Рішення № 55695190, 01.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2016Справа № 910/29358/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАЙМЕКС-КИЇВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна кур'єрська служба «Порто Експрес»

про стягнення 26 501, 81 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Ткаченко С.В. за довіреністю № 8 від 04.01.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАЙМЕКС-КИЇВ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна кур'єрська служба «Порто Експрес» (далі - відповідач) про стягнення 26 501, 81 грн., а саме: 8 439, 40 основного боргу, 3 641, 66 грн. інфляційних втрат, 228, 44 грн. 3% річних, 13 896, 31 грн. пені. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору у розмірі 1 218, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору від надав відповідачу послуги, за які останній в порушення взятих на себе зобов'язань в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/29358/15, її розгляд призначено на 08.12.2015 р.

В судовому засіданні 08.12.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/29358/15 на п'ятнадцять днів.

Представник відповідача в судове засідання 08.12.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/29358/15, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 19.01.2016 р.

18.01.2016 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 19.01.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 19.01.2016 р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.01.2016 р. розгляд справи було відкладено на 01.02.2016 р.

Представник відповідача в судове засідання 01.02.2016 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 01.02.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2014 р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (клієнт) було укладено Договір № 299 про надання послуг з експрес-доставки відправлень, відповідно до п. 1.1. якого виконавець надає клієнту, в період дії договору, послуги з експрес-доставки відправлень, згідно з заявками клієнта, від відправника до одержувача, а клієнт оплачує виконавцю вартість послуг відповідно до тарифів (додаток № 2) і регламенту «Даймекс» (додаток № 1), які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.2. Договору було визначено, що кожне відправлення приймається виконавцем для доставки після оформлення стандартної накладної виконавця, далі іменованої накладна «Даймекс», що є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору (регламент «Даймекс») накладна «Даймекс» - це обов'язковий супровідний документ, який оформляється на кожне відправлення. Документ містить інформацію про відправлення: координати відправника і одержувача, вид послуги, вміст відправлення, його габарити і вагу, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення послуг з доставки.

Згідно з п. 2.4. Договору, надання послуг за цим договором підтверджується підписанням двосторонніх актів виконаних (наданих) послуг, в яких повинні бути перераховані надані послуги та їх фактична вартість, розрахована відповідно до тарифів (додаток № 2).

Відповідно до п. 2.5. Договору клієнт протягом 5 робочих днів з моменту отримання від виконавця акта виконаних (наданих) послуг, зобов'язаний підписати цей документ і повернути його виконавцеві або написати обґрунтовану відмову від підписання акту. У разі, якщо клієнт в зазначений термін не поверне підписаний акт виконавцю або не надасть обґрунтовану відмову від підписання акта, послуги будуть вважатися наданими виконавцем та прийнятими клієнтом в повному обсязі.

Розділом 4 Договору сторони погодили порядок розрахунків за договором, а саме, клієнт оплачує виконавцю вартість наданих за цим договором послуг відповідно до тарифів виконавця, зазначених у додатку № 2, на підставі наданого до оплати пакету документів (рахунок, рахунок-фактура з виділенням ПДВ, акт виконаних (наданих) послуг) (п. 4.1.); оплата рахунків за послуги виконавця здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений в розділі 8 цього договору або шляхом внесення готівкових грошових коштів в касу виконавця. Рахунки підлягають оплаті протягом 5 банківських днів з моменту їх отримання клієнтом (п. 4.2.).

Як зазначає позивач, в період з 30.09.2014 р. по 30.01.2015 р. він надав відповідачу на виконання умов Договору послуги на суму 11 712, 60 грн., з яких відповідач оплатив лише частину на суму 3 273, 20 грн., внаслідок чого за ним утворився борг в сумі 8 439, 40 грн.

Зокрема, неоплаченими залишились рахунки: № ДУ-00002827 від 30.09.2014 р. на суму 2 506, 00 грн. (складений на суму 3 341, 20 грн. та оплачений частково на суму 835, 20 грн.); № ДУ-00003197 від 31.10.2014 р. на суму 764, 80 грн., № ДУ-00003400 від 14.11.2014 р. на суму 1 580, 00 грн., № ДУ-00003602 від 28.11.2014 р. на суму 513, 60 грн., № ДУ-00003730 від 15.12.2014 р. на суму 1 922, 00 грн., № ДУ-00000070 від 14.01.2015 р. на суму 883, 00 грн. та № ДУ-00000238 від 30.01.2015 р. на суму 270, 00 грн.

Надання послуг на вказану суму підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2867 від 30.09.2014 р., № 3236 від 31.10.2014 р., № 3427 від 14.11.2014 р., № 3634 від 28.11.2014 р., № 3769 від 15.12.2014 р., № 70 від 14.01.2015 р. та № 223 від 30.01.2015 р.

Акти № 3236 від 31.10.2014 р., № 70 від 14.01.2015 р. та № 223 від 30.01.2015 р. не були підписані зі сторони відповідача, при цьому й мотивованої відмови від нього позивачу не надійшло, а тому з урахуванням п. 2.5. Договору, роботи (послуги) за такими актами вважаються наданими позивачем та прийнятими відповідачем.

Як зазначає позивач, він також надіслав на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості, проте вона була залишена без відповіді.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за надані позивачем послуги, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Під час провадження у справі відповідач правом на подання відзиву не скористався, доказів погашення боргу та його контррозрахунку не представив, проти доводів позивача не заперечив та їх не спростував.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 8 439, 40 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 228, 44 грн. 3% річних та 3 641, 66 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних. та інфляційних втрат, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 13 896, 31 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що у разі несвоєчасної або неповної оплати наданих послуг - виконавець має право вимагати від клієнта сплати пені в розмірі 0, 5 % від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його невірним, оскільки позивача нарахував пеню більш ніж за 6 місяців та в розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з вірним розрахунком сума пені складає 1 930, 23 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості наданих позивачем послуг, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна кур'єрська служба «Порто Експрес» (02125, місто Київ, бульвар Перова, будинок 20, квартира 45; код ЄДРПОУ 39125050) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАЙМЕКС-КИЇВ» (04107, місто Київ, вулиця Підгірна, будинок 28, літера А, код ЄДРПОУ 34821033) 8 439 (вісім тисяч чотириста тридцять дев'ять) грн. 40 коп. основного боргу, 3 641 (три тисячі шістсот сорок одну) грн. 66 коп. інфляційних втрат, 228 (двісті двадцять вісім) грн. 44 коп. 3% річних, 1 930 (одну тисячу дев'ятсот тридцять) грн. 23 коп. пені та 654 (шістсот п'ятдесят чотири) грн. 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.02.2016 р.

Суддя В.С. Ломака