Рішення № 55695553, 26.01.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"26" січня 2016 р. Справа № 911/5041/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ", м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробниче підприємство "Поліпром", м. Дніпропетровськ

2. Приватного підприємства "Альбінос 2005", м. Бровари

про зобов'язання вчинити дії та стягнення 520,00 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників:

позивач - Теплюк Ю.О. предст. дов. б/н від 10.03.2015;

відповідач 1 - не з'явився;

відповідач 2 - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВИЧ" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-Виробниче підприємство "Поліпром" (відповідач-1), Приватного підприємства "Альбінос 2005" (відповідач-2) про зобов'язання відповідача-1 забрати нереалізований товар та стягнення 520,00 грн. вартості зберігання нереалізованого за договором поставки № 101-142-ДА від 01.04.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.11.2015 у справі №911/5041/15 було порушено провадження та призначено до розгляду на 11.01.2016 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.01.2016 розгляд справи було відкладено на 18.01.2016 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача-1 та відповідача-2.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.01.2016, за клопотанням позивача, строк розгляд спору було продовжено в порядку, передбаченому ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.01.2016 розгляд справи було відкладено на 26.01.2016 року, у зв'язку з повторною неявкою в судове засідання представників відповідача-1 та відповідача-2.

26.01.2016 року через канцелярію суду представником відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позовних вимог, пред'явлених до ТОВ НВП «Поліпром», заперечив та просив відмовити у їх задоволенні.

В судове засідання 26.01.2016 року відповідачі в черговий раз не забезпечили явку свого повноважного представника, хоча про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 0740017386372 та №4904408750203.

З даного приводу суд зазначає, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Враховуючи, що неявка відповідачів в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на строки, передбачені ст. 69 ГПК України щодо терміну розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представників відповідача-1 та відповідача-2.

Представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Згідно з ч. 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

26.01.2016 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВИЧ» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством «ПОЛІПРОМ» (Постачальник) було укладено Договір поставки № 101-142-ДА14 від 01.04.2014 року, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язаний поставити товар згідно із замовленням Покупця, а Покупець прийняти його відповідно до накладних та Протоколу узгодження цін, та оплатити товар у строки, зазначені п.3.2 Договору.

Відповідно до п. 2.13 Договору, якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, Покупець має право повернути його Постачальникові, попередньо повідомивши про це Постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів з моменту виставлення вимоги в письмовій формі.

Пунктом 4.9. встановлено, що при невиконанні Постачальником зобов'язань, згідно з п. 2.13 Договору, в передбачені цим пунктом строки, Постачальник оплачує вартість зберігання такого товару з розрахунку 10 грн. (з ПДВ) за кожний день зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 позивачеві було поставлено товар на підставі наступних видаткових накладних: видаткова накладна № 5907 від 23.04.2014 року на суму - 86,40 грн.; видаткова накладна № 5908 від 23.04.2014 року на суму - 41713,98 грн.; видаткова накладна № 5909 від 23.04.2014 року на суму - 3549,60 грн.; видаткова накладна № 5849 від 29.04.2014 року на суму - 28436,95 грн.; видаткова накладна № 7719 від 23.05.2014 року на суму - 12423,66 грн.; видаткова накладна № 10226 від 19.06.2014 року на суму - 8659,56 грн.; видаткова накладна № 12272 від 14.07.2014 року на суму - 9486,42 грн.; видаткова накладна № 14721 від 08.08.2014 року на суму - 4583,40 грн.; видаткова накладна № 17601від 18.11.2014 року на суму - 6669,00 грн.; видаткова накладна № 18290 від 23.12.2014 року на суму - 16223,53 грн.; видаткова накладна № 18291 від 23.12.2014 року на суму - 5250,00 грн.

03.09.2015 року позивачем на адресу відповідача-1 направлено лист за вх. № 119 від 02.09.2015 року, в якому позивач вимагає забрати нереалізований товар.

Даний лист відповідач-1 отримав 18.09.2015 року, що підтверджується роздруківкою відомостей від 23.09.2015 року з Інтернет-сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «УКРПОШТА» про отримання листа за вих. № 119 від 02.09.2015 року відповідачем-1.

Втім, як стверджує позивач, відповідач-1 не виконав даного зобов'язання та на протязі 7 днів з моменту отримання листа (з 19.09.2015 року по 25.09.2015 року) не забрав у позивача нереалізований товар, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись з позовом до суду з вимогою зобов'язати відповідача-1 забрати нереалізований товар та сплатити 520,00 грн. вартості зберігання нереалізованого за договором поставки № 101-142-ДА від 01.04.2014 товару.

01.04.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВИЧ» (Кредитор) та Приватним підприємством «Альбінос 2005» (Поручитель, відповідач-2) було укладено Договір поруки № 1/2014.

Пунктом 1.1 Договору поруки встановлено, що Поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником його зобов'язань перед Кредитором за Основним договором (Договір поставки № 101-142-ДА14 від 01.04.2014 року, а саме п. 4.9 Основного договору.

