Рішення № 55695263, 01.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2016Справа № 910/29216/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСТ АВТОМАТИК»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління будівельними проектами «Герц»

про стягнення 31 879, 71 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Неволін Ю.О. за довіреністю № 01-09-1 від 01.09.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні присутній вільний слухач: ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПСТ АВТОМАТИК» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління будівельними проектами «Герц» (далі - відповідач) про стягнення 31 127, 72 грн., з яких 17 114, 40 грн. основного боргу, 12 945, 13 грн. інфляційних втрат, 1 068, 19 грн. 3% річних. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача всі судові витрати, в тому числі і додаткові витрати, що будуть спричинені в процесі розгляду справи.

При цьому, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд після отримання позовної заяви вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах позовних вимог на майно відповідача, а саме на грошові кошти на рахунках та/або на все інше майно відповідача у разі недостатності грошей на рахунках, і розглянути клопотання про забезпечення позову без виклику представників сторін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/29216/15, її розгляд призначено на 08.12.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. було відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСТ АВТОМАТИК» про вжиття заходів до забезпечення позову.

08.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву № 04/12-15-юр від 04.12.2015 р. про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 17 114, 40 грн. основного боргу, 13 247, 72 грн. інфляційних втрат, 1 248, 92 грн. 3% річних, всі суми збитків та додаткових витрат, що будуть спричинені в процесі розгляду справи, що станом на 08.12.2015 р. складають 520, 20 грн. Крім того, позивач просив суд постановити окрему ухвалу про повернення судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні 08.12.2015 р. суд відклав розгляд вищевказаної заяви про збільшення розміру позовних вимог до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.12.2015 р.

22.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву № 22/12-15-юр від 22.12.2015 р. про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 17 114, 40 грн. основного боргу, 13 247, 72 грн. інфляційних втрат, 1 248, 92 грн. 3% річних, всі суми збитків та додаткових витрат, що будуть спричинені в процесі розгляду справи, що станом на 22.12.2015 р. складають 1 025, 91 грн. та повернути судовий збір, сплачений за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

В судовому засіданні 22.12.2015 р. представник позивача підтримав вимоги, викладені у поданій через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяві № 22/12-15-юр від 22.12.2015 р. про уточнення позовних вимог.

Досліджуючи зміст поданої позивачем заяви № 22/12-15-юр від 22.12.2015 р., а також заяви позивача № 04/12-15-юр від 04.12.2015 р. про збільшення розміру позовних вимог, поданої 08.12.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва, судом встановлено, що викладені в означених заявах позовні вимоги є тотожними, у зв'язку з чим суд прийняв вказані заяви до розгляду, справа розглядається в редакції заяви № 22/12-15-юр від 22.12.2015 р., яка подана останньою, відповідно має місце нова ціна позову.

При цьому, в судовому засіданні 22.12.2015 р. суд відклав розгляд заяви позивача про повернення судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову до встановлення фактичних обставин у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 18.01.2016 р.

13.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про направлення справи за підсудністю до господарського суду Закарпатської області.

15.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просив стягнути з відповідача 17 114, 40 грн. основного боргу, 13 460, 25 грн. інфляційних втрат, 1 305, 06 грн. 3 % річних та 1 617, 13 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи, яка за своїм змістом фактично є заявою про збільшення розміру позовних вимог.

В судовому засіданні 18.01.2016 р. судом прийнято до розгляду вищевказану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Представник позивача в судовому засіданні 18.01.2016 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 18.01.2016 р. не з'явився, проте 13.01.2016 р. подав через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання № 2 від 12.01.2016 р. про передачу справи № 910/29216/15 за територіальною підсудністю до господарського суду Закарпатської області.

Розглянувши означене клопотання відповідача, суд вирішив відмовити в його задоволенні.

У судовому засіданні 18.01.2016 р. представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/26216/15 на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.01.2016 р. в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 01.02.2016 р.

29.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він позовні вимоги визнає частково, відзначаючи, що між сторонами договір зберігання не укладався.

