Рішення № 55695430, 08.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2016Справа №910/18212/15

За позовом: публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК";

до: товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М";

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) товариство з обмеженою відповідальністю "ДАГМАР-ІНВЕСТ";

2) дочірнє підприємство "СТОРОЙ-МАРКЕТ ПЛЮС";

3) товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС";

4) національний банк України.

про: визнання одностороннього правочину недійсним.

Головуючий суддя Балац С.В.

суддя Полякова К.В.

суддя Чинчин О.В.

Представники:

позивача: Шевчук А.С. - за довіреністю від 15.05.2015 № 23;

відповідача: Степаненко О.М. - за довіреністю від 23.06.2015 № б/н.

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Тавлуй А.В. - за довіреністю від 10.04.2015 № б/н;

2) Тавлуй А.В. - за довіреністю від 10.04.2015 № б/н;

3) Сичик М.В. - за довіреністю від 02.06.2015 № 02/06-15;

4) Олексин І.В. - за довіреністю від 29.10.2015 № 18-02025/81856.

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М" про визнання одностороннього правочину недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вчинений відповідачем листом від 12.02.2015 односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо припинення зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М" за кредитним договором від 23.09.2013 № 255/1/13-KL, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055270 на загальну суму 2.079.028,01 дол. США, є недійсним з огляду на те, що відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав. В свою чергу позивач стверджує, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати кредиту за кредитним договором від 23.09.2013 № 255/1/13-KL станом на 12.02.2015 не настав, оскільки відповідач не пред'являв позивачу вимогу про дострокове повернення кредиту. Крім того, навіть якщо лист від 12.02.2015 є вимогою про дострокове повернення кредиту, то строк виконання зобов'язань за договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055270 настав виключно 16.02.2015 коли зарахування зустрічних однорідних вимог не могло бути здійснене у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2015 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/18212/15.

Ухвалою від 14.09.2015 господарський суд м. Києва залучив до участі у справі: товариство з обмеженою відповідальністю "ДАГМАР-ІНВЕСТ", дочірнє підприємство "СТОРОЙ-МАРКЕТ ПЛЮС", товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" та національний банк України в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

До господарського суду надійшло клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі в якому останній просив суд зупинити провадження у справі № 910/18212/15 до закінчення розгляду справи № 910/9544/15 та набрання рішенням у справі № 910/9544/15 законної сили.

Вказане клопотання представника відповідача судом відхилене, оскільки предметом розгляду справи № 910/9544/15 не була дійсність одностороннього правочину, що був вчинений відповідачем заявою від 12.02.2015 щодо припинення зобов'язань відповідача за кредитним договором від 23.09.2013 № 255/1/13-КL, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055270 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 2.079.028,01 дол. США і розгляд цієї справи не перебуває в залежності від результатів розгляду справи 910/9544/15.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.09.2015 судом призначено колегіальний розгляд справи № 910/18212/15 у складі трьох суддів.

В результаті автоматичного розподілу зазначену справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Балац С.В., суддя Полякова К.В., суддя Чинчин О.В.

Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, доповнив підстави позову та додатково заявив, що оскаржуваний правочин порушує ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки суперечить ст.ст. 526, 529, 629, 1058 Цивільного кодексу України, інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, яка затверджена постановою правління НБУ від 17.06.2004 № 280, інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.2003 № 492 та порушує умови договорів банківського вкладу від 14.02.2014 № 055273 та договором банківського вкладу від 14.02.2014 № 055270. Вказані порушення на думку позивача полягають в тому, що оскаржуваним правочином відповідач просить здійснити перерахування коштів з рахунку відповідача із кодом 2635, що заборонено інструкцією 280 НБУ. Крім того, позивач вказує на те, що в оскаржуваному правочині відповідач в якості припинення зобов'язання вказує не на зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме перерахування грошових коштів, що суперечить ст. 601 Цивільного кодексу України.

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив та додаткові пояснення, якими позов відхилив повністю з урахуванням того, що умовами кредитного договору від 23.09.2013 № 255/1/13-КL сторонами визначено, що позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією. Також відповідач вказує, що вимоги, які має відповідач до позивача на підставі договорів банківських вкладів та вимога, яку має позивач до відповідача є зустрічними, оскільки на підставі вказаних договорів відповідач одночасно є кредитором на підставі договорів банківських вкладів та боржником на підставі кредитного договору. Враховуючи, що і у позивача і у відповідача один до одного наявне право грошової вимоги, вказані вимоги є однорідними, що в свою чергу дозволяє здійснити їх взаємозарахування. Зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином щодо припинення зобов'язання, а відтак не передбачає перерахування жодних сум коштів, надіслання заяви мало наслідком припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Крім того, листи про взаємозалік зустрічних однорідних вимог надіслані позивачу 12.02.2015, тобто до введення в публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК" тимчасової адміністрації (14.02.2015), відтак вказані вимоги вважаються припиненими з 12.02.2015 в силу статті 601 Цивільного кодексу України.

До господарського суду надійшли письмові пояснення товариства з обмеженою відповідальністю "ДАГМАР-ІНВЕСТ" та дочірнього підприємства "СТОРОЙ-МАРКЕТ ПЛЮС", в яких останні зазначили, зокрема, що товариство з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М" надіслало позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог 12.02.2015, а отже вимоги за кредитним договором від 23.09.2013 № 255/1/13-KL, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055270 на загальну суму 2.079.028,01 дол. США, є припиненими з 12.02.2015 на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що зобов'язання відповідача за кредитним договором від 23.09.2013 № 255/1/13-KL у розмірі 2.079.028,01 дол. США не могли бути припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з тих підстав, що товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" станом на 03.02.2015 є кредитором відповідача за кредитним договором від 23.09.2013 № 255/1/13-KL.

З поданих до суду письмових пояснень представника національного банку України вбачається, що останній позовні вимоги підтримує з огляду на таке. Листи відповідача від 12.02.2015 в яких зазначено, що останній просить здійснити дострокове часткове погашення заборгованості за рахунок коштів розміщених за договорами банківського вкладу в жодному разі не є правочином про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки:

- заява з пропозицією (офертою) без відповідного погодження (акцепту) не є правочином;

- у зазначених заявах жодним чином не зазначено, що відповідач просить здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог;

- не дотримано вимог, які встановлені інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління національного банку України від 21.01.2004 № 22 та положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою правління національного банку України від 28.07.2008 № 216 в частині проведення безготівкового перерахування коштів (яке можливе лише шляхом оформлення відповідного платіжного доручення, за формою та реквізитами, передбаченими цими нормативно-правовими актами);

- не дотримано вимог статті 601 Цивільного кодексу України про те, що припинення зобов'язань між сторонами можливе лише, якщо вони є зустрічними однорідними із строком виконання, що настав.

Крім того, навіть вважаючи пред'явлення вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог правомірним, позивач міг би провести її у розумний строк, тобто у семиденний строк, що є неможливим в силу вимог п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки з 14.02.2015 в публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК" була введена тимчасова адміністрація.

В судовому засіданні 08.02.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи повноважних представників сторін по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

Між публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК", як кредитодавцем, (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "ФРОСБІ-М", як позичальником, (далі - відповідач) укладений кредитний договір від 23.09.2013 № 255/1/13-KL (далі - Кредитний договір), відповідно до предмету якого позивач надає відповідачу, а відповідач зобов'язується у повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору (п. 1.1 Кредитного договору).

Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 3.000.000 дол. США 00 центів (п. 1.3 Кредитного договору).

Пунктом п. 1.4 Кредитного договору визначено, що кінцевою датою повернення кредиту є 22.09.2015 включно.

Відповідно до п. 1.5 Кредитного договору, за користування кредитом відповідачем сплачуються проценти у розмірі 14,5% річних.

Кредитні кошти надаються відповідачу в межах максимального ліміту за кредитною лінією шляхом їх перерахування відповідно до цільового призначення за наданими позичальником заявками та документами відповідно до чинного законодавства України (п. 2.2 Кредитного договору).

Пунктом 2.2.1 Кредитного договору передбачено, що повернення кредитних коштів здійснюється на рахунок для оплати боргових зобов'язань та процентів.

Відповідно до п. 3.3.1 Кредитного договору, позичальник має право ініціювати повне чи часткове повернення отриманих кредитних коштів в межах строку, встановленого п. 1.4 цього Кредитного договору.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Між позивачем, як іпотекодержателем, та товариством з обмеженою відповідальністю "ДАГМАР-ІНВЕСТ", як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки від 11.10.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за № 3747, предметом якого є забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з укладеного між відповідачем та позивачем Кредитного договору та додаткових угод до нього. Предметом іпотеки за вказаним договором є: нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Лісова (вул. Калініна), буд. 1б, загальною площею 1836,6 кв.м. (1А - торгове приміщення, загальною площею 1539,4 кв.м., а- підвальне приміщення, загальною площею 297,2 кв.м.), яке належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 113634.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 договору іпотеки № 3747, загальна вартість предмета іпотеки визначається сторонами на рівні фактичної ринкової вартості та становить 10.414.900,00 грн.

Між позивачем, як іпотекодержателем та дочірнім підприємством "СТОРОЙ-МАРКЕТ ПЛЮС, як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки від 23.09.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстрований в реєстрі за № 3591, предметом якого є забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з укладеного між відповідачем та позивачем Кредитного договору та додаткових угод до нього. Предметом іпотеки за вказаним договором є приміщення магазину промислових та продовольчих товарів з кулінарним цехом, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., Коростишівський р-н, м. Коростишів, вул. Більшовицька, буд. 66, загальною площею 5194,2 кв.м., яке належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на приміщення магазину промислових та продовольчих товарів з кулінарним цехом серії САС № 110655.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 договору іпотеки № 3591, загальна вартість предмета іпотеки визначається сторонами на рівні фактичної ринкової вартості та становить 32.059.900,00 грн.

Приписами частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Між позивачем (банк) та гр. ОСОБА_8 (вкладник) укладено договір банківського вкладу від 14.02.2014 № 055270, відповідно до умов якого вкладник згідно чинного законодавства України перераховує, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний рахунок суму грошових коштів в іноземній валюті в розмірі 1.391.097,00 дол. США.

Відповідно до п. 1.3 договору банківського вкладу від 14.02.2014 № 055270, за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку вкладника, банк нараховує і сплачує вкладнику проценти по вкладу із розрахунку 10,75 проценти річних.

Між позивачем (банк) та гр. ОСОБА_9 (вкладник) укладено договір банківського вкладу від 14.02.2014 № 055273, відповідно до умов якого вкладник згідно чинного законодавства України перераховує, а банк приймає на відкритий вкладнику вкладний рахунок суму грошових коштів в іноземній валюті в розмірі 4.698.780,00 дол. США.

Відповідно до п. 1.3 договору банківського вкладу від 14.02.2014 № 055273, за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку вкладника, банк нараховує і сплачує вкладнику проценти по вкладу із розрахунку 10,75 проценти річних.

Відповідно до частини 1 статті 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1060 Цивільного кодексу України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Між гр. ОСОБА_8 (первісний вкладник) та відповідачем (новий вкладник) укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) за Договором банківського вкладу від 14.02.2014 № 055270.

Відповідно до п. 1.1, предметом цього договору є відступлення права вимоги первісним вкладником банку новому вкладнику на отримання в повній сумі вкладу, які випливають з Договору банківського вкладу від 14.02.2014 № 055270 в сумі залишку на рахунку 1.427.452,00 дол. США.

Згідно з п. 1.2 за даним договором до нового вкладника переходять усі права та обов'язки первісного вкладника в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в результаті чого новий вкладник набуває право вимоги до публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" відповідно до депозитного договору.

Згідно з п. 1.6, розмір відступлення права вимоги становить 1.427.452,00 дол. США, без урахування процентної ставки по депозиту.

Згідно з п. 1.7, вартість права вимоги, яка підлягає виплаті первісному вкладнику, встановлюється сторонами додатково.

Відповідно до п. 2.2, первісний вкладник зобов'язаний письмово повідомити публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" про відступлення права вимоги за Депозитним договором, який є предметом цього Договору.

Між гр. ОСОБА_9 (первісний вкладник) та відповідачем (новий вкладник) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) за договором банківського вкладу від 14.02.2014 № 055273.

Відповідно до п. 1.1, предметом цього договору є відступлення права вимоги первісним вкладником банку новому вкладнику на отримання в повній сумі вкладу, які випливають з договору банківського вкладу від 14.02.2014 № 055273 в сумі залишку на рахунку 651.576,01 дол. США.

Згідно з п. 1.2, за даним договором до нового вкладника переходять усі права та обов'язки первісного вкладника в обсягах та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, в результаті чого новий вкладник набуває право вимоги до публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" відповідно до депозитного договору.

Згідно з п. 1.6, розмір відступлення права вимоги становить 651.576,01 дол. США, без урахування процентної ставки по депозиту.

Згідно з п. 1.7, вартість права вимоги, яка підлягає виплаті первісному вкладнику, встановлюється сторонами додатково.

Відповідно до п. 2.2, первісний вкладник зобов'язаний письмово повідомити публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" про відступлення права вимоги за депозитним договором, який є предметом цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 511 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

06.02.2015 між ОСОБА_8 та відповідачем укладено акт приймання-передачі прав вимоги до договору про відступлення прав вимоги (цесії) за договором банківського вкладу від 14.02.2014 № 055270.

Заявою від 12.02.2015 ОСОБА_8 повідомив публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" про заміну кредитора у зобов'язанні, що виникло на підставі договору банківського вкладу від 14.02.2014 № 055270 (штамп про отримання листа позивачем від 12.02.2015 № 750).

06.02.2015 між ОСОБА_9 та відповідачем укладено акт приймання-передачі прав вимоги до договору про відступлення прав вимоги (цесії) за договором банківського вкладу від 14.02.2014 № 055273.

Заявою від 12.02.2015 ОСОБА_9 повідомив публічне акціонерне товариство "ЗЛАТОБАНК" про заміну кредитора у зобов'язанні, що виникло на підставі договору договором банківського вкладу від 14.02.2014 № 055273 (штамп про отримання листа позивачем від 12.02.2015 № 751).

Судом встановлено, що листом від 12.02.2015 відповідач повідомив публічному акціонерному товариству "ЗЛАТОБАНК" про дострокове часткове погашення заборгованості відповідача за Кредитним договором від 23.09.2013 № 255/1/13-KL на суму 2.079.028,01 дол. США за рахунок коштів, розміщених на вкладному депозитному рахунку, відкритому відповідно до договору банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 укладеного між публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та гр. ОСОБА_9 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055270, укладеного між публічним акціонерним товариством "ЗЛАТОБАНК" та гр. ОСОБА_8, строк повернення яких настав (вказаний лист отриманий позивачем 12.02.2015 відповідно до вхідного реєстраційного штампу позивача № 752).

У вказаному листі відповідач на підставі вказаних депозитних договорів просив банк здійснити перерахування грошових коштів на загальну суму 2.079.028,01 дол. США на рахунок відповідача, відкритий у публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК" для погашення заборгованості за Кредитним договором.

При цьому, у вказаному листі відповідач повідомив позивача про припинення зобов'язання за Кредитним договором, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 та договору банківського вкладу вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055270 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2.079.028,01 дол. США.

Спір між сторонами судового процесу, як стверджує позивач, виник внаслідок того, що вчинений відповідачем листом від 12.02.2015 односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо припинення зобов'язань відповідача за Кредитним договором, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055270 на загальну суму 2.079.028,01 дол. США не відповідає вимогам статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням такого.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Таким чином, підставою для визнання правочину недійсним є недодержання стороною чи сторонами вимог закону в момент укладення правочину.

Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 Цивільного кодексу України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; випадки, коли залік зустрічних однорідних вимог не допускається, визначені положеннями статті 602 Цивільного кодексу України. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов'язанні.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна/коштів боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов:

зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;

- однорідність вимог (гроші, однорідні речі);

- настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент;

- ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання;

- звернення з заявою однієї сторони до іншої.

У позовній заяві позивач зазначив, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором станом на дату подання ним заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог (12.02.2015) не настав, оскільки умовами договору визначено, що кінцевою датою повернення кредиту є 22.09.2015, у зв'язку з чим підстави для зарахування зустрічних однорідних вимог станом на 12.02.2015 були відсутні.

Втім, суд зазначає, що таке твердження позивача є безпідставним, оскільки умовами Кредитного договору сторони визначили, що позичальник має право у будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту (п. 1.2 Кредитного договору); здійснювати повне чи часткове повернення отриманих кредитних коштів в межах строку, встановлено у п. 1.4 цього Кредитного договору (п. 3.3.1 Кредитного договору). Враховуючи вказане позиція позивача є необґрунтованою, оскільки останній ототожнює кінцеву дату строку з поняттям настанням строку виконання зобов'язання, оскільки у відповідача строк повернення суми кредиту (строк виконання зобов'язання) вже почався (настав) і кінець строку за кредитним договором визначено 22.09.2015.

Таким чином, строк повернення кредиту, визначений у п. 1.4 Кредитного договору, - не пізніше 22.09.2015, є кінцевим строком, до настання якого позичальник повинен виконати свої зобов'язання за Кредитним договором, тоді як, погодивши умови Кредитного договору в частині права позичальника у будь-який час повернути кредит до 22.09.2015 (включно), позивач надав відповідачу право, по суті, самостійно (на власний розсуд) встановлювати проміжні строки повернення кредиту, в тому числі і у повному обсязі, з огляду на що необґрунтованим є твердження позивача, що строк виконання відповідачем свого зобов'язання за Кредитним договором виникає лише 22.09.2015 або у випадках, передбачених розділом 3.4 Кредитного договору (достроково на вимогу банку).

Враховуючи умови Кредитного договору про право позичальника у будь-який час повернути кредит, суд дійшов висновку, що подана відповідачем заява про зарахування зустрічних однорідних вимог до дати кінцевого повернення кредиту, є способом реалізації права позичальника достроково повернути кредит. І таке право не обмежене ані нормами закону, ані умовами Кредитного договору.

Твердження позивача щодо спірності суми зарахованих зустрічних однорідних вимог у розмірі 2.079.028,01 дол. США судом відхилені, оскільки вказана сума є виключно вкладом за договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055270 без нарахованих процентів за користування банком грошовими коштами, що не було спростовано позивачем, зокрема, позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що на рахунках ОСОБА_9 та ОСОБА_8, відкритих в публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК", станом на дату укладення договорів відступлення прав вимоги з відповідачем існувала інша (зокрема, менша) сума вкладних коштів (депозиту), аніж та, право вимоги на яку отримав відповідач.

Твердження представника товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" про те, що зобов'язання відповідача за Кредитним договором у розмірі 2.079.028,01 дол. США не могли бути припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з тих підстав, що товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" станом на 03.02.2015 є кредитором відповідача за Кредитним договором судом відхилені, оскільки товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" не дотримано вимог форми правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яка встановлена статтею 513 Цивільного кодексу України, тобто відповідний договір про відступлення права вимоги укладений не був. Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФАКТОР ПЛЮС" не направлено на адресу відповідача жодної вимоги про погашення заборгованості.

Письмові заперечення національного банку України судом відхилені, оскільки зобов'язання припиняється шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з моменту направлення відповідної заяви іншій стороні про таке зарахування, при цьому закон не пов'язує припинення зобов'язання з акцептуванням іншою стороною такої заяви та не вимагає такого акцептування (постанова ВГСУ від 04.03.2015 № 910/11117/14).

Доводи позивача про те, що оскаржуваний правочин порушує вимоги інструкцій НБУ від 17.06.2004 № 280 та від 12.11.2003 № 492 судом відхилені, оскільки зазначені інструкції не можуть застосовуватись до оскаржуваного правочину, в свою чергу, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є правочином про припинення зобов'язання, який не передбачає здійснення жодних розрахунків між сторонами, а передбачає виключно припинення зобов'язань між сторонами з моменту направлення відповідної заяви. За цих же підстав судом відхилені доводи позивача щодо необхідності застосування ним умов пункту 3.5 договорів банківських вкладів.

Про неможливість застосування до даних правовідносин інструкцій НБУ також зазначив і Верховний суд України в своїй постанові від 12.09.2012 у справі № 6-90цс12. У вказаній постанові Верховний суд України, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій стосовно необґрунтованості невиконання банком вимоги вкладника вказав, що "суд дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність дій банку вимогам закону та умовам укладених з банком договорів. При цьому суд також обґрунтовано не взяв до уваги постанову правління НБУ "Про додаткові заходи щодо діяльності банків від 11.10.2008 № 319, якою банкам заборонено виконувати свої зобов'язання за вкладами фізичних осіб достроково, оскільки цей акт є підзаконним і суперечить ч. 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України та умовам укладених раніше сторонами договорів банківських вкладів".

Більш того, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

На підставі постанови правління національного банку України від 13.02.2015 № 105 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.02.2015 № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК", згідно з яким з 14.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 14.02.2015 по 13.05.2015 включно.

Таким чином, заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.2015 була подана ним до запровадження тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "ЗЛАТОБАНК".

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування тих обставин, на підставі яких односторонній правочин, вчинений відповідачем заявою від 12.02.2015, щодо припинення зобов'язань відповідача за Кредитним договором, договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055273 та договором банківського вкладу "універсальний" від 14.02.2014 № 055270 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2.079.028,01 дол. США може бути визнаний судом недійсним.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49 ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено 11 лютого 2016 року

Головуючий суддя С.В. Балац

Суддя К.В. Полякова

Суддя О.В. Чинчин