Пунктом 1.2 Договору поруки передбачено, що Поручитель відповідає перед Кредитором виключно в частині сплати Боржником вартості зберігання не забраного ним товару (відповідно до п. 4.9 Основного договору), але не більш ніж 400,00 грн.

У відповідності до п. 2.1.1 Договору поруки, порукою за відповідним договором забезпечуються вимоги Кредитора щодо виконання Боржником зобов'язань визначених у п. 4.9 Основного договору.

З огляду на викладені вище порушення відповідачем-1 зобов'язань визначених у п. 4.9 Основного договору, та враховуючи той факт, що відповідно до п. 4.9 Основного договору відповідач-1 повинен відшкодувати позивачеві вартість зберігання не забраного товару відповідачем-1 у розмірі 520 грн., позивач звернувся до суду з позовними вимогами і до відповідача-2 про стягнення частини вартості зберігання не забраного товару. Розмір вартості зберігання не забраного товару відповідачем-1, які позивач просить стягнути з відповідача-2 у зв'язку з порушенням відповідачем-1 зобов'язання визначених у п.4.9 Основного договору, становить 400 грн.

Відповідач-1 проти позову заперечував, обґрунтовуючи це тим, що позивачем не надано належним чином оформлену видаткову накладну на повернення товару та доказів своєчасного повідомлення відповідача-1 про неможливість реалізувати товар, як це передбачено п. 2.13 договору.

Наданий позивачем акт, відповідач-1 не вважає належним доказом, оскільки даний акт є одностороннім, підписаний за допомогою факсиміле та не підтверджує той факт, що товар який наявний у позивача, отриманий останнім виключно від відповідача-1.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Умовами договору, зокрема п. 2.13, сторони передбачили, що у випадку якщо товар не реалізується протягом 30 календарних днів, Покупець має право повернути його Постачальникові, попередньо повідомивши про це Постачальника. Повернення нереалізованого товару здійснюється на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів з моменту виставлення вимоги в письмовій формі.

Крім того, згідно з пунктом 3.2. Договору, покупець оплачує суму за поставлений товар за цінами, зазначеними у накладних, один раз на тиждень за проданий товар.

Втім, матеріали справи не містять доказів того, що після спливу 30 календарних днів з моменту, як кожної окремої поставки, так і останньої поставки здійсненої в грудні 2014 року, позивач повідомляв відповідача-1 про залишки нереалізованого товару.

Вважаючи, поставлений за договором № 101-142-ДА14 товар реалізованим, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Поліпром» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВИЧ» про стягнення 65 164,01 грн. заборгованості, що виникла у зв'язку з несвоєчасною оплатою товару за договором поставки № 101-142-ДА14.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015, позовні вимоги задоволено частково.

Вже після винесення рішення про стягнення з ТОВ «ТВИЧ» заборгованості за неоплачений за договором поставки № 101-142-ДА14 товар, 04.09.2015 року позивач на адресу відповідача надіслав лист № 119, в якому вимагав забрати нереалізований товар.

На підтвердження того, що товар за договором поставки №101-142-ДА14 не реалізований, разом з листом, позивач надіслав відповідачу-1 підписаний директором ТОВ «ТВИЧ» акт.

Втім, відповідно до умов договору, підставою для повернення не реалізованого товару є складені у присутності повноважних представників Покупця та Постачальника видаткові накладні.

Як вбачається з відзиву, відповідач - 1 направив свого повноважного представника для складання видаткових накладних на повернення товару, однак, відповідно до доповідної від 25.09.2015 представника ТОВ НВП «Поліпром», представники позивача повідомили, що про повернення товару їм нічого не відомо, у зв'язку з чим складання видаткових накладних не відбулось.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, за своєю суттю принцип належності доказів означає спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Принцип допустимості доказів, в свою чергу, означає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів чинного законодавства належними доказами підтвердження проведення тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків виступають первинні документи.

У зв'язку з чим, під час розгляду справи по суті у суду виникла необхідність витребувати у позивача докази, які б свідчили про те, що товар не був реалізований протягом 30 календарних днів з моменту кожної окремої поставки та взагалі.

На виконання вимог суду позивачем було надано акт перевірки від 26.01.2015 року.

Дослідивши наданий акт, судом встановлено, що він складений в односторонньому порядку, тоді як умовами договору поставки №101-142-ДА14 від 01.04.2014 для повернення нереалізованого товару передбачено залучення представників як Покупця так і Постачальника, а отже такий акт не може бути належним доказом того, що товар перебуває у позивача та не був реалізований.

В той же час, позивачем не було надано до суду належним чином оформлених видаткових накладних, наявність яких обумовлено сторонами в п. 2.13 Договору поставки №101-142-ДА14 від 01.04.2014.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, оскільки наданий позивачем односторонній акт, за умови відсутності належним чином оформлених видаткових накладних на повернення товару, не може бути прийнятий в якості належного доказу, що товар не був реалізований, у зв'язку з чим суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, не підтвердженими матеріалами справи та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 32-34, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Дата підписання повного тексту рішення:11.02.2016р.

Суддя О.В. Щоткін