Рішення № 55695626, 03.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2016Справа № 910/29496/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство «Київпроменерго»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 157 043, 32 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Грунський Г.У. за довіреністю б/н від 30.12.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство «Київпроменерго» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення неустойки в сумі 157 043, 32 грн. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що після припинення дії укладеного між сторонами Договору оренди від 16.02.2004 р. відповідач так і не повернув орендоване приміщення позивачу, що стало підставою для нарахування неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/29496/15, її розгляд призначено на 15.12.2015 р.

10.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 15.12.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 19.01.2016 р.

В судовому засіданні 19.01.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.01.2016 р. проти задоволення позову заперечив, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що пунктом 11.1. Договору оренди сторони визначили можливість стягнення з відповідача неустойки за неповернення майна в розмірі орендної плати, що встановлено в рішенні суду у справі № 910/6479/14. З урахуванням зазначеного відповідач вважає, що в позові необхідно відмовити, так як позивач вже реалізував своє право на стягнення неустойки в межах справи № 910/6479/14. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що пунктом 2.7. Договору було передбачено, що майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, на підставі інвентаризації, що проводиться комісією призначеною орендодавцем. Оскільки, за поясненнями відповідача, позивач відповідної комісії не скликав, інвентаризації не провів та з січня 2014 року відповідачу заблоковано доступ до приміщення, останній не міг користуватись спірним майном і отримувати дохід.

При цьому, представником відповідача в судовому засіданні 19.01.2016 р. подано клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/29496/15 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.01.2016 р. в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 01.02.2015 р.

25.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та пояснення на відзив на позовну заяву, відповідно до якого він відзначає, що відповідач наводить перед судом недостовірні дані, оскільки рішенням суду у справі № 910/6479/14 було відмовлено у стягненні неустойки та вирішено стягнути лише борг за користування приміщенням. Що стосується створення комісії з повернення майна, то позивач звертає увагу на те, що такі дії мають вчинятись лише при добровільному поверненні майна. Відповідно до пояснень позивача, відповідач звертався з окремим позовом до суду про зобов'язання створити комісію для проведення процедури інвентаризації нежитлового приміщення і рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2015 р. у справі № 910/17626/15 в задоволенні таких вимог було відмовлено.

У судовому засіданні 01.02.2016 р. від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/29496/15 до вирішення справи № 910/24828/15 про визнання недійсною укладеною між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ СВНП «Київпроменерго» Додаткової угоди № 5 від 01.06.2013 р.

Крім того, від представника відповідача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заява про зменшення розміру неустойки, в якій він звертає увагу на те, що позивач не поніс реальних збитків від того, що спірне майно не було повернуто відповідачем з оренди, проте як нараховані позивачем штрафні санкції є надміру великими. Крім того, відповідач стверджує, що саме позивач винний в тому, що відповідач не може повернути спірне майно у визначеному Договором порядку з оренди.

У судовому засіданні 01.02.2016 р. суд вирішив відкласти до встановлення фактичних обставин справи розгляд вказаних клопотання та заяви, а також оголосити в судовому засіданні перерву до 03.02.2016 р.

02.02.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та пояснення, в яких він додатково обгрунтовує клопотання про зупинення провадження у справі.

Також, 02.02.2016 р. додаткові документи та пояснення щодо клопотання про зупинення провадження у справі надійшли через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача.

У судовому засіданні 03.02.2016 р. суд розглянув та вирішив відхилити клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

З матеріалів справи вбачається, що обставини даної справи суд може встановити самостійно в межах її розгляду, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

У судовому засіданні 03.02.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.02.2004 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір, за змістом п. 1 якого було передбачено, що позивач передає, а відповідач приймає в орендне користування нежитлове приміщення по АДРЕСА_2.

Відповідно до п. 1.1. Договору було визначено, що об'єкт, що орендується являє собою прибудову до бойлерної по АДРЕСА_2, яка розташована на земельній ділянці площею 493,9 кв.м.

Відповідно до п. 2.5. Договору сторони узгодили, що при передаванні об'єкта, що орендується складається акт його приймання-передавання, який підписується позивачем та відповідачем.

Згідно з п. 2.7. Договору сторони визначили, що майно вважається поверненим позивачеві з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, на підставі інвентаризації, що проводиться комісією призначеною позивачем.

