Ухвала суду № 55687355, 09.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/6280/14-ц 09.02.2016 09.02.2016

Провадження №22-ц/784/208/16

Справа № 488/6280/14-ц

Провадження № 22ц/784/208/16 Суддя першої інстанції Селіщева Л.І.

Категорія 47 Суддя-доповідач апеляційного суду Базовкіна Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

09 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання Гордійчук С.С.

за участю: прокурора Коткової В.А., представників: позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2015 року за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Миколаївської міської ради, ОСОБА_5, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із незаконного володіння,

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2014 р. прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся з позовом в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із незаконного володіння.

Прокурор вказував, що п. 1.1 розділу І рішення Миколаївської міської ради № 2/24 від 30 червня 2006 року ОСОБА_5 надано дозвіл щодо відведення земельної ділянки площею 845 кв.м., а 9 листопада 2007 року пунктами 19 та 19.2 розділу ІV рішення Миколаївської міської ради № 17/46 затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки за рахунок земель лісового господарства та передачу її у власність ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1. На підставі цього рішення відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_2.

В ході проведення перевірки прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва дотримання вимог земельного законодавства було виявлено, що під час передачі вказаної земельної ділянки ОСОБА_5 порушено вимоги земельного законодавства України. Зокрема, спірна земельна ділянка була передана без попереднього її вилучення у законного користувача, яким є ДП "Миколаївське лісове господарство" як землі державного лісового фонду, та в порушення встановленої процедури зі зміною її цільового призначення, без узгодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства та за відсутності державної експертизи вказаного проекту землеустрою.

Посилаючись на викладене, прокурор просив поновити строк позовної давності, визнати незаконними та скасувати рішення у вказаній частині; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5, витребувати у ОСОБА_5 спірну земельну ділянку та повернути у власність держави в особі ДП «Миколаївське лісове господарство».

Миколаївська міська рада визнала позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5, заперечуючи проти позову, посилалася на безпідставність позовних вимог, а також, що, прокурор звернувся до суду за межами позовної давності, у зв'язку з чим просила застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску позовної давності.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2015 року позов задоволено. Постановлено визнати незаконним та скасувати п. 1.1 розділу І рішення Миколаївської міської ради № 2/24 від 30 червня 2006 року та визнати незаконним та скасувати п. 19 та п. 19.2 розділу ІV рішення Миколаївської міської ради № 17/46 від 9 листопада 2007 року визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_5 Крім того, судом витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 спірну земельну ділянку та постановлено повернути її державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, без передачі в постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство». Також судом розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, прокурора, представників позивачів, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що пунктом 1.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 2/24 від 30 червня 2006 р. ОСОБА_5 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 845 кв.м затверджено проект за рахунок земель лісового господарства для будівництва та обслуговування житлового будинку із наданням адреси: АДРЕСА_1.

Рішенням Миколаївської міської ради № 17/46 від 09 листопада 2007 р. (пункти 19, 19.2 розділу 4) затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 845 кв.м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» з відведенням її до земель житлової забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1

На підставі цього рішення ОСОБА_5 отримала 17 вересня 2008 р. державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, кадастровий номер НОМЕР_3.

Обґрунтовуючи позов, прокурор посилався на те, що зазначена земельна ділянка входила до складу земель лісового фонду.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісового фонду (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

За ст. 42 ЛК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України).

Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісового фонду, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

При цьому, згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 2 ст. 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 6 ст. 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, частинами 5, 9 цієї статті.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає визначення меж і внутрігосподарська організація території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів (ч. 2 ст. 93 ЛК України).

У матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства (ч. 1 ст. 94 ЛК України).

Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами (ч. 2 ст. 94 ЛК України).

Крім того, ведеться державний облік лісів і державний лісовий кадастр, які містять систему відомостей і документів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства і оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді (ч. 2 ст. 95 ЛК України).

Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться державними органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету (ч. 1 ст. 95 ЛК України).

Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 96 ЛК України).

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Таким чином, ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання земельних ділянок.

Правовий статус земельних ділянок лісового фонду визначається нормами земельного та лісового законодавства відповідно до їх цільового призначення за даними земельного та лісового кадастру.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 р. у справі №6-212цс14.

Згідно постанови Ради Міністрів УРСР від 21 березня 1966 року № 234 «Про здійснення першочергових заходів по боротьбі з ерозією грунтів у Миколаївській області» державному лісовому фонду під заліснення і ведення лісового господарства було передано 17 789,8 гектарів земельних угідь у Миколаївській області за рахунок земель, вилучених у колгоспів та радгоспів, до складу якого увійшла і спірна земельна ділянка.

На час прийняття оспорюваних рішень міської ради вказані землі перебували у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», в тому числі і землі квартала № 43 урочища «Жовтневе», на території якого розташована спірна земельна ділянка.

Визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що спірна земельна ділянка відноситься саме до земель лісового фонду, що підтверджується інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» (а.с. 24), вихідною земельно-кадастровою інформацією (а.с. 26), картографічними матеріалами 2003 р. (а.с. 193), листами Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства (а.с. 27, 28) та ДП «Миколаївське лісове господарство» (а.с. 27-30), актом технічного обстеження лісових культур та площі, яка пропонується для відводу зі складу Державного лісового фонду України (а.с. 91), планшетами лісовпорядкування за 1973 та 2003 років, а також проектом організації та розвитку лісового господарства Державного лісового господарства «Миколаївліс», дослідженими в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Твердження апелянта про те, що надані позивачем матеріали лісовпорядкування є недостовірними, суперечать встановленим обставинам спору та ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень закону, що регулює спірні правовідносини.

Установивши, що спірна земельна ділянка, яка вибула з користування ДП «Миколаївське лісове господарство» та виключена зі складу земель лісового фонду за рішенням міської ради, належить до земель лісового фонду та на час прийняття рішення про її відчуження перебувала в державній власності та вибули з володіння власника - держави - поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження ними не належало міській раді, жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками компетентним органом не вчинялось, а також що зміна цільового призначення відбулася з порушенням встановленого законом порядку, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки, що відповідає положенням ст. 153 ЗК України, ст. 388 ЦК України, а посилання в апеляційній скарзі на те, що міська рада, приймаючи оскаржувані рішення, діяла в межах своєї компетенції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень закону, що регулюють спірні правовідносини.

У зв'язку із встановленням неправомірного вибуття спірної земельної ділянки із державної власності та складу земель лісового фонду, твердження відповідача про дотримання вимог закону щодо складання проекту землеустрою та отримання узгоджень відповідних установ не мають правового значення.

Доводи в апеляційній скарзі про неможливість витребування земельної ділянки у ОСОБА_5 як добросовісного набувача є безпідставними.

Так, Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16 грудня 2015 року розглянув справу № 6 - 2510 цс 15, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння, та зробив наступний правовий висновок про підстави для витребування в добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави в незаконний спосіб.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу.

Принцип «пропорційності» передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно, через прийняття незаконних рішень органом місцевого самоврядування.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_5 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.

Так, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у справі, яка переглядається, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора Корабельного району м. Миколаєва до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_5 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Як вже було зазначено, законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,845 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, але ОСОБА_5 набула такого права власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування низки незаконних рішень.

ОСОБА_5 в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності), змісту оформленої нею землевпорядної документації, знала або, проявивши розумну обачність, могла знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_5 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора Корабельного району м. Миколаєва по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Що стосується посилань в апеляційній скарзі на порушення судом правил підвідомчості, то слід врахувати правовий висновок Верховного Суду України про те, за правилами якого судочинства повинні розглядатися спори про визнання незаконним рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння, який зроблений на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16 грудня 2015 р. за наслідками розгляду справи № 6 - 2510 цс 15, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Згідно цього правового висновку рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 частини другої статті 16 ЦК України та повинна пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

Тому даний спір правомірно розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Колегія суддів також не погоджується з доводами апеляційної скарги відносно наявності підстав для відмови у позові через пропуск прокурором строку позовної давності, про застосування наслідків якої ОСОБА_5 було подано заяву.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Законом встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

В силу п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваних рішень та видачі державного акту ОСОБА_5) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно положенням пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» встановлено трирічний строк з дня набрання чинності цим Законом для звернення особи до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Оскільки цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 р., а прокурор звернувся до суду у листопаді 2014 р. ним не пропущено строк позовної давності.

Незважаючи на те, що суд у порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 214, п. 3 ст. 215 ЦПК України не навів у рішенні висновків стосовно обґрунтованості чи необґрунтованості заяви відповідача щодо пропуску позовної давності, але це не вплинуло на правильність основного висновку суду щодо вирішення спору.

Уточнення прокурором позовних вимог в частині того, якому з позивачів повернути спірну земельну ділянку та вирішення судом таких вимог, не призвело до порушення прав відповідача ОСОБА_5

Інших доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм цивільного законодавства, апеляційна скарга не містить. Тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: