Рішення № 55695335, 03.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2016Справа №910/30582/15

За позовомПублічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»доЖитлово-будівельного кооперативу «Токсиколог»простягнення 193 053,43 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Селезньова О.О.від відповідача:Бойкрв О.С., Поповська Є.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - ПАТ «АК «Київводоканал») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом Житлово-будівельного кооперативу «Токсиколог» (надалі - ЖБК «Токсиколог») про стягнення 193 053,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за договором на послуги водопостачання та водовідведення №04905/4-14 від 28.11.1997 р., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 108 142,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 866,80 грн., штрафу у розмірі 21 628,40 грн., інфляційних втрат у розмірі 56 193,18 грн. та 3% річних у розмірі 4 223,05 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2015 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 23.12.2015 р.

23.12.2015 р. представник відповідача до канцелярії суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що позивачем неправомірно включено до суми заборгованості вартість питної води, що йде на підігрів, а також існування переплати за таку воду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.12.2015 р. розгляд справи відкладено на 25.01.2016 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Судове засідання 25.01.2016 р. не відбулося та було перенесено на 03.02.2016 р.

Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала з урахуванням часткової оплати відповідачем суми заборгованості.

Представники відповідача в судове засідання з'явилися, надали пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини, провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 24 907,86 грн. просили припинити.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.11.1997 р. між Державним комунальним об'єднанням «Київводоканал» (правонаступником якого є ПАТ «АК «Київводоканал») (постачальник) та ЖБК «Токсиколог» (абонент) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення №04905/4-4 (надалі - «Договір»).

Пунктом 1.1 Договору встановлено, що за цим договором постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 р.

За містом пп. а) п. 2.2. Договору встановлено, що сплата за послуги з водопостачання та водовідведення здійснюється за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.1. Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента

Згідно з п. 3.4 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншими засобом, передбаченим п. 21.2 Правил.

Пунктами 3.6, 3.7 Договору передбачено, що абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Позивач вказує, що за період з 01.12.2012 р. по 30.09.2015 р. у відповідача виникла заборгованість за надані згідно Договору послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 108 142,00 грн., що підтверджується актами зняття показань з приладу обліку, розшифровками та платіжними вимогами-дорученнями.

Спір виник у справі у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором по оплаті наданих послуги з водопостачання та водовідведення.

Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю природою є договором надання послуг, за умовами якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що розрахунок заборгованості позивача містить не тільки нарахування за спожите холодне водопостачання та водовідведення, а й за постачання води, що йде на підігрів (код №4-50675), яке не регулюється умовами Договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

За змістом ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначався Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу №65 від 01.07.1994 р. (надалі - Правила № 65).

Надалі з 18.10.2008 р. вступили в силу нові Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р. (надалі - Правила № 190). Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Згідно з п. 3.13 Правил № 190 розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Отже, виходячи з положень п. 3.13 Правил №190 виробником комунальних послуг з централізованого постачання гарячої води є суб'єкт господарювання, на балансі якого знаходиться бойлер.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії бойлери, теплові пункти, котельні.

Умовами укладеного позивачем та відповідачем договору передбачено постачання позивачем відповідачу питної води, яка споживається відповідачем та обліковується лічильниками у кубічних метрах, та не передбачено оплати відповідачем питної води, яка буде постачатись йому для виготовлення гарячої води з огляду на відсутність на балансі Підприємства бойлерів та котелень.

Відтак суд приходить до висновку, що у відповідача відсутній обов'язок щодо здійснення оплати вартості води, яка йде на підігрів, нарахованої за кодом №4-50675.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. у справі №1/415-26/184, від 30.01.2014 р. у справі №910/12493/13 від 19.02.2015 р. у справі № 27/135.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, у розмірі 30 574,80 грн. необхідно відмовити.

При цьому, пунктом 1.4 Правил визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 р. №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (надалі - «Правила приймання»), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил приймання останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Відповідно до п. 1.4 Правил приймання абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації; стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

За змістом п. 2.4 Правил приймання підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих правил, місцевих правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь позивача.

Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті наданих позивачем за Договором у період з 01.12.2012 р. по 30.09.2015 р. послуг з водопостачання та водовідведення становить 24 907,86 грн., а також 52 659,34 грн. (стоки по коду №4-50675), строк виконання грошового зобов'язання по оплаті якої згідно положень ст. 903 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», на момент звернення з позовом до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача заборгованості у розмірі 24 907,86 грн., а також 52 659,34 грн. (стоки по коду №4-50675) за надані згідно Договору послуги.

Твердження відповідача про відсутність його боргу у зв'язку з наявністю переплати суд не приймає до уваги, оскільки зарахування вартості послуг із постачання холодної води для її підігріву в рахунок погашення заборгованості за послуги, передбачені Договором, є порушенням норм процесуального права стосовно меж позовних вимог.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 22.08.2013 р. у справі №5011-22/10286-2012 та від 06.06.2013 р. у справі №5011-26/4471-2012-67/485-2012.

25.01.2016 р. представником відповідача надано платіжні доручення №136 від 08.12.2015 р. та №142 від 29.12.2015 р., з яких вбачається, що відповідачем перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 24 907,86 грн. в рахунок погашення заборгованості за Договором.

Із матеріалів справи вбачається, що позовну заяву 1247/12 від 19.11.2015 р. позивачем було подано до суду 02.12.2015 р., що підтверджується вхідним штампом канцелярії господарського суду міста Києва.

Відповідач погасив суму основної заборгованості у розмірі 24 907,86 грн. після подання позовної заяви.

Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 24 907,86 грн. підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ЖБК «Токсиколог» на користь ПАТ «АК «Київводоканал» заборгованості у розмірі 52 659,34 грн.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 866,80 грн., штрафу у розмірі 21 628,40 грн., інфляційних втрат у розмірі 56 193,18 грн. та 3% річних у розмірі 4 223,05 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання з грудня 2012 року по вересень 2015 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 4.2 передбачено, що за повну або часткову неоплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% несплаченої суми. До повного погашення абонентом заборгованості постачальник має право припинити подачу води та приймання стоків.

Згідно з п. 4.3 Договору за несвоєчасну оплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочки.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за Договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у справі №6-2003цс/15.

Як визначено нормами ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на викладене, підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 21 628,40 грн. у суду відсутні.

Суд перевірив та вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 866,80 грн.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши та перевіривши надані позивачем розрахунки суми інфляційних та 3% річних, господарський суд дійшов висновку, що позивачем було невірно здійснено розрахунки даних вимог, зокрема, взято в розрахунок вартість води, яка йде на підігрів за абонентським кодом №4-50675.

За таких обставин, господарський суд виконав власний розрахунок, згідно з яким підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 2 396,20 грн. та інфляційні у розмірі 33 462,41 грн. відповідно.

В іншій частині 3% річних та інфляційні нараховані безпідставно, а відтак в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ЖБК «Токсиколог» на користь ПАТ «АК «Київводоканал» заборгованості у розмірі 52 659,34 грн., пені у розмірі 2 866,80 грн., 3% річних у розмірі 2 396,20 грн. та інфляційних у розмірі 33 462,41 грн.

В іншій частині (заборгованість у розмірі 30 574,80 грн., штраф у розмірі 21 628,40 грн., 3% річних у розмірі 1 826,85 грн. та інфляційні у розмірі 22 730,77 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 24 907,86 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Токсиколог» (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 24, кв. 1; ідентифікаційний код 22893263) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А; ідентифікаційний код 03327664) заборгованість у розмірі 52 659 (п'ятдесят дві тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 34 коп., пеню у розмірі 2 866 (дві тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 80 коп., інфляційні у розмірі 33 462 (тридцять три тисячі чотириста шістдесят дві) грн. 41 коп., 3% річних у розмірі 2 396 (дві тисячі триста дев'яносто шість) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 1 744 (одна тисяча сімсот сорок чотири) грн. 39 коп. Видати наказ.

3. Провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 24 907,86 грн. припинити.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складений 08.02.2016 р.

Суддя В.П. Босий