Рішення № 55684507, 02.02.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/983/16 Головуючий 1 інст. - Єрмак Н.В.

Справа № 643/5153/15-ц Доповідач - Пономаренко Ю.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді : Пономаренко Ю.А.,

суддів колегії : Шевченко Н.Ф., Івах А.П.,

за участю секретаря: Каплоух Н.Б.,

заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що 03.04.2013 між нею на ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання, відповідно до умов якого позивачем було передано відповідачу у власність належна їй на праві власності квартира, а відповідач, в свою чергу, зобов'язалась надавати позивачу довічне утримання. Відповідач умови договору не виконує, допомоги не надає, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутися до суду. Просила розірвати договір довічного утримання від 03.04.2013 року та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено. Розірвано договір довічного утримання від 03.04.2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Не погодившись з вказаним рішенням суду 1 інстанції, ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування скарги посилається на те, що здійснює за позивачем необхідний догляд, піклується про неї, забезпечувала її ліками, сплачує комунальні послуги в повному обсязі, а спір щодо розірвання договору довічного утримання виник з ініціативи невідомих третіх осіб.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню с постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України). За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст.ст.10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Розглядаючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції у своєму рішенні посилався на те, що укладений між сторонами договір довічного утримання відповідачем не виконується, а тому є підстави для його розірвання.

Проте із такими висновками суду погодитися не можна.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами 03.04.2013р. укладено договір довічного утримання, згідно умов якого позивачем було передано відповідачу у власність квартиру АДРЕСА_1, а відповідач була зобов'язана надавати позивачу довічне утримання, надаючи їй довічно та безкоштовно користуватися зазначеною квартирою, а також зобов'язалась: оплачувати щомісячно вартість комунальних послуг, а також міського та мобільного телефонного зв'язку; у разі хвороби позивача, відповідач повинна була забезпечити її всіма ліками, які випише лікар, створити умови для спеціального догляду за хворою на дому та зобов'язалась без попередньої її згоди не ставити питання про госпіталізацію до медичного закладу; надавати матеріальну допомогу у формі регулярного забезпечення продуктами харчування та предметами побутового призначення. Сторони оцінили вартість харчування, догляду та необхідної допомоги за місяць в сумі 1000 грн.

Згідно зі ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням (або) доглядом довічно.

Пунктом 1 ч.1 ст.755 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Колегія суддів зазначає, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог у відповідності до ст.10, 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про невиконання відповідачем зобов'язань по догляду за нею.

Навпаки, факт виконання договору довічного утримання підтверджується матеріалами справи, а саме актами виконаних робіт, які власноручно підписані позивачкою ОСОБА_4 При цьому в суді апеляційної інстанції позивач підтвердила факт виконання відповідачем своїх обов'язків по догляду до січня 2015 року.

При цьому в ході судового розгляду встановлено, що 04.02.2015р. ОСОБА_4 зателефонувала ОСОБА_3, що їй стало дуже погано і вона не може відчинити двері. ОСОБА_3 негайно приїхала, та викликала швидку. ОСОБА_3 була негайно викликана сестра позивача - ОСОБА_5 та вона визвала дільничного лікаря. ОСОБА_4 у супроводі ОСОБА_3 поїхала до лікарні. Всі документи в лікарні підписувались ОСОБА_3, вона купувала всі ліки та доглядала за хворою у лікарні, аналогічні пояснення у судовому засіданні надала і сама позивачка та свідок по справі - сестра позивача ОСОБА_5

Суд 1 інстанції безпідставно залишив поза увагою, докази, які були надані відповідачем, а саме квитанції про оплату комунальних послуг, квартири АДРЕСА_1 та грошових переказів з березня 2015р., та зробив висновок, що вони почали сплачуватися після звернення позивача до суду з позовом.

Даний висновок суду спростовується матеріалами справи, оскільки матеріали справи містять квитанції про сплату комунальних послуг та грошових переказів до дня ухвалення рішення, при цьому на час розгляду заборгованість за квартплату відсутня. Таким чином, ОСОБА_3 весь час та добросовісно виконує спірний договір.

Крім того, посилання в позовній заяві на те, що 13.01.2015 року позивач звернулася до Територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг ) Московського району м. Харкова із заявою про прийняття на обслуговування відділом та уклала договір про соціальне обслуговування відділенням соціальної допомоги вдома одинокого громадянина, не може бути безумовною підставою для розірвання спірного договору, оскільки позивач не зверталась до ОСОБА_3 із замовленням виконувати ці послуги; ніколи, підписуючи акт виконаних робіт не зазначала про неналежне виконання договору, або побажання щодо окремих видів послуг, а тому звернення до центру не є свідченням факту невиконання відповідачкою договору довічного утримання.

Відповідно до ст. 749 ЦК України встановлено обов'язок набувача за договором довічного утримання та передбачено, що у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечити відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Договір довічного утримання служить однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров'я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.

Відчужувач має право вимагати, а набувач зобов'язаний виконувати вимоги, що полягають у здійсненні всіх необхідних дій по матеріальному забезпеченню відчужувача.

Виконання полягає в наданні всіх видів матеріального забезпечення у повній відповідності зі змістом договору. Договір довічного утримання може бути розірваний на вимогу відчужувача, якщо набувач не виконує прийняті на себе зобов'язання.

Наведена норма закону ставить наявність підстави для розірвання договору в залежність від невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків.

Виконанням обов'язку є вчинення дій, передбачених законом чи договором.

За договором довічного утримання дією, яку має вчинити набувач, є довічне забезпечення відчужувача утриманням або доглядом (ст. 744 ЦК України).

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов'язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов'язків.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що одностороння відмова ОСОБА_4 від договору довічного утримання в силу положень ч.І ст.755 Цивільного кодексу України не є підставою для розірвання договору довічного утримання, інших доказів, у відповідності до ст. 60 ЦПК України, які б підтвердили факт самоусунення відповідача від виконання зобов'язань по догляду та утриманню позивачки та/або неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивачем ОСОБА_4 при розгляді справи судом не надано.

Відповідно до п.п.3,4 ст.309 ЦПК України, суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, якщо судом були порушені або неправильно застосовані норми матеріального або процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що районний суд ухвалив рішення, що не відповідає обставинам справи, зв'язку з чим судова колегія вбачає правові підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду і постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п4 ст.309, 313, ст.314, 316, 317, 319,324 ЦПК України, судова колегія,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2015 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: