Рішення № 55695355, 13.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2016Справа №910/7343/15-гЗа позовом Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

До Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

Про стягнення 45 423,43 грн.

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

від позивача Черниш О.В. - представник

від відповідача Ковригін О.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 45 423,43 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.05.2015 року у справі №910/7343/15-г позов задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 35 332 (тридцять п'ять тисяч триста тридцять дві) грн. 39 коп. - основного боргу, 2 700 (дві тисячі сімсот) грн. 75 коп. - пені, 2 473 (дві тисячі чотириста сімдесят три) грн. 28 коп. - 7% штрафу, 3 185 (три тисячі сто вісімдесят п'ять) грн. 72 коп. - 3% річних, 1 731 (одну тисячу сімсот тридцять одну) грн. 29 коп. - інфляційних втрат, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 по справі № 910/7343/15-г , рішення господарського суду м. Києва від 26.05.2015 р. у справі №910/7343/15-г залишено без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" без задоволеня.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2015 по справі № 910/7343/15-г касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2015 у справі № 910/7343/15-г в частині стягнення з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 35 332,39 грн основного боргу залишено без змін. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2015 у справі № 910/7343/15-г в частині стягнення з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 2700,75 грн., - пені, 2473,28 грн. -7% штрафу, 3185,72 грн. - 3% річних, 1731,29 грн. - інфляційних втрат, 405, 88 грн. - судового збору скасовано та в цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного авто розподілу справу передано судді Прокопенко Л.В.

Ухвалою від 16.11.2015 суддя Прокопенко Л.В. прийняла справу до свого провадження та призначено до розгляду на 02.12.2015.

02.12.2015 розгляд справи не відбувся, у зв'язку із перебуванням судді Прокопенко Л.В. на лікарняному.

Ухвалою суду від 04.12.2016 відкладено розгляд справи на 13.01.2016.

В судове засідання 13.01.2016 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по справі.

13.01.2016 представник відповідача в судове засідання з'явився, надав суду усні пояснення по справі.

В судовому засіданні 13.01.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На новий розгляд до Господарського суду міста Києва передано справу 910/7343/15-г в частині стягнення з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 2 700,75 грн - пені, 2 473,28 грн - 7% штрафу, 3 185,72 грн - 3% річних, 1 731,29 грн - інфляційних втрат, 405,88 грн - судового збору

Попередньо господарськими судами встановлено, що 30.09.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", (як постачальником) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" (як покупцем) був укладений договір поставки №264-Х/Х-1111-48, за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність (повне господарське володіння) покупцеві запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій, надалі - продукцію, згідно з специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію. Постачальник підтверджує, що продукція належить йому на праві власності, і в інших осіб немає прав на зазначену продукцію.

30.09.2010 між сторонами була підписана специфікація до договору, яка підписана та скріплена печатками сторін. Дана специфікація була підписана на загальну суму разом з ПДВ 35 332,39 грн (29 443,66 грн, ПДВ 5888,73 грн).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постачальником і покупцем 30.09.2010 була підписана видаткова накладна №539 від 30.09.2010 на суму 35 332,39 грн разом з ПДВ (5888,73 грн), і хоча позивач не надавав відповідачу рахунок-фактуру, вся необхідна інформація була зазначена у видатковій накладній і договорі.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що обов'язок відповідача здійснити оплату товару виник з моменту прийняття товару та підписання сторонами видаткової накладної № 539 від 30.09.2010. Внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості отриманої продукції, відповідно до умов договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 35 332,39 грн. Відповідно до акта звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013, який підписаний сторонами та скріплений печатками, заборгованість відповідача перед позивачем становить 479 693,76 грн. Згідно з довідкою ПАТ "Укртрансгаз" станом на 02.03.2015 на балансі ПАТ "Укртрансгаз" обліковується дебіторська заборгованість по ДП "Укравтогаз" РВУ "Харківавтогаз" у загальній сумі 479 693,76 грн, а за договором №264-Х/Х-1111-48 від 30.09.2010 сума заборгованості становить 35 332,39 грн.

Враховуючи те, що на підставі актів звірки взаємних розрахунків від 30.06.2012, 30.09.2013 та 31.12.2013 ДП "Укравтогаз" визнав загальну суму боргу перед ПАТ "Укртрансгаз" в розмірі 479 693,80 грн, суди дійшли висновку про визнання відповідачем свого боргу, що є підставою для переривання трирічного строку позовної давності для звернення з позовом про стягнення заявленої позивачем заборгованості відповідно до ст.264 Цивільного кодексу України. При цьому, суди виходили з того, що дані акти звірки підписані з боку відповідача уповноваженою особою - заступником головного бухгалтера, оскільки згідно з ч. 7 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Відповідно до Постанови Вищого господарського суду від 03.11.2015, колегія суддів погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо переривання перебігу строків позовної давності шляхом підписання сторонами актів звірки взаємних розрахунків. проте в Постанові зазначено що в порушення вимог щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судами не було встановлено період, за який позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати, у зв'язку з чим не надано належної правової оцінки правомірності стягнення таких сум зважаючи на строки загальної та спеціальної позовної давності, встановлені законодавством. Також судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, що санкції на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, зокрема застосування штрафу у розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг) за прострочення виконання зобов'язання, є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 2700,75 грн. за період з 0101.2011 року по 29.06.2011 року та штраф в розмірі 2473,28 грн. відповідно до статті 231 ГК України.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до приписів ст.. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Суд приймає до уваги вказівки зазначені в Постанові Вищого господарського суду України від 03.11.2015 по справі № 910/7343/15-г, та. враховуючи висновки зазначені Верховним Судом України, викладені в постанові від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, приходить до висновку про відмову в задоволенні штрафу в розмірі 7% виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Оскільки між сторонами у справі виникло грошове зобов'язання то стягнення штрафу і розмірі 7% на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України є безпідставним.

Відповідно до п. 5.2 Договору сторони погодили, що за кожен день несвоєчасної оплати вартості продукції на умовах, вказаних у Договорі, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки оплати продукції.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява №1727/10-05 від 13.03.2015 року надійшла до суду 25.03.2015 року.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду 25.03.2015 року, тому вимоги щодо нарахування пені за період з 31.12.2010 року по 29.03.2011 року в розмірі 2700,75 грн.. не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

Щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 1731,29 грн. та 3% річних в розмірі 3185,72 грн. то слід зазначити наступне

Також, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 3185,72 грн. за період з 01.01.2011 року по 01.01.2014 року та індекс інфляції в розмірі 1731,29 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 3185,72 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції підлягають задоволенню в розмірі 1731,29 грн.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1 Позов задовольнити частково.

2 Стягнути з Дочірнього підприємства "УКРАВТОГАЗ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" ( 03134, м. Київ, вул.. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРТАНСГАЗ" ( 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 3 % річних в розмірі 3185 ( три тисячі сто вісімдесят п'ять) грн.. 72 коп., інфляційні втрати в розмірі 1731 ( одна тисяча сімсот тридцять одну) грн.. 29 коп., судовий збір в розмірі 196 ( сто дев'яносто шість) грн..31 коп.

3 В іншій частині позовних вимог відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.01.2016

Суддя Л.В. Прокопенко