Відповідно до п. 5.6. Договору було передбачено, що у разі припинення договору оренди, відповідач зобов'язався повернути орендоване майно протягом 10 днів позивачеві в належному технічному і санітарному стані.

Згідно з п. 11.1. Договору сторони погодили, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами 16.02.2004 р. та діє до 31.12.2004 р., внесення плати за користування приміщенням проводиться до повного виконання обов'язків та до моменту підписання акта приймання-передавання приміщення, яке повертається позивачеві.

29.11.2011 р. між сторонами була укладена Додаткова угода № 4 до Договору, за змістом якої сторони вирішили, що дія Договору продовжується до моменту переукладення договору між позивачем та Головним управлінням комунальної власності м. Києва (КМДА).

За таких обставин, сторонами було визначено строк дії Договору до моменту укладення позивачем та Головним управлінням комунальної власності м. Києва (КМДА) нового договору оренди комунального майна.

01.06.2013 р. між позивачем та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Таким чином, за змістом п. 11.1. Договору та Додаткової угоди № 4 від 29.11.2011 р. до Договору, з моменту укладення між позивачем та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.06.2013 р., термін дії Договору закінчився.

Відповідно до п. 11.7 Договору у разі відсутності заяви від однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця до закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

01.06.2013 р. між сторонами була укладена Додаткова угода № 5 до Договору оренди, відповідно до якої сторони домовились, що розмір орендної плати з 01.06.2013р. становить 5 526, 00 грн. з ПДВ, а також встановлено обов'язок орендаря сплачувати оренду плату до дня прийняття рішення по договору суборенди.

Листом № 062/13-10018 від 16.10.2013 р. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) відмовив у переданні спірного нежитлового приміщення в суборенду.

Позивач листом № 197/10 від 18.10.2013 р. повідомив відповідача про відмову Департаменту комунальної власності м. Києва у передачі приміщення в суборенду та просив повернути приміщення протягом 30 календарних днів.

Проте, відповідач спірне приміщення не повернув та припинив сплачувати орендну плату.

Також, листами від 27.01.2014 р., 14.03.2014 р. та 12.03.2014 р. позивач вимагав від відповідача звільнення приміщення та сплати за фактичний час користування ним.

В зв'язку з неповерненням спірного нерухомого майна відповідачем позивачеві, останній звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/16138/14 від 29.09.2014 р., залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2015 р., було вирішено зобов'язати відповідача повернути на користь позивача нерухоме майно загальною площею 86, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2, шляхом звільнення такого приміщення, яке було примусово виконане 01.12.2014 р. на підставі наказу господарського суду міста Києва від 15.10.2014 р. Державною виконавчою службою Святошинського районного управління юстиції в м. Києві.

Вказані обставини встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. у справі № 910/6479/14.

Так, у 2014 році позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15.04.2015 р.) до відповідача про стягнення 108 663, 83 грн. заборгованості за користування приміщенням.

При цьому, позивач також заявами про збільшення розміру позовних вимог від 10.12.2014 р. та від 19.01.2015 р. намагався заявити вимоги про стягнення неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, проте в означеній частині такі заяви судом не були прийняті до розгляду, оскільки фактично заявлені нові вимоги, які не були заявлені при поданні позовної заяви.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2015 р. у справі № 910/6479/14 позовні вимоги було задоволено частково, вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 87 703, 90 грн. основного боргу та 1 754, 08 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. у справі № 910/6479/14 рішення господарського суду м. Києва від 09.06.2015 р. у справі № 910/6479/14 було вирішено змінити, позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 78 521, 66 грн. та 1 570, 44 грн. судового збору.

Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції відзначив, що оскільки, відповідачем допущено порушення зобов'язання в частині своєчасного повернення майна з орендного користування після припинення дії договору оренди та при встановленні факту неналежного виконання відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати за час фактичного користування майном після припинення дії договору, вимоги позивача про стягнення боргу з орендної плати за користування приміщенням, переданим в строкове платне користування на підставі договору визнаються судом обґрунтованими, проте в межах періоду, зазначеного місцевим судом з листопада 2013 р. по листопад 2014 р.