Представник відповідача у судове засідання 01.02.2016 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника позивача в судовому засіданні надійшла заява про повернення надміру сплаченого судового збору та заява про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої він зазначає, що станом на 01.02.2016 р. розмір додаткових витрат, пов'язаних з розглядом справи, складає 2 142, 57 грн.

Суд прийняв вказану заяву до розгляду.

У судовому засіданні 01.02.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.02.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 0086.Д-15897.01 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник постачає та здійснює монтаж, а замовник приймає та оплачує змонтовані револьверні двері КА023-336, надалі «Товар», за ціною згідно зі Специфікацією, яка наведена в Додатку № 1, що є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 2 Договору передбачено, що ціна Договору визначається Специфікацією № 1 (Додаток № 1), яка наведена в Додатку № 1, що є невід'ємною частиною Договору, та становить 238 994, 40 грн., включаючи ПДВ 20% 39 832, 40 грн.

Зміна ціни та інших істотних умов Договору допускається лише у випадках і на умовах згоди Сторін, що фіксується додатковими угодами які становлять невід'ємну частину Договору (п. 2.1. Договору).

Додатком № 1 до Договору сторони визначили, що позивач зобов'язується поставити відповідачу двері автоматичні револьверні КА023-335 з тепловою завісою у кількості 1 шт. за ціною 184 900, 00 грн. без ПДВ, та здійснити монтаж обладнання на суму 14 262, 00 грн. без ПДВ, а всього на суму 238 994, 40 грн. з урахуванням ПДВ.

За умовами п. 4.1. Договору поставка та монтаж товару здійснюється строком до 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту виконання замовником п. 3.1/1 цього Договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору у строк до 75 (сімдесят п'ять) календарних днів від дати авансового платежу згідно п. 3.1/1 цього Договору замовник підписує з постачальником акт будівельної готовності.

Строк виконання монтажних робіт не перевищує 15 (п'ятнадцять) календарних днів від дати підписання акту будівельної готовності (п. 4.4. Договору).

Пунктом 4.5. Договору передбачено, що в разі відсутності будівельної готовності на об'єкті, строк виконання договірних зобов'язань збільшується відповідно до затримки строку здачі будівельної готовності.

В силу п. 5.1. Договору приймання товару, робіт та послуг оформляється підписанням видаткової накладної та акту виконаних робіт.

Згідно з п. 3.1. Договору сплата вартості товару здійснюється в безготівковій формі шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому Договорі.

1) Аванс в розмірі 80% вартості товарів, що становить - 177 504, 00 грн., включаючи ПДВ - 20% на протязі трьох банківських днів після підписання сторонами Договору.

2) Решту в розмірі 20% вартості товару, що становить - 44 376, 00 грн., включаючи ПДВ - 20% на протязі трьох банківських днів після поставки товару на склад замовника та підписання сторонами накладної на товар.

3) Оплату монтажних робіт замовник здійснює у строк 5 (п'яти) банківських днів після підписання сторонами акту виконаних робіт. Вартість монтажних робіт складає 17 114, 40 грн., включаючи ПДВ 20%.

Як вбачається з наданої позивачем банківської виписки, 17.02.2012 р. відповідач згідно з п. 3.1/1 Договору перерахував позивачу 177 504, 00 грн. із призначенням платежу: «Передплата за БМР за дог.№0086.Д-15879.01 від 16.02.2012, у т.ч. ПДВ 20% - 29 584, 00 грн.».

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу двері автоматичні револьверні КА 023-355 з тепловою завісою у кількості 1 шт. на суму 221 880, 00 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 383 від 24.12.2012 р., підписаною сторонами без зауважень та заперечень і скріпленою печатками обох підприємств.

16.01.2013 р. відповідач здійснив остаточну оплату поставленого позивачем товару в сумі 44 376, 00 грн. із призначенням платежу: «Плата за двері за дог.№0086.Д-15879.01 від 16.02.2012, в т.ч. НДС 20% 7 396, 00 грн.».

Також, позивач здійснив монтаж поставленого відповідачу обладнання на суму 17 114, 40 грн., про що свідчить акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 57 від 23.05.2013 р., підписаний представниками обох сторін без зауважень та заперечень.

Як стверджує позивач у заяві та додаткових поясненнях № 04/12-15-юр від 04.12.2015 р., відповідачем в порушення умов Договору не було підготовлено майданчик під монтаж товару, а оскільки товаром є досить велика конструкція круглих поворотних дверей для входу до житлового комплексу, яка займала місце на складі позивача та створювала незручності, сторони додатково до норм договору домовились, що за зберігання цього товару на складі позивач стягне плату, яка буде обрахована за весь період зберігання товару.

Позивач зазначає, що відповідачеві було виставлено рахунок для оплати послуг по зберіганню товару № КИ-12184 від 23.12.2012 р. на суму 7 560, 00 грн., який відповідачем був оплачений в сумі 7 560, 00 грн., про що свідчить банківська виписка із призначенням платежу: «Плата за послуги за дог.№0086.Д-15879.01 від 16.02.2012, в т.ч. НДС 20% - 1 260, 00 грн.».

При цьому, в підтвердження факту надання відповідачу послуг по зберіганню товару позивач надав Акт надання послуг № 232 від 08.08.2013 р., який з боку відповідача не підписаний, та податкову звітність, складену відносно спірної господарської операції.

Так, зокрема, позивачем було надано до матеріалів справи в тому числі податкову накладну № 31 від 17.12.2012 р., складену відносно господарської операції з надання послуг по зберіганню товару, реєстр виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2012 року (додаток до декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року), а також докази їх направлення до Державної податкової служби України та реєстрації 18.01.2013 р.

Намагаючись перевірити те, чи дійсно між сторонами були відсутні домовленості та правові відносини щодо зберігання спірного товару, суд витребував у відповідача ухвалами від 08.12.2015 р., 22.12.2015 р., 18.01.2016 р. податкові накладні, які складались на виконання зобов'язань за спірним Договором та що були ним одержані від позивача.

Разом з тим, відповідач не представив суду жодної податкової звітності за спірними господарськими операціями та пояснень щодо неможливості її надання.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, з наведеного вбачається, що на суму нарахованого податку на додану вартість позивач склав відповідні податкові накладні, в тому числі щодо спірної господарської операції з надання послуг по зберіганню товару, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту, проте як у позивача виникли зобов'язання по податку на додану вартість.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними операціями, зокрема, щодо спірної господарської операції з надання послуг по зберіганню товару, відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

Враховуючи зазначені обставини та відсутність мотивованої відмови відповідача від підписання Акту надання послуг № 232 від 08.08.2013 р., суд дійшов висновку про визнання ним факту надання позивачем послуг за таким актом, а наведені у відзиві заперечення необґрунтованими.

Так, твердження відповідача про відсутність між сторонами договору щодо надання послуг зі зберігання товару, суд не приймає до уваги, оскільки фактичні обставини справи свідчать про те, що в цій частині між сторонами мали місце відносини з укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб.

З урахуванням наведеного вбачається, що поставлений позивачем товар та послуги по його зберіганню відповідачем були оплачені в повному обсязі, тоді як надані позивачем послуги з монтажу товару залишились неоплаченими, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 17 114, 40 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів поставки та підряду.

Так, в силу ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Як зазначалось судом вище, пунктом 3.1. Договору сторони передбачили, що сплата вартості товару здійснюється в безготівковій формі шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому Договорі.

1) Аванс в розмірі 80% вартості товарів, що становить - 177 504, 00 грн., включаючи ПДВ - 20% на протязі трьох банківських днів після підписання сторонами Договору.

2) Решту в розмірі 20% вартості товару, що становить - 44 376, 00 грн., включаючи ПДВ - 20% на протязі трьох банківських днів після поставки товару на склад замовника та підписання сторонами накладної на товар.

3) Оплату монтажних робіт замовник здійснює у строк 5 (п'яти) банківських днів після підписання сторонами акту виконаних робіт. Вартість монтажних робіт складає 17 114, 40 грн., включаючи ПДВ 20%.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари та роботи, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві вартості робіт по монтажу товару, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в сумі 17 114, 40 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 13 460, 25 грн. інфляційних втрат та 1 305, 06 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Позивач нарахував відповідачу 13 460, 25 грн. інфляційних втрат, 1 305, 06 грн. 3 % річних, розрахунок яких є невірним.

У свою чергу, оскільки згідно з вірним розрахунком суду сума інфляційних втрат та 3% річних становить більшу суму від заявленої позивачем, проте як від нього не надходило клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє їх в цій частині в сумі, визначеній саме позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу перед позивачем.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості послуг монтажу товару, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Також, позивач просив суд покласти на відповідача інші додаткові витрати, пов'язані з розглядом справи в сумі 2 142, 57 грн., які складаються з вартості проїзду представника позивача в судові засідання та вартості відправлення на адресу відповідача телеграми про збільшення розміру позовних вимог. При цьому, в заяві про уточнення позовних вимог від 01.02.2016 р. ним невірно визначено суму витрат, на які він посилається, оскільки вірний її розмір складає 2 159, 25 грн. (520, 20 грн. + 522, 39 грн. + 591, 22 грн. + 525, 44 грн.).

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як на тому наголошено в п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Таким чином, витрати позивача на відправлення відповідачу телеграми у розмірі 31, 68 грн. не є судовими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України і не можуть бути покладені на відповідача.

Водночас, оскільки ухвалами господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р., 08.12.2015 р. та 22.12.2015 р., 18.01.2016 р. явку представника позивача в судові засідання 08.12.2015 р., 22.12.2015 р., 18.01.2016 р., 01.02.2016 р. було визнано обов'язковою, витрати позивача, пов'язані з явкою його представника в судові засідання в сумі 2 127, 57 грн. (520, 20 грн. + 490,71 грн. + 591,22 грн. + 525,44 грн., посадочні документи 6УУ-Н1-3144148-0512 та № Ц58-Т1-3145449-0512, № 4ПУ-Т1-2266444-1112 та № 566-Т1-2258016-1112, № ФЦЮ-Т1-0712673-1101 та № ИЖЮ-Н1-0711410-1101, № 4Л6-Т1-4198200-2501 та № У5Я-Т1-4198946-2501) покладаються на відповідача.

При цьому, позивачу має бути повернуто з Державного бюджету України зайве сплачений судовий збір в сумі 609, 00 грн.

Так, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

Водночас, суд відмовляє позивачу у клопотанні про повернення судового збору в сумі 609, 00 грн., сплаченого за подання заяви про забезпечення позову, оскільки ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. у задоволенні означеної заяви позивачу було відмовлено, а приписи ст. 7 Закону України «Про судовий збір» не містять інших підстав для повернення судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.

При цьому, суд враховує, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду, на підставі Закону № 484-VIII від 22.05.2015 р. з тексту Закону України «Про судовий збір» було виключено абзац 3 ч. 2 ст. 6, який передбачав, що у разі якщо позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, а відповідно позивач вірно сплатив 609, 00 грн. за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління будівельними проектами «Герц» (89640, Закарпатська область, Мукачівський район, селище міського типу Чинадійово, вулиця Волошина, будинок 53 А; код ЄДРПОУ 33790979) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСТ АВТОМАТИК» (49100, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, бульвар Слави, будинок 18, квартира 40; код ЄДРПОУ 32688019) 17 114 (сімнадцять тисяч сто чотирнадцять) грн. 40 коп. основного боргу, 13 460 (тринадцять тисяч чотириста шістдесят) грн. 25 коп. інфляційних втрат, 1 305 (одну тисячу триста п'ять) грн. 06 коп. 3% річних, 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору, 2 127 (дві тисячі сто двадцять сім) грн. 57 коп. додаткових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ПСТ АВТОМАТИК» (49100, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, бульвар Слави, будинок 18, квартира 40; код ЄДРПОУ 32688019) зі спеціального фонду Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 562 від 14.09.2015 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.2016 р.

Суддя В.С. Ломака