була заявлена позивачем до стягнення складає 56874,46 грн., судовий збір за подання такої позовної заяви з врахуванням положень пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» повинен складати 1218,00 грн. Враховуючи наведене, а також беручи до уваги часткове припинення провадження у справі, суд зазначає, що позивачу слід повернути з державного бюджету України 3390,66 грн. судового збору.

Суд звертає увагу позивача, що після набрання рішенням законної сили, позивач вправі звернутися з відповідною заявою до господарського суду Львівської області та повернути вказану суму судового збору.

Судовий збір відповідно до положень ст. 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно задавленим вимогам в розмірі 1053,94 грн.

При цьому, п. 4.3. Постанови Пленуму ВГС України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського комунального підприємства «Дністер» (79035, м. Львів, вул. Дністерська, 16; код ЄДРПОУ 20826630) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 3; код ЄДРОПУ 00131587) 2812,00 грн. три відсотки річних, 8651,69 грн. пені, 29097,18 грн. інфляційних втрат та 1053,94 грн. судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення з ЛКП «Дністер» на користь ПАТ «Львівобленерго» 20922,72 грн. основного боргу - припинити.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2016 р.

Суддя Крупник Р.В.