При цьому, апеляційний господарський суд вказав, що оскільки розмір місячної орендної плати за наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції лише за поточний місяць, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з листопада 2013 р. по листопад 2014 р. задовольняються в сумі 78 521, 66 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції не прийняв доводи відповідача, що позивач не вчиняв дії щодо виконання свого договірного обов'язку про створення інвентаризаційної комісії та прийняття спірного приміщення від відповідача, оскільки предметом регулювання ст. 795 Цивільного кодексу України є повернення відповідачем спірного приміщення позивачу на виконання якої відповідач мав скласти акт повернення вказаного приміщення та направити його позивачу, проте як, відповідних доказів відповідачем суду не було надано.

Обставини, встановлені у справах № 910/16138/14 та № 910/6479/14, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Предметом даної справи є вимоги позивача до відповідача про стягнення неустойки, нарахованої в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, в сумі 157 043,32 грн. (подвійна сума орендної плати в розмірі 78 521, 66 грн.) за період з листопада 2013 року по листопад 2014 року включно, тобто по дату фактичного виконання (01.12.2014 р.) рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/16138/14 від 29.09.2014 р. про повернення на користь позивача нерухомого майна загальною площею 86, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2, шляхом звільнення такого приміщення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Проте, як встановлено судом, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення орендованого майна позивачу в порядку, визначеному укладеним між сторонами Договором після закінчення строку його дії, з огляду на що до нього можуть бути застосовані заходи відповідальності, передбачені чинним законодавством.

Так, згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним. Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Водночас, у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.

Як зазначалось вище, 01.06.2013 р. між сторонами була укладена Додаткова угода № 5 до Договору оренди, відповідно до якої сторони домовились, що розмір орендної плати з 01.06.2013 р. становить 5 526, 00 грн. з ПДВ.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з п. 5 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (додаток 3 до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішення Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 34/6250), яка була чинною в спірний період, було визначено, що орендна плата за цією Методикою розраховується у такій послідовності: визначається розмір річної орендної плати; на основі розміру річної орендної плати встановлюється розмір орендної плати за перший місяць оренди, який фіксується у договорі оренди; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 13 Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, яка була чинною в спірний період, розмір місячної орендної плати за наступний місяць розраховується шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. у справі № 910/6479/14 було визнано обґрунтованою та вирішено стягнути з відповідача на користь позивача суму орендної плати в розмірі 78 521, 66 грн., нараховану за період з листопада 2013 року по листопад 2014 року включно.

Подвійний розмір орендної плати за вказаний період відповідно складає 157 043,32 грн., з огляду на що суд визнає обґрунтованими заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не спростовано вищенаведених висновків суду, а наведені ним заперечення проти позову визнаються безпідставними.

Так, відповідач помилково стверджує, що пунктом 11.1. Договору оренди сторони визначили можливість стягнення з відповідача неустойки за неповернення майна в розмірі орендної плати, що встановлено в рішенні суду у справі № 910/6479/14, оскільки такий пункт стосується саме орендної плати, а не визначає відповідальність орендаря.

Також, відповідач безпідставно стверджує, що позивач вже реалізував своє право на стягнення неустойки в межах справи № 910/6479/14, оскільки під час розгляду вказаної справи суд не прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог в частині заявлення додаткових вимог про стягнення неустойки.

Крім того, суд відхиляє доводи відповідача, що позивач не вчиняв дії щодо виконання свого договірного обов'язку про створення інвентаризаційної комісії та прийняття спірного приміщення від відповідача, оскільки за змістом ст. 795 Цивільного кодексу України відповідач мав скласти акт повернення вказаного приміщення та направити його позивачу, проте як, відповідних доказів відповідачем суду не надано.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, то суд залишає його без задоволення, з наступних підстав.

Так, частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення закріплені також у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Як зазначено в п. 3.17.4. Постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даному випадку, на думку суду, відповідачем не наведено достатніх підстав для зменшення обсягу відповідальності за допущене порушення його зобов'язань.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки суд встановив обґрунтованість заявленого позову, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати щодо сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (01033, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство «Київпроменерго» (03142, місто Київ, вулиця Доброхотова, будинок 5-А, код ЄДРПОУ 31752994) 157 043 (сто п'ятдесят сім тисяч сорок три) грн. 32 коп. неустойки та 2 355 (дві тисячі триста п'ятдесят п'ять) грн. 65 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.2016 р.

Суддя В.С. Ломака