Рішення № 55685263, 10.02.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О.

суддів: Винту Ю.М., Половінкіної Н.Ю.

секретар Чубрей І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 листопада 2015 року,

встановила:

В березні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом.

Просило:

- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2008 року, в розмірі 43716,17 доларів США, що за станом на 26 лютого 2015 року становило 1 311 922 гривень 14 копійок, звернути стягнення на квартиру, загальною площею 128,70 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки;

- виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, яка розташована за адресою АДРЕСА_1.

Посилалося на те, що відповідно до укладеного кредитного договору між сторонами ОСОБА_6 15 липня 2008 року отримала кредит в сумі 40 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18 процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10 липня 2018 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором банк та ОСОБА_1 уклали 15 липня 2008 року уклали договір іпотеки. Згідно умов вказаного договору відповідач надав в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1.

Внаслідок неналежного виконання обов'язків за кредитним договором у ОСОБА_6 станом на 26 лютого 2015 року існує заборгованість перед банком в сумі 43 716,17 доларів США, що становить 1 311 922 гривні 14 копійок та складається з заборгованості за кредитом в сумі 19 239,94 долари США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 12 889,75 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 9 496,82 доларів США та штрафу в сумі 2089,66 доларів США.

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 листопада 2015 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 липня 2008 року в розмірі 43716,17 доларів США, звернуто стягнення на квартиру, загальною площею 128,70 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення вирішено не звертати до виконання, протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що набрав законної сили з 7 червня 2014 року.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції щодо відстрочення його виконання в частині звернення стягнення на спірну квартиру та виселення відповідачів до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року скасувати.

Посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення в частині, яка оскаржується суд першої інстанції, виходив з того, що іпотечний договір укладено в забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом. Позивач є кредитною установою та кредит був отриманий позичальником в іноземній валюті. Загальна площа кватири, яка передана в іпотеку не перевищує 140 квадратних метрів.

В матеріалах справі відсутні докази про те, що у майнового поручителя є інше житло.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна.

Так, відповідно до частини 3 статті 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 1 стаття 33 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року, N 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 2 статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно частини 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до умов укладеного кредитного договору між сторонами ОСОБА_6 15 липня 2008 року отримала кредит в сумі 40 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18 процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10 липня 2018 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали 15 липня 2008 року уклали договір іпотеки. Згідно умов вказаного договору відповідач надав в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1.

Внаслідок неналежного виконання обов'язків за кредитним договором у ОСОБА_6 станом на 26 лютого 2015 року існує заборгованість в сумі 43 716,17 доларів США, що становить 1 311 922 гривні 14 копійок та складається з заборгованості за кредитом в сумі 19 239,94 долари США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 12 889,75 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 9 496,82 доларів США та штрафу в сумі 2089,66 доларів США.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»щодо виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини, які склалися між сторонами містять всі умови, які встановлені пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII для застосування мораторію щодо виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині не звернення до виконання рішення про виселення відповідачів протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з порушенням норм матеріального права.

Аналіз положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII дає підстави зробити висновок про те, що вказаний закон не поширюється на правовідносини щодо проживання та виселення громадян з будинків або квартир.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалив в частині не звернення до виконання рішення про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла слід скасувати.

В решті рішення в частині, яка оскаржується слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Зокрема помилковими є доводи скарги про неможливість застосування до правовідносин, що склалися між сторонами, правил Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII.

З матеріалів справи вбачається, що нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", та виступає як забезпечення зобов'язань позичальника ОСОБА_6 за споживчим кредитом, наданим йому ПАТ КБ «ПриватБанк» в іноземній валюті.

Таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника та майнового поручителя, що підтверджується довідкою ОСББ «С.Щедріна-18» (а.с.54).

Також матеріалами справи встановлено, що загальна площа квартири, що є предметом іпотеки, не перевищує 140 кв. метрів.

У майнового поручителя ОСОБА_1 відсутнє інше житло.

Наявність у позичальника ОСОБА_6 права власності на інше житло не є підставою для не застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент подання до суду позовної заяви) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону (в редакції, чинній на момент подання до суду позовної заяви) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно частини 3 статті 6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

В пункті 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10 роз'яснено судам, що у разі подання апеляційної чи касаційної скарги не щодо резолютивної частини судового рішення, а у зв'язку із запереченнями заявника стосовно мотивів, з яких виходив суд під час прийняття оскаржуваного рішення, суду слід враховувати, що відповідно до положень Закону № 3674-VI,якими встановлено ставки судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги, визначення розміру судового збору не залежить від того, з якою саме частиною судового рішення - мотивувальною чи резолютивною - не погоджується особа, яка подала апеляційну чи касаційну скаргу. У разі якщо рішенням суду вирішено різні вимоги, наприклад, майнового та немайнового характеру, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для відповідних вимог.

Закон № 3674-VI не передбачає можливості зменшення ставки судового збору за подання апеляційної чи касаційної скарги у зв'язку з тим, що судове рішення оскаржується лише в частині відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви складала 3897 гривень 60 копійок.

Отже, за подання до суду апеляційної скарги ставка судового збору складає 4287 гривень 36 копійок.

З платіжного доручення від 9 грудня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» за подання до суду апеляційної скарги сплатило судовий збір в сумі 4384 гривні 60 копійок, тобто у більшому розмірі, ніж це встановлено Законом.

З мотивувальної частини рішення вбачається, що колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення в частині не звернення до виконання рішення про виселення, що є вимогами немайнового характеру.

Отже, з ОСОБА_6, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути по 133 гривні 98 копійок в рахунок в відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 жовтня 2015 року в частині не звернення до виконання рішення про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що набрав законної сили з 7 червня 2014 року скасувати.

В решті рішення в частині, яка оскаржується, залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» по 133 (сто тридцять три) гривні 98 копійок з кожного в рахунок в відшкодування судових витрат понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: