Рішення № 55695394, 08.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2016

Справа №910/29744/15

За позовом

Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНА БУДІВЛЯ"

про

стягнення 229172,29 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: не з’явилися;

від відповідача: не з’явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (надалі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНА БУДІВЛЯ" заборгованості за поставлений товар в розмірі 229172,29 грн., в т.ч. 177615,57 грн. основного боргу, 48461,82 грн. інфляційних втрат та 3094,90 грн. 3% річних.

За результатами автоматичного розподілу справ у Господарському суді міста Києва, справу № 910/29744/15 передано для розгляду судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 24.11.2015 порушено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 21.12.2015.

18.12.2015 представник позивача подав через відділ діловодства суду документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 розгляд справи відкладено на 25.01.2016.

Представник позивача в судовому засіданні 25.01.2016 заявив клопотання про продовження строків вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2016 за клопотанням позивача продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи до 08.02.2016.

05.02.2016 від позивача через відділ діловодства суду надійшли додаткові документи до матеріалів справи.

Сторони в засідання господарського суду 08.02.2016 своїх представників не направили, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 08.02.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На підставі видаткових накладних: №137829 від 17.09.2012, №140469 від 26.09.2012, №144483 від 05.10.2012, №145045 від 06.10.2012, №155986 від 15.11.2012 та №156315 від 16.11.2012, які містять найменування, кількість і ціну товару, Публічне акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНА БУДІВЛЯ" товар на загальну суму 237945,28 грн.

У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНА БУДІВЛЯ" прийняло товар, про що свідчать товарно-транспортні накладні за період з 17.09.2012 по 16.11.2012, однак в повному обсязі за отриманий товар не розрахувалось, сплативши лише 60329,71 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в сумі 177615,57 грн.

Наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 177615,57 грн. також підтверджується долученим до матеріалів справи Актом звірки взаєморозрахунків, який підписано та скріплено печатками обох сторін, відповідно до якого залишок заборгованості станом на 01.12.2012 перед ПАТ «Завод ЗБК ім. С.Ковальської» становить 177615,57 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією №227 від 05.02.2015, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 177615,57 грн., проте Товариство з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНА БУДІВЛЯ" відповіді на претензію не надало та грошові кошти не сплатило.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом, передбаченим ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами першою та другою статті 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 642 ЦК України).

Отже, поставкою/отриманням товару сторони вчинили фактичні дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб і відповідно між сторонами виникли та існують зобов’язальні відносини.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За умовами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що факт виконання Публічним акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" своїх зобов’язань з поставки товару та факт порушення відповідачем своїх зобов’язань, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 177615,57 грн. основного боргу.

Окрім того, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивач нарахував та заявив до стягнення за період з 18.02.2015 по 17.09.2015 три проценти річних у розмірі 3094,90 грн. та інфляційні втрати в сумі 48461,82 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає що він є невірним, однак, здійснення його перерахунку судом фактично призведе до виходу за межі позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Клопотання в порядку, передбаченому вищевказаною нормою, Публічним акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" до позовної заяви не додано та в судовому засіданні не заявлено, в зв’язку з чим у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, а тому стягненню з відповідача підлягає 48461,82 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНА БУДІВЛЯ" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, будинок 14-16; ідентифікаційний код 37143015) на користь Публічного акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (01013, м. Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 7; ідентифікаційний код 05523398) 177615 (сто сімдесят сім тисяч шістсот п'ятнадцять) грн. 57 коп. основного боргу, 48461 (сорок вісім тисяч чотириста шістдесят одну) грн. 82 коп., 3094 (три тисячі дев’яносто чотири) грн. 90 коп. 3% річних та 3437 (три тисячі чотириста тридцять сім) грн. 59 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено: 10.02.16

Суддя Грєхова О.А.