Рішення № 55685334, 10.02.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О.

суддів: Винту Ю.М., Половінкіної Н.Ю.

секретар Чубрей І.І.

за участю: представника публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Куриша В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про припинення зобов'язань за кредитним договором та договором поруки за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 жовтня 2015 року,

встановила:

В червні 2015 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом.

Просило стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 достроково заборгованість за кредитним договором від 27 березня 2008 року в сумі 26 972,65 доларів США, що становить 587 204 гривні 87 копійок.

Посилалося на те, що 27 березня 2008 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в сумі 27 000 доларів США строком до 27 березня 2028 року під 13 відсотків річних.

В рахунок забезпечення зобов'язань за вказаний вище кредитним договором ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали договір поруки. Відповідно до умов договору поручитель зобов'язався відповідати солідарно з позичальником по його борговим зобов'язанням.

15 липня 2008 року до кредитного договору укладено додаткову угоду, якою сторони погодили встановити відсоткову ставку в розмірі 12,75 процентів.

19 лютого 2009 року до кредитного договору укладено додаткову угоду, якою тимчасово зменшено розмір щомісячного платежу, у зв'язку з чим графік погашення було викладено в новій редакції.

Внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків за кредитним договором у ОСОБА_3 станом на 16 березня 2015 року існує заборгованість в сумі 26 972,65 доларів США, що становить 587 204 гривні 87 копійок та складається з заборгованості за кредитом в сумі 22 874,33 долари США, заборгованості за відсотками в сумі 1 845,81 долари США, пені за прострочення сплати кредиту та відсотків в сумі 2 252,51 долар США.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися з зустрічною позовною заявою.

Просили:

- припинити кредитний договір від 27 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

- припинити договір поруки від 27 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Посилалися на те, що загальна сума повернутих коштів згідно кредитного договору повністю покриваю розмір боргу та супровідних платежів.

Позивачі не отримували жодних листів з банку з вимогою про повернення кредиту достроково.

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 жовтня 2015 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» достроково заборгованість за кредитним договором в сумі 26 972,65 доларів США, що становить 587 204 гривні 87 копійок та складається з заборгованості за кредитом в сумі 22 874,33 долари США, заборгованості за відсотками в сумі 1 845,81 долари США, пеню за прострочення сплати кредиту та відсотків в сумі 2 252,51 долар США.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовити.

Посилаються на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків за кредитним договором у ОСОБА_3 станом на 16 березня 2015 року існує заборгованість в сумі 26 972,65 доларів США, що становить 587 204 гривні 87 копійок та складається з заборгованості за кредитом в сумі 22 874,33 долари США, заборгованості за відсотками в сумі 1 845,81 долари США, пені за прострочення сплати кредиту та відсотків в сумі 2 252,51 долар США.

Наявні в матеріалах справи квитанції не спростовують розрахунок заборгованості за кредитним договором та не підтверджують належного виконання позичальником своїх зобов'язань у строки та на умовах договору, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості, внесених позичальником сум не завжди вистачало на фактичне погашення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, а з 28 вересня 2014 року боржник взагалі припинила здійснювати будь-які платежі на виконання умов договору.

Матеріали справи не місять належних та допустимих доказів припинення основного зобов'язання виконанням, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання договору поруки припиненим.

Позивач звернувся до суду з позовом в межах встановлено частиною 1 статті 559 ЦК України строку пред'явлення вимоги до поручителя.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна.

Так, за змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).

Частиною 1 статті 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи 27 березня 2008 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит в сумі 27 000 доларів США строком до 27 березня 2028 року під 13 відсотків річних (а.с.21-30).

В рахунок забезпечення зобов'язань за вказаний вище кредитним договором ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали договір поруки. Відповідно до умов договору поручитель зобов'язався відповідати солідарно з позичальником по його борговим зобов'язанням.

15 липня 2008 року до кредитного договору укладено додаткову угоду, якою сторони погодили встановити відсоткову ставку в розмірі 12,75 процентів (а.с.40).

19 лютого 2009 року до кредитного договору укладено додаткову угоду, якою тимчасово зменшено розмір щомісячного платежу, у зв'язку з чим графік погашення було викладено в новій редакції (а.с.41-42).

Внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків за кредитним договором у ОСОБА_3 станом на 16 березня 2015 року існує заборгованість в сумі 26 972,65 доларів США, що становить 587 204 гривні 87 копійок та складається з заборгованості за кредитом в сумі 22 874,33 долари США, заборгованості за відсотками в сумі 1 845,81 долари США, пені за прострочення сплати кредиту та відсотків в сумі 2 252,51 долар США (а.с.6-9).

Ухвалюючи рішення в частині стягнення з відповідачів на користь позивача пені суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України ).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Саме таку правову позицію Верховний Суд України зазначив в своїй постанові №3-29гс15 від 1 квітня 2015 року.

Пунктом 16.3 кредитного договору передбачено, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за цим договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1 відсотка від простроченої до оплати суму за кожен календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється починаючи з наступного календарного дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання включно.

За таких обставин колегія суддів, вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідачів пені підлягає частковому задоволенню.

З розрахунку заборгованості пені в національній валюті України, який наданий банком під час апеляційного розгляду справи вбачається, що загальна сума боргу по пені становить 41199 гривень 11 копійок.

Враховуючи обставини, що наведені вище, рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 пені в іноземній валюті слід скасувати та ухвалили нове рішення про часткове задоволення даної вимоги, сама про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» пеню в сумі 41199 гривень 11 копійок.

У зв'язку з цим також необхідно змінити рішення суду в частині солідарного стягнення з відповідачів загальної суми заборгованості, визначивши загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в розмірі 24 720 доларів 14 центів США та пені в сумі41199 гривень 11 копійок.

В решті рішення слід залишити без змін.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 повністю виконала зобов'язання за кредитним договором .

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі не надали суду належні та допустимі докази, які би підтверджували належне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором .

Відповідно до розрахунку заборгованості, який надав банк грошові суми , які сплачував позичальник не завжди відповідали розміру місячних платежів за кредитним договором. Починаючи з 28 вересня 2014 року боржник взагалі припинила здійснювати будь-які платежі за договором.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрат.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону (в редакції чинній на момент подання до суду позовної заяви) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

З апеляційної скарги вбачається, що апелянти оскаржують рішення в частині вирішення позовної вимоги публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості в сумі 587 204 гривні 87 копійок, що є вимогою майнового характеру.

З квитанції №53 від 5 листопада 2015 року вбачається, що апелянти за подання до суду апеляційної скарги сплатили судовий збір в сумі 268 гривень 18 копійок (а.с.197).

З квитанції №32 від 3 грудня 2015 року вбачається, що апелянти додатково за подання до суду апеляційної скарги сплатили судовий збір в сумі 1500 гривень.

З мотивувальної частини вбачається, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову позивачу у задоволення позовної вимоги майнового характеру на суму 7838 гривень 89 копійок, що становить 1,33 відсотка від ціни позову.

Ухвалою судді Апеляційного суду Чернівецької області від 7 грудня 2015 року відстрочено апелянтам сплату судового збору в сумі 2 251 гривень 22 копійки до ухвалення судового рішення.

Згідно пункту 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10 якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі - частина перша статті 82 ЦПК), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору при ухваленні судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що апелянти не сплатили судовий збір в сумі 2 251 гривень 22 копійки до ухвалення судового рішення.

Отже, з ОСОБА_3, ОСОБА_4 слід стягнути по 1125 (одній тисячі сто двадцять п'ять) гривень 61 копійку судового збору в дохід держави.

З публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 слід стягнути 26 гривень 73 копійки та на користь ОСОБА_4 слід стягнути 26 гривень 73 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 жовтня 2015 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 пені в іноземний валюті в сумі 2 252,51 долар США скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення пені задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» пеню в сумі 41199 (сорок одна тисяча сто дев'яносто дев'ять ) гривень 11 копійок.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 29 жовтня 2015 року в частині солідарного стягнення загальної суми заборгованості змінити, визначивши загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в розмірі 24 720 (двадцять чотири тисячі сімсот двадцять) доларів 14 центів США та пені в сумі в сумі 41199 (сорок одна тисяча сто дев'яносто дев'ять ) гривень 11 копійок.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 26 гривень 73 копійки та на користь ОСОБА_4 26 гривень 73 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 1125 (одній тисячі сто двадцять п'ять) гривень 61 копійку судового збору в дохід держави